— Та хоч би й сів, він там був би ні до чого,— сказав я.— У них усе йшло справно, і вони б перебралися, якби не та колода.
— Колода, пхе,— сказала Кора.— Це рука божа.
— Тоді чого ти кажеш про їхню дурість? — заперечив я.— Руці божій ніхто не владен протиставитись. Блюзнірством було б навіть пробувати.
— То як же вони наважилися, га? — запитала Кора.
— Енс ні на що не важився,— відказав я.— Саме за те ти його й ганила.
— Бо його місце було таки там,— заявила Кора.— Якби він мав мужність, то був би на підводі, аніж примушувати синів робити те, чого сам не насмів.
— Не розумію я, чого ти хочеш,— сказав я.— То ти кажеш, що вони наважились протистояти руці божій, а то нападаєшся на Енса, що він не був з ними.
Тоді вона знов заходилася співати, схилившись над ночвами, прибравши такого співацького вигляду, що от, мовляв, вона махнула рукою на людей з усім їхнім дурисвітством і полинула тим своїм співом у небесні високості.
Підвода на довгий час застряла у воді, течія підмивала її, спихаючи з броду, а Кеш дедалі більше нахилявся, він силкувався втримати труну, щоб не сповзла вниз і не перекинула зовсім підводи. Як тільки підвода добряче накренилась, так що течія й сама вже могла її доконати, колода рушила далі. Вона мовби відіграла призначену їй роль, а тоді обминула підводу, як вправний плавець, і попливла собі за течією.
Коли мули, відчайдушно хвицяючи, нарешті звільнилися від упряжі, якусь хвилину здавалося, що Кеш спроможеться вирівняти підводу.
Ї08
Здавалося, що він і підвода стоять, на місці, що то Джуел силкома тягне до підводи коня. Потім повз мене промчав малий, він біг і кричав на Дарла, а дівчина силкувалась його впіймати, і ось тоді я побачив, як мули повільно спливли на поверхню, ноги задерті розкаряч, наче вони так і застигли догори ногами, і знов сховались у воду.
Аж це й підвода пішла шкереберть. Вона, Джуел, кінь — усе змішалося. Кеш зник з очей, до останнього моменту підтримуючи труну, а далі вже нічого не було видно,:так.кінь шарпався й хлюпав..Я вирішив, що Кеш випустив труну й; пливе з нею, тож гукнув Джуелові, щоб підплив до нього, коли раптом його з конем так само накрила вода, і я подумав, що вони всі загинуть. Я здогадався, що коня теж стягло з броду, і все це — кінь, що відчайдушно борсався у воді, підвода й труна, здані на ласку хвиль,— було таке разюче, що, стоячи по коліна у воді, я закричав Енсові позад мене:
— Бачиш, чого накоїв! Бачиш, чого.накоїв?
Але кінь знову виплив. Він прямував тепер до берега, голова задерта вгору, і я побачив, що один з них тримається за сідло, з нижнього боку течії, і я став бігти берегом, щоб угледіти Кеша, він же не вміє плавати, і кричати до Джуела — де Кеш? — я розкричався, мов останній дурень, такий самий безтямний, як і цей малий, що й досі верещав з берега на Дарла.
Отож я вліз у воду, поки не дуже грузько, і тоді побачив Джуела. Він був у воді лиш до пояса, значить, на броді, і нахилений уперед, щоб опиратися течії, і ще я побачив мотузку, а ще — як вода нуртується там, де він утримує підводу, що захрясла нижче броду.
Отже, це Кеш тримався за коня, коли той, розбризкуючи воду, намагався виборсатись на берег, стогнучи й хекаючи, мов людина! Коли я надійшов, кінь саме відпихав Кеша, що все не пускав луки сідла. Лице його на мить обернулося, вгору перед тим, як він сповз у воду. Воно було сіре, на ньому довгий слід від намулу, очі заплющені. Потім він пустив сідло й перекинувся у воді. Немов клунок брудної білизни, що його тіпа€ туди-сюди біля берега. Здавалося, він лежить у воді лицем униз, злегка поколихуючись, і розглядає щось на дні.
Ми бачили, як мотузка різко йшла у воду, відчували вагу ледь похитуваної лінькувато підводи, наче їй нікуди не спішно,— ця мотузка йшла під воду рівно, як залізний прут. Ми чули, як вода на ній сичить, ніби мотузка ще й розжарена до червоного. Наче цей прямий залізний прут встромили в дно, а ми тримаємо його за кінець, і підвода погойдується з боку на бік, немов вона випередила нас і тепер підштовхує і підштурхує ззаду, ліниво так, наче їй зовсім неквапно, хоч вона й наважилась. Підпливло дохле _ порося, набухле, мов балон, це з тих плямистих Лон Квікових поросят. Воно вдарилось об мотузку, як об залізний прут, відштовхнулося й попливло далі, а ми все дивились, як ця мотузка навскіс іде у воду. Стояли й дивились.
ДАРЛ
Кеш лежить на землі горілиць, голова на згорненій куртці. Очі заплющені, обличчя посіріле, волосся прилизане над чолом, немов пензлем намальоване. Щоки запали трохи, випнулися кістляві вилиці, ніс погострішав, проступили ясна, ніби ця мокреча послабила пружність шкіри, зуби в блідих яснах вищирені, наче він тихенько сміється. Він лежить тонкий, як жердина, у своїй намоклій одежі, на обличчі сліди блювання, одна цівочка ще сповзає від кутика рота по щоці,— мабуть, не зміг чи не встиг повернути голову,— коли це Дьюї Делл нахиляється і обтирає його крайчиком сукні.
Підходить Джуел. В руках у нього рубанок.
— Верной оце знайшов косинець,— каже він, а тоді дивиться вниз на Кеша, з нього теж скапує водая--.Він^е$е-ШРШи<ї$/ив ,іж
— У Ксша були Пилка, молоток, шнур для розмітки і рулетка,— кажу я.— Це я знаю.
Джуел кладе косинця на землю. Тато стежить за ним.
— їх далеко не рознесло,— каже тато.— Вони всі разом випали. Хіба ж був хто на світі такий нещасний, як я?
Джуел не дивиться на тата.
— Краще гукни Вардамана, нехай вернеться,— каже він. Потім дивиться на Кеша. Тоді обертається і відходить.— Треба, щоб він якось швидше заговорив, сказав би, що там ще у-нього було.
Ми йдемо назад до річки. Підводу вже витягли, колеса підперли вище того місця, де розлив (дбайливо це зробили, ми всі допомагали,— здавалося, в цю стару, побиту негодами, таку знайому й апатичну підводу вселився якийсь насильницький дух, призвідця загибелі мулів, які тягли її всього годину тому). На дні підводи утрималась труна, світлі дошки трохи взяло вогкістю, але вони ще жовті, мов золото, коли на нього дивишся крізь воду, тільки на них дві багнисті плями. Ми минаємо підводу і йдемо далі берегом.
Один кінець мотузки прив'язано до дерева. Біля самого потоку, у воді по коліна стоїть Вардаман,— ледь нахилений, він препильно стежить за Верноном. Він уже не верещить, змоклий аж під пахви. Вернон на другому кінці мотузки, по плечі у воді, оглядається на Вардамана.