І було в магазині тихо, і було продавцям ніяково. …У вихідний день харків'яни виїздять у приміські дачні селища, багато їх їде в Лозовеньки на озеро купатися. Поїхали в Лозовеньки.
Величеньке озеро. А народу, а народу! Машинами і легковими, і вантажними, і підводами, і велосипедами. В озеро тільки боком протиснутися можна. Співають, танцюють, у м'яча грають.
Вантажна машина військової частини. Хлопці купатися приїхали. Молоді, здорові, красиві. Один з них, викупавшись, сидить на машині з баяном у руках. Грець з нього, видать, аж ніяк не віртуоз, він увесь час тягне отієї, що:
Руса коса до пояса, В косі лента голуба…
Пролітають мотоциклети, автомашини (дуже багато, між іншим, приватних, власних машин!), то там, то там зривається пісня, веселі вигуки та крики на озері, до запаморочення пахне біла акація, — листя на ній не видно, самий цвіт! — а солдат на машині одно вибаяновує:
В косі лента голуба…
Спека… Душно… Посидить, посидить людина на березі під акацією, зривається і з криком — рррря! — шубовсть у воду!
Харррашо!
В косі лента голуба.
…Симпатичний народ харків'яни. І в піджаках, і в платтях вони симпатичні. Дуже вони симпатичні на березі озера і без піджаків, і без платтів, а в самих тільки купальниках і навіть без оних. (Останнє стосується не тільки харків'ян нок!)
6
І в Харкові бути хочеться, і додому треба! Що поробиш: поїхали додому.
— Як із бензином?
— Заправимося по дорозі!
Хороша така перед Полтавою вивіска:
ДО ЗАПРАВОЧНОЇ СТАНЦІЇ 50 КІЛОМЕТРІВ
Під'їжджаємо.
— Можна заправитись?
— Ні, не можна! Нема в нас бензину!
— Чому нема?
— А ви в начальства нашого спитайте: воно радіо слухає.
— А де ж можна заправитись?
— У Лубнах!
Перед Лубнами хороша така вивіска:
ДО ЗАПРАВОЧНОЇ… і т. д.
У Лубнах:
— Можна заправитися?
— У нас нема бензину. А чого ж ви в Полтаві не заправились?
— А щоб вас намочило! …Чудесна, проте, подорож.
…Як їхатимете до Харкова, перед Лубнами не дивіться в одному місці праворуч, а в одному ліворуч: там такі задрипані колгоспні курники та хліви стоять, що сором дивитися. Ми не зупинялися, щоб дізнатися, чиї вони.
Другим разом їхатимемо — намалюємо на страмних курниках портрета й прізвище голови колгоспу — хазяїна того дива. Щоб усі люди знали, який він хазяїн.
…Чудесна, проте, подорож. Бензин беріть із собою!
ВОЛОКУШІ З ГАРБАМИ
— Ну, як у вас з урожаєм? — запитали директора однієї МТС.
— О, в нас росте такий урожай, такий урожай, що ажажаж! — одповів директор однієї МТС.
— А до жнив як готуєтесь? Як збиратимете такий рясний урожай!
— Аякже! Збиратимемо! Щоправда, ми ще постанови про заходи по підготовці не одержали, але з області переказувано, що таку постанову вже ухвалено! Як тільки одержимо, як візьмемося, так аж загуде!
— А хіба завчасно, до одержання постанови, не можна готуватися?
— А чого нам поспішати? Встигнемо!
— А волокуші для соломи у вас є?
— Волокуші, питаєте? — До секретарки — Ганно Павлівно! Волокуші для соломи у нас є?
Секретарка до головного інженера:
— Іване Петровичу! Волокуші для соломи у нас є? Головний інженер до головного механіка:
— Кіндрате Івановичу! Волокуші для соломи у нас є? Головний механік:
— А що таке волокуші?
— Те, чим волочать!
— А що волочать?
— Солому!
— А куди волочать?
— У скирти!
— А навіщо її волочать?
— Щоб на полі не гнила! Щоб була в скиртах! Щоб було чим годувати навесні худобу! Щоб не ревла голодна худоба!
— Ага! Ну, так би й казали! А про які волокуші ви питаєте? Про кінні чи про тракторні?
— Про тракторні!
— Ага! Ну, так би й казали! Нема в нас ні кінних, ні тракторних волокуш!
Головний інженер до секретарки:
— Нема у нас волокуш! Секретарка до директора:
— Нема у нас волокуш! Директор МТС:
— Нема у нас волокуш!
— Як же ви солому скиртуватимете з-під комбайна?
— Сітками!
— А сітки у вас єсть? Директор до секретарки:
— Ганно Павлівно! Сітки для соломи у нас є? Секретарка до головного інженера:
— Іване Петровичу! Сітки для соломи у нас є? Головний інженер до головного механіка:
— Кіндрате Івановичу! Сітки для соломи у нас є? Головний механік:
— А що таке сітки? І т. д. і т. ін. Директор МТС:
— Нема в нас сіток!
— А елеватори, скиртувати солому, є?
— Нема в нас елеваторів!
— А гарби для полови у вас є?
— Нема в нас гарб!
— А токи для механізованої очистки зерна у вас є?
— Для механізованої? Це значить, щоб не з підситка на вітру?
— Агаага! Не з підситка на вітру, а механізовані! Агрегати, щоб не з ручкамиручками кручукручу, покручую і щоб не сто колгоспниць на току собі віялками та трієрами мозолі на руках натирали, а зерно місяцями на току лежало, а щоб двигуном за день сотню тонн очищати! Є?
— Ма'ть, так, що нема!
— А як же ви впораєтесь з урожаєм?
— Встигнемо з козами на торг!
— Та ми не про кози, а про врожай!
— Та якосьто воно буде!
* * *
А восени:
— Ну, як було без волокуш?
— Та солома он на полі вся!
— Без волокуш?
— Та ні: директора в облвиконком "поволокли", а головного інженера у райвиконком!
— Ну й що?
— Краще було б з волокушами!
— Тожбото воно й є!
НА ВЕРБІ ГРУШІ
На нараді з промовою виступив один керівний товариш.
— Товариші,— почав він. — Правильно говорилося на вересневому Пленумі ЦК партії, що навіть деякі керівні працівники до ладу не знають сільського господарства і не хочуть його вивчати, а відбуваються загальними формулюваннями, поверховими вказівками, які дають мало користі. Хіба можна визнати нормальним, коли керівник не може навіть назвати ні одного колгоспу, ні одного передового бригадира. Правильно! Соромно було б мені, товариші, коли б я не знав, що в колгоспі "Перемога" високі врожаї.
— Найнижчі,— почулося з місця.
— Як найнижчі? — спалахнув керівний товариш. — Коли я, проїздивши полями колгоспу "Перемога", отам, над річкою, зайшов в урожай, так із головою в тому врожаї заховався, руку підніс — руки не видно!
— Так то ж очерет!
— А що з того, що очерет… Але ж високий!!! Прошу не перебивати! Я повинен знати, що в нас найпередовіші голови колгоспів Іван Отудихата, Петро Одімкникомора, Кузьма Перехилипляшка, Степан Недохиличарка, Олекса Перекусисало…
— Та їх уже давно нема! — залунало з задніх рядів.