— Ой, спасибі тобі, жінко, за сина! Батир буде! Ага-султаном його оберуть!
І все думав, яке ім'я дати синові, щоб звучали в ньому і велич народу, і майбутні подвиги, і мудрість, і ще щось, чого не міг він висловити словами.
Шаукен гордовито посміхалася. Тепер вона вже напарюється! Зейнеб уже старенька, байбіше, як звуть її діти. Нурипа народила тільки двох дівчат, а про померлу Джевгер, матір Кульжан та Рахіма, можна й не згадувати.
Дитині йшов третій тиждень. А Шаукен усе ще не підводилася з ліжка, все залишалася в своїй кімнаті на цілій кучугурі пухових подушок з ранку до ночі владно й голосно віддавала накази служницям і родичкам, починаючи з дочок Нурипи, дружин Ундасина та Байсали й кінчаючи старшими дружинами Джантемир-бая — Зейнеб та Нури-пою, або приймала поздоровлення та подарунки від аульних жінок.
Жінки приносили, хто що міг: жменю козячого пуху на чепчик немовляти, шкурку каракуля, срібний полтинник з дірочкою — прикрасу йому на шапочку, аршин дешевого атласу, пелюшку, торбинку з фунтом рафінаду, глечик верблюжого молока або прядива з вовни тонкорунних овець.
Усе це Шаукен приймала як належне: гроші наказувала сховати в скриню, пух та прядиво віддавала Зейнеб та Нурипі, щоб сплели дитині чепчика чи панчішки, верблюже молоко пила сама, а рештки віддавала мамці, а все інше наказувала розкладати на полицях або розвішувати навколо себе і довго дивилася на ці бідні подарунки, міркуючи, де краще використати той чи інший з них.
Коли дитині вийшло три тижні, Джантемир послав жигітів сповістити всі ближні і дальні аули про народження сина й запросити людей на "великий той", а жінкам, родичам і челяді наказав готуватися до урочистого прийому гостей.
Його просторий, шестикімнатний будинок не міг вмістити й чверті запрошених. Був початок березня. Морози зменшилися. Вдень на сонці тануло, тому для гостей вирішили встановити всі білі юрти, що були складені на зиму під повіткою. Чоловіки з зусиллям витягали їх звідти, а Зейнеб та Нурипа з Кульжан перевіряли кожну повсть і, коли знаходили плями або дірки, — одразу кликали служниць, і вони мили або лагодили їх, поки інші служниці згрібали сніг, готували під юрти чисте місце й поквапливо встановлювали на ньому кереге. Найміцніші чоловіки натягали на готовий каркас ці багатопудові візерунчасті повсті з кольоровим орнаментом на сніжно-білому тлі, а землю всередині вкривали спочатку товстою темною повстю, а поверх неї стелили барвисті й теплі килими.
Щоб кіптявою не псувати чепурних білих юрт, Шаукен надіслала в Каракуми людей по каміння і наказала в юртах скласти цегляні вогнища.
Привезене каміння розжарювали до червоного у багатті і потім пересипали в готові вогнища. При спущених дверних запонах і при закритих тундуках юрти швидко нагрівалися без чаду і кіптяви, а служниці заносили в них цілі оберемки подушок та ватяних ковдр, і Кульжан з дружинами Байсали та Ундасина, Нурбібою та Зарузою, якнайкраще оздоблювали їх, намагаючись зробити їх затишними й гарними, бо той триватиме три, а може, й чотири дні, і гості муситимуть у них жити увесь цей час.
Поки жінки с жигітами готували для запрошених житло, Байсали з літніми чоловіками різав та білував худобу для частування гостей, спритно розрубував туші та заморожував їх просто неба й складав у великому саманному склепі, де м'ясо могло зберігатися до тепла.
В кухонній юрті почалася гарячкова робота: місили тісто, Кумині і ще три баби ліпили з нього манти, потім заморожували їх і, наче камінці, зсипали в великі торби и ховали в тому ж склепі, де зберігали баранину і лошатину.
У Джантемира був великий тривідерний самовар, але для такої сили гостей його б ніколи не вистачило, тому купили в Корсакова кілька великих казанів і повісили їх на ланцюгах над вогнищами.
Корсаков задоволено потирав руки, бо Трохимич купив їх у Ірбі-ті по три-чотири карбованці, а взяв за них по чорно-бурій лисиці або по дві вовчі шкури. Джантемир розумів, що це страшенно дорого, але на цей раз вирішив вразити гостей розкішним прийомом і пишним частуванням, а казанів не було де купити.
Довго вагався Джантемир, кого надіслати в Раїм і Косарал із запрошенням до російських начальників. З пошани до них треба було надіслати аксакалів і якогось із його синів, але Ісхак поїхав на похорон Ібрая, а Байсали та Ундасин, як і аксакали, не знали російської мови. Надіслати Рахіма він не наважувався: "майири" могли образитися, побачивши такого молодого посланця.
— Пошли мене, ага! — не відставав настирливий Рахім. — Вони запрошували мене приїжджати. Вони зовсім не пихливі, як наші баї. Візьму тільки з собою Жайсака, якого так любить Тарас-ага.
Не придумавши нічого кращого, Джантемир нарешті дав згоду. В Косаралі перш за все пішли вони до Бутакова, як до голови експедиції, і застали в його землянці всіх колишніх мешканців кают-компанії.
Рахім, як справжній посол, скинув малахай і церемонно вклонився.
— Славетні й високошановні начальники й майири! — урочисто почав він, але одразу ж і збився з тону і заговорив, плутаючи російські й казахські слова: — Гайда, майири, до нас в аул на великий той! Великий буде айт! Багатий! Акини будуть! Байга буде! Мій ага Джантемир усіх вас запрошує! Дуже прошу — гайда! Ага наказав мені низько кланятися, дуже просити! Гайда в аул!
Бутаков мимоволі посміхнувся, але щоб не образити хлопчика, зігнав з обличчя посмішку, загасив вогники сміху в своїх веселих чорних очах і серйозно відповів:
— Передай батькові, Джантемир-баю, що всі ми дуже вдячні йому за запрошення і сподіваємось конче бути у вас в аулі, тим більше, що Олексій Іванович, — зробив він рукою жест у бік Макшеєва, — кохається на добрих конях і добре розуміється на конярстві. Байга для нього — найкраща розвага. Дякую тобі й твоєму батькові від нас усіх за запрошення і по-вашому кажу "рахмет!". А тепер сідай з нами пити чай і розкажи вам, де буде байга і як вона за вашим звичаєм відбувається.
Скінчивши з офіціальною частиною доручення, Рахім полегшено зітхнув і почав захоплено розповідати:
— Наш табун пасеться біля маленької річки, яка впадає в Сирдар'ю. Там теж поставили юрти для гостей, тому що байга, мабуть, триватиме більше як один день. Від табуна скакатимуть в аул, а потім коні підуть пастися... їх будуть пасти й стерегти від вовків. Під весну вовки дуже голодні, нахабні і люті. їх і тут стріляти треба, як торік в Жаман-Кала.