Механізатори культурний свій відпочинок щодня проводять так:
— Карті місце!
— Ти куди шістку кидаєш?! Сімка ж іде!
Одарка-куховарка щодня кепкує:
— Дайте, я з ваших карт юшки наварю: до того вони засмальцьовані.
Механізатори описуваної тракторної бригади працюють сумлінно, і врожаї в колгоспі непогані.
— Та поговори ти з головою, доки ми будемо отак тут поневірятися?! — бралися за бригадира трактористи й комбайнери.
— Та в мене від балачок уже язик опух! — одмахувався бригадир. — Хіба ви не знаєте голови нашої артілі?!
А голова артілі тим часом скрізь вихвалявся:
— От у мене механізатори! Вони в мене живуть, як… Та куди там мені так жити!
Бригадир тракторної бригади і трактористи з комбайнерами думали:
"Ну, приїде хтось чи з райкому, чи з обкому, ми вже йому все розкажемо, ми йому все покажемо, щоб вони знали, як дбає про механізаторів наш самовпевнений голова".
От одного разу завітав до польового стану тракторної бригади секретар по зоні МТС.
— От добре, що приїхали! — кинулися до його механізатори. — От добре!
— Ну, як поживаєте? — запитав їх, сидячи в машині, секретар по зоні МТС.
— А от зайдіть подивіться!
— Працюєте ви, товариші, непогано! Молодці!
— Та зайдіть же до нас!
— Спішу на засідання в райком! Іншим разом якось! Привіт! Привіт!
Та й поїхав.
* * *
От другого разу завітав до польового стану тракторної бригади секретар райкому партії.
— Здорові були, товариші механізатори! — привітно вигукнув з машини секретар. — Як ся маєте?
— От добре, товаришу секретар, що приїхали! Живемо ми, по правді сказати, не дуже! Та зайдіть самі, подивіться!
— А працюєте ви непогано, товариші! Молодці!
— Та працюємо! А могли б і краще працювати, так умови в нас, товаришу…
— А які такі умови? Голова мені доповідав, що всім забезпечені!
— Та ви зайдіть подивіться самі…
— Правильно, товариші, слідтаки мені з вами поговорити, так, розумієте, бюро через півгодини! Іншим разом обов'язково поговоримо! А темпів не здавайте! Ні! Ні! Рівняйтесь на кращих! Ангеліну випередити слід! Гіталова! О! Ну, привіт, привіт!
Та й поїхав.
* * *
От третього разу їхав повз польовий стан тракторної бригади начальник обласного управління сільського господарства.
— Здорові були, товариші механізатори! — привітався з машини начальник.
— Здрастуйте, товаришу начальник!
— Якої МТС будете?
— Енської.
— Яка бригада?
— Надцята!
— Хто бригадиром?
— НепитайлоІ
— А, чув-чув! Непогано, товариші, працюєте! Молодці!
— Та воно так, товаришу начальник, та ми могли б і краще працювати, якби умови в нас…
— А які такі умови! Секретар райкому говорив мені, що ваш колгосп усім вас, товариші, забезпечує!
— Та ви зайдіть подивіться самі…
— Та слід би було, товариші, та на сьогодні якраз я скликав головних агрономів МТС області. Поспішаю, щоб не запізнитись! Незручно, знаєте! Темпів, товариші, не здавайте! Мені дуже приємно буде вручити вам перехідний Червоний прапор обкому і обласної Ради як найкращій тракторній бригаді в області. Натискуйте, дорогі товариші! Привіт! Привіт!
Та й поїхав.
* * *
Довелося оце й мені перед Новим роком проїздити повз Енську МТС. Зустрів мене бригадир тракторної бригади товариш Непитайло.
— Ну, як живете? — питаю.
— Та нічого, — відповідає т. Непитайло. — А можна б жити далеко краще, якби наші керівники більше нам, механізаторам, уваги приділяли! Та ви зайдіть, ми вам розкажемо, а ви їх у "Перці"! От матеріальчик! Зайдіть, поговоримо!
— Та воно б і слід справді зайти, так сьогодні ж переддень Нового року, онуки чекають Новий рік зустрічати, не можу, ніяк не можу! Хай іншим разом! А трактори ви ремонтуйте як слід! І темпів не збавляйте! Привіт! Привіт!
Та й поїхав.
Лист до редакції
В "Известиях" було надруковано фейлетона пре те, що я ніби не заїхав до тракторної бригади Енської МТС, незважаючи на запрошення бригадира познайомитися з їхнім життям і допомогти ліквідувати неполадки в їхньому побуті. Факти підтвердились. Оголошую собі сувору догану з останнім попередженням. На випадок повторення такого, буде вжито якнайрішучіших заходів аж до привселюдного занурення власної совісті у макітру з тертим червоним перцем.
О. В.
НОВІ ЧАСИ — НОВІ ПІСНІ
П'ять років тому я мав нагоду розповісти про трагічну новорічну пригоду в одному колгоспі, який мав по штату вісімнадцять сторожів і в якому тоді в ніч під Новий рік щось украло сторожа.
Та трагічна пригода, очевидно, дуже сильно вразила керівника одного колгоспу Дніпропетровської області: і для того, щоб у них сторожів не крали, вони мають у колгоспі не вісімнадцять, а 86 (вісімдесят шість!) сторожів.
Що робили сторожі, щоб не сумувати, поки їх було всього тільки вісімнадцять чоловік?
Вони грали в підкидного, боролися навхрест і підсилки, піднімали на тваринницькій фермі бугая.
Подейкували, щоб придбати їм футбольного мяча, — хай би, мовляв, потренувалися та Кубок СРСР для колгоспу виграли!
Взагалі розважалися, як могли, бо самі ж подумайте — сумно байдики бити цілісіньку ніч, та ще взимку, коли ночі довгі, довгі та нудні, як нудна буває доповідь про культосвітню на селі роботу.
А тут вже маєте не вісімнадцять, а вісімдесят шість сторожів!
Масштаб який!
Так тут такого можна наробити, що не життя буде, а малина!
Насамперед слід набрати певних організаційних форм. Організувати із сторожів самостійний колектив. Колектив сторожів. Колстор.
Обрати правління колстору.
Господарських справ колстор, розуміється, не має ніяких — його артіль годує, зодягає і обуває,— отже, йому слід поширити художню самодіяльність, організувавши відповідні гуртки: драматичний, хоровий і фізкультурний.
І "пайшла рвать"…
І яка буде сенсація, коли на республіканському огляді художньої самодіяльності конферансьє оголошує:
— Виступає самодіяльний хоровий гурток сторожів артілі з Дніпропетровщини. "Кучерява Катерина". Слова й музика народнії Соло — один із сторожівкорифеїв Гордій Панасович Триндикало!
Треба вам знати, що ні в Статуті сільськогосподарської артілі, ні у всіляких інстанціях і розпорядженнях немає такого артикула, щоб забороняти жінкам бути в колгоспі за сторожа.
Отже, ми певні, що в колективі сторожів є й жінки.