— Ні,— кажу я.— Краще я лишуся. Може, нас обох буде треба. Зі скриньки він дістає скручену мотузку, двічі обсновує її круг
стовпця, де передок, і цей кінець не прив'язує, а подає мені. Другий кінець він передає Джуелові, той примоцьовує його до ріжка сідла.
Джуел має примусити коня ввійти в потік. Кінь високо підносить ноги, згинає шию й витягає голову, його бере острах. Джуел припав до гриви, підігнувся в колінах, черкнув на нас швидким настороженим поглядом і знов дивиться вперед. Він спускає коня в потік, щось заспокійливо йому шепоче. Кінь, спіткнувшись, занурюється у воду по сідло, вирівнюється, Джуела до самих стегон захлюпнуло водою.
— Пильнуйся,— каже Кеш.
— Я вже на дорозі,— каже Джуел.— Можете рушати. Кеш бере віжки і поволі й вправно спускає запряг у потік.
Я відчув, як нас тягне течія, і зрозумів: під нами брід, тільки цей ковзький доторк до дна засвідчував, що ми таки посуваємось. Там, де ра^ііу Щл^.рівн$нща поверхня, тепер самі ковбані й пагорки, вони то
підносять нас. то струшують униз, штовхають, ліниво шарпають, коли мули насилу намацують твердь під ногами. Кеш оглянувся на мене, і мені стало ясно, що ми пропали. Але навіщо мотузка, я збагнув, тільки побачивши колоду. Вона виринула з води й на мить стала стойма серед цієї хвилястої пустки, мов Ісус Христос.— Злізь і хай течія тебе винесе до вигину річки,— сказав Кеш.— Ти виберешся.— Ні,— відказав я.— Так чи сяк — однаково скупатися.
Між двома пагорками раптом з'являється та колода, неначе вистрілює з дна річки. На кінці її дрвге піняве клоччя, мов борода в діда чи кози. Коли Кеш озивається до мене, я розумію, що він увесь час пас її очима, її й Джуела, котрий кроків за десять попереду.
— Відпусти мотузку,— каже він. Другою рукою Кеш знімає ті два завитки, що були на передку.— їдь далі, Джуеле,— каже він.— Може, проведеш нас перед колодою.
Джуел кричить до коня й так наче знову піднімає його коліньми. Він майже на найвищому місці броду, і кінь має добре опертя, бо рвучко шарпається вперед і вгору, вилискуючи мокрим тулубом, що наполовину виступає з води. Він рухається на диво швидко, з цього Джуел нарешті здогадується, що мотузку відв'язано, бо я бачу, як він підтягує повіддя й оглядається, коли колода млявими поштовхами вповзає поміж нас, насуваючись на мулів. Вони теж її бачать, їхні чорні тіла так само зблискують понад водою. Потім одного з них підхоплює течія, і він тягне за собою другого; підвода стає поперек, затримується на гребені броду, і в цю мить у неї вдаряє колода, перехиляє її набік. Кеш мало не звалився, напнуті віжки вириваються у нього з руки й зникають у воді, друга його рука простягається назад до Едді, притримуючи її з того боку підводи, що задерся вгору.
— Стрибай,— спокійно каже Кеш.— Тримайсь подалі від мулів і не пробуй змагатися з течією. Тебе знесе до вигину й усе буде добре.
— Ти теж вибирайся,— кажу я.
Вернон і Вардаман біжать уздовж берега, тато й Дьюї Делл стоячи спостерігають за нами, вона з кошиком і згортком у руках. Джуел силкується завернути коня. Виринає голова одного мула, очі вибалушені, на мить він оглядається на нас і кричить мало не по-людському. Потім голова зникає.
— Назад, Джуеле! — гукає Кеш.— Назад!
Наступної хвилини він нахиляється до перекошеного днища підводи, рука його притримує Едді й скриньку з інструментом. Я бачу, як борода колоди знов ударяє в підводу, а за нею Джуел стримує коня — кінь шарпає головою, він гатить у неї кулаком. Я зіскакую з підводи по той бік, куди течія. Між двома пагорками я ще раз бачу мулів. Вони показуються один за одним над водою, задерті догори черевом, ноги витягнені,— мабуть, уже не досягали дна.
ВАРДАМАН
Кеш силкувався але вона випала і Дарл вискочив і пішов під воду а Кеш кричав впіймай її і я кричав біг і кричав а Дьюї Делл кричала на мене Вардамане гей вардамане гей вардамане а Вернон перегнав мене бо бачив як вона виринає вона знову скочила у воду й Дарл її ще не впіймав.
Він виринув роздивитись а я кричу хапай її Дарле хапай але він не пішов назад під воду бо вона була заважка щоб її вхопити а я кричу хапай її Дарле хапай її Дарле адже у воді вона прудкіша за людину а Дарлові треба її схопити тож я зрозумів що він міг би її схопити бо хапати рибу руками він найметкіший хоч і мули заважають знов вони спливли на поверхню ледь перебираючи ногами ноги у них здерев'яніли пірнули знов тепер спини стирчать і Дарлові знов треба спробувати бо у воді вона прудкіша за чоловіка'чи1 й'ж^нк-у1 tl"Jf'^ обігнав Вернона а він не поліз у воду помогти Дарлові він міг би схопити її вдвох з Дарлом він знав але не схотів.
Мули знов виринули витягли здерев'янілі ноги свої здерев'янілі ноги повільно перевертаються, а потім Дарл знову і я кричу хапай її Дарле хапай витягни її голову на берег Дарле бо Вернон не хоче помагати і тоді Дарл махнув повз мулів він міг би він схопив її під водою наближався до берега наближався повільно бо вона пручалася щоб лишитись у воді але Дарл дужий він помалу наближався і я бачу що він її зловив бо він наближається поволі а я побіг у воду йому помагати і безперестану кричав бо Дарл дужий і завзятий і міцно тримає її під водою хоч вона пручається він її не відпустить він мене бачить і її втримає і тепер уже все гаразд все гаразд все гаразд.
Потім він виходить з води. Він довго виходить повільно руки його під водою це ж він мусить її витягти щоб я зміг підхопити. Потім його руки стало видно і весь він вийшов з води. Я кричу безперестану. Нема як і зупинитись. Я зупинюся коли зможу але його руки нарешті понад водою вони порожні випорожнюють воду.
— Де мама, Дарле? — питаю я.— Ти так і не впіймав її. Ти знав, що вона рибина, і відпустив її. Так і не впіймав. Дарле. Дарле. Дарле.
Я побіг понад берегом, дивлячись, як мули раз по раз то пірнуть, то виринуть.
ТАЛЛ
Коли я розповів Корі, як Дарл скочив з напівперекинутої підводи, а Кеш лишився там, пробуючи врятувати труну, а Джуел, який майже до берега вибрався, завернув коня назад, хоч кінь мав досить тверезого глузду, щоб туди не лізти, вона й каже:
— Ось ти й усі ви кажете, що Дарл дивак, що він несповна розуму, а от лише в нього вистачило тями скочити з підводи. Енс — так той виявився таким хитрим, що й узагалі на неї не сідав.