ПРОЛЕТАРСЬКИЙ САД
Отак як увійдеш у нього, у київський Пролетарський сад, глянеш навкруги, подивишся та тільки: — Цццццц!!! Ох і красота ж!
Ну до того ж красиво, до того красиво!.. Ну як би вам це так переказати, щоб ви красу ту уявили?.. Не можна! Не підбереш слів відповідних ніяк!.. Сказать вам, "як у раю", так все одно ви раю ке бачили… "У Швейцарії" — так я тої Швейцарії не бачив… У всякім разі, красивіше, ніж у харківськім "Be реалі" над Лопанню. Це для вас, харків'ян, гадаю, зрозуміло… І для мене теж…
"Купецьким" колись той сад звавсь.
Не дураки були купці, вибравши таке для себе місце.
О ні!
Положим, хоч купці й не дураки, а пролетаріат київський, виявляється, розумніший, бо одібрав його в купців… І тепер він Пролетарський. Тактаки, кажу, красивий він! Особливо ввечері!
Як підійдеш до кручі, як глянеш на Дніпро, та ще як заграє тоді музика, так… Ну харашо — й квит!
А Дніпро чорнийчорний, аж синій! І так хвилею тільки блисьблись! А по ньому золоті смуги покотились… покотились… покотились… А між тими смугами зорі шопенівського вальса танцюють… Візьмуться за руки з ліхтарями
І пішли, пішли, пішли… Під музику з Пролетарського саду… Бал ліхтарнозоряний на Дніпрі!
Ніколи не бачили?
Приїдьте подивіться колинебудь…
Диригує балом гудок пароплавний.
Коли пари підуть туди до Слобідки, на хвилях гойдаючись, тоді назустріч їм із Слобідки гудок біжить і кричить:
— Мадам! Месьє! Турнееее!1 Тоді вони назад!
Пробіг пароплав — вони знов до Слобідки. А зала широка, зала велика. Сам Дніпро. Знаєте, що таке Дніпро?
Це — річка… Така, значить, штука, як у вас Лопань…
Є, положим, між ними деяка й різниця.
Приміром:
Дніпро пахне, а Лопань воняє, Дніпро красить місто, а Лопань каляє. А найголовніша різниця та, що Дніпро — це є Дніпро, а Лопань — так то хай вона вам сказиться!
А води в Дніпрі!!!
От, братця, води! Відер… відер… відер… відер…
Що, якби такої води та харківському водопроводові?!
От би заробив!!!
А Київ ні.. Він не загребущий: хочеш, тут, на березі, пий, хочеш — додому бери.
Ніхто за тобою не бігтиме, ніхто тобі не кричатиме:
— А бони в тебе на воду є?
От над якою річкою висить київський Пролетарський сад…
Над Дніпром повис, над Славутою… І давно вже висить, і киян, і приїжджих милуючи.
Стоїш над кручею, дивишся вниз…
Дніпро з Межигір'я розженеться біля Чорторию, підбіжить до вашої кручі та так ото, ніби жартуючи, під бік Ті штовх!
Чого, мовляв, стара, замислилась? Не журись! Купці не повернуться!
І покотив далі, разів з тричі перед кручею крутнувшись. Ніби парубок! Хароший Дніпро!
А ви знаєте, що й "пролетарі" в київському Пролетарському саду не такі, як інші. Якісь особливі…
У шовках усі, у лакерках, в перснях з діамантами. Он, приміром, подивіться — "пролетарка" пливе… Не розбереш де зад, де перед… Усе якось переплуталось… І там бант, і там бант… І там гора, і там гора!
І вираз однаково "одухотворенний" — і ззаду, і спереду! Якби не капелюх, так не знав би, з якого боку на неї дивиться… Ходить по садку й пахне! І пахне з усіх боків!
Так і не розібрав, з якого вона "проізводства"…
А біля неї "пролетарій"… Штанчата до колін, черевики гостроносі, піджачишка якийсь короткополий… І так ото біля неї щигликом, щигликом!
Очевидно, "металіст"… По благородному металу…
А он за столиком сидять дядя, пиво "дують". Нахилились на столик, так і на столику пузо, і ліворуч од них пузо, і праворуч од них пузо… І все їхнє власне пузо… Не дядя, а саме пузо…
Вгору од пуза пішла жилетка, а за жилеткою пішов комірець.
Пішов і сховавсь у холці… А на холці хтось футбольного м'яча поклав і дірку в нім продрав… В оту дірку пиво виливається… Виллється, а потім з дірки вилітає з бризками:
— фффу!
На голоді, мабуть, дядя працюють!
Ото втомились за день, а тепер відпочивають!
А музика Ліста, Чайковського, Оффенбаха одхватує! Харашо грають! Харашо грають — "пролетаріат" задоволений!
А задоволений, значить, щовечора повно! "Єднається" добре.
"Єднається" й не думає, що надійде той час, коли пролетаріат гукне вже йому назавжди: "Ану, хлопці, роз'єднуйсь!"
Київ
27—VII 1923 р.
"ІМЕНІ ШЕВЧЕНКА"
(Мабуть, не фейлетон)
Так це зветься:
"Откритий театр імені Шевченка". Це середніми літерами. А потім: "Б. Тіволі".
Це вже великими червоними літерами. А далі вже йде "Ісключительная програма із № номерів".
"Тільки в нас! Тільки в нас!"
"Послєдніє четире гастролі!"
"Послєдняя прощальная гастроль і бенефіс!"
Оце все так і лізе в вічі з кожного афішного стовпа, з кожного паркана, з будинків, з будок…
Підіть колинебудь навмисне подивіться, як там "роздєлують" ім'я Т. Г. Шевченка.
Як.там "знаменитая і несравненная", обхватів у чотири "исполнительница", вижимає з отакенного рота щось таке скрипуче, хрипуче й тягуче, що зветься чи то романсом, чи то "народною" піснею.
Як у неї при цьому очі "закочуються", а з декольте "викочуються" (не очі, звичайно!..).
З перекривленим якось особливо ротом, з намазаними "до отказу" губами й очима, прилюдно ґвалтує "єдинственная" своє надірване горло, і звідти летить поковтане й пожмакане:
А где мой щит? Казууук отнял…
Казук — це значить козак. І це "іменем Шевченка".
Або маєте "слєдующий номер нашей програми".
"Знаменитий (там не знаменитих нема!) ісполнитель восточной песни". "Восточная" пісня — це, як ви й самі, певна річ, догадуєтесь, — кавказька пісня.
Кавказька пісня в "саду імені Т. Г. Шевченка" визначається тим, що одягнений в черкеску підмазаний "лезгин" чи "грузин" перекривляє російську вимову кавказьких народностей, тягне ті слова під сумний (ніби східний) мотив і додає до кожного куплета:
— Ва!
Коли пісня весела, тоді "ва" коротке й бадьоре, а коли тая пісня сумна, то те "ва" різким неприємним голосом тягнеться через увесь кін, аж доки "знаменитий" не заховається за лаштунки.
"Восточні пісні" в трактовці харківського саду "імені Шевченка" такіо:
Наш Кавиказ край весолій, В ном висегда бакали полни, А я смуглий малчик юга, Вип'єм за край наш Кавиказ…
Або:
Без лубві і жизні нет.
Хто раз лубил, пускай ещс палубит.
Вааа!..
І це "імені Т. Г. Шевченка". Знаєте, якого Т. Г. Шевченка?
Того, що "Кавказ" написав!