Та:
Бббах! Бббах! І нема Воровського… Бачите, що значить "великий чоловік"! Сам чужу рибу ловить, сам убиває та ще й нахваляється:
— Всіх розтрощу! Війною на вас піду!
І ото вже й лаштується! Канонерку до Білого моря посла"… Шаблюкою погримує… І думаєш:
"От якби жабі хвіст! От якби свині роги!"
"ГОСУДАРИТЬСЯ"…
Читали, що на Заході робиться? Цікаво…
Микола Миколайович (що й досі за великоговеликого князя править) до Парижа приїздить цими днями… І Врангель до Парижа приїздить, і Юденич, і генерал Шаталов, і Кутепов, і Денікін, і Гурко…
Усі ото до Парижа приїздять і царягосударя для нас вибиратимуть.
Уже й паперу для маніфесту позичили, "обращение" до "русского народа" писатимуть…
За голову в тому "русі" Микола Миколайович, а решта за інші "органи".
І Кирило Володимирович (трохи менший, але так само велииикий князь) уже визнав Миколу Миколайовича і заявив, що коритиметься йому, як найстаршому з династії Романових, і Дмитро Павлович (велииикий князь) так само коритиметься…
І народ увесь за кордоном коритиметься…
І на з'їзді Другого Інтернаціоналу російські меншовики з трикольоровим прапором засідають.
Загосударилось, одне слово!
"Царська" сверблячка на закордон напала.
Вроді як короста.
Поприщило спочатку генералів, — зачухмарились, миттю вся еміграція струпом взялась.
Та й їздять тепер з Будапешта до Білгорода, з Білгорода до Парижа, з Парижа до Лондона, до Ревеля, до Варшави…
Воно ж ото свербить, ну, й не всидиш…
Та так, дивись, і вичухається Микола Миколайович на усі оті "і прочая, і прочая, і прочая"…
"Кожному православному кортить во диякони".
Тільки шкода, що за кордоном наш царгосудар сидітиме…
Сюди б його привезти, з усією тою "свитою", з генералами, з меншовиками.
Одне слово, з уздром.
Та такий би потяг якийнебудь спорудить, щоб по "матушке России" його поповозити. Показати б усім "вірнопідданим".
Сам би, їйбо, віддав гонорар за оцей фейлетон, щоб хоть полапать, який він є, отой цар.
А то ж "триста лєт, можна сказать, кров свою проливав", а навіть і не мацонув царя ні разу.
Преподнесуть тобі царя, ніби "кота в мішку", а потім — гульк! — а він у паршах.
А "ура" кричи!
А так би, знаєте, помацав, на зуб би взяв, у зуби б подивився… Взагалі б оглядів, чи запалу нема, чи там козинців, мокрецю…
Може б, на що й здався!
ТЕОРІЯ БЕЗ ПРАКТИКИ
По деяких с.г. технікумах студенти мало працюють на практиці, обмежуючись теорією.
Скінчив, значить, прекрасний юнак Чернігівський агрономічноіндустріальний технікум, агрономічний його відділ.
Скінчив і їде, приміром, у Вересоч.
Їде він, повнісінький бажання, повнісінький пориву, енергії допомогти темному селянинові в його некультурній праці над такою багатою, такою студеною, такою чорною, такою родючою, такою плодючою, учоюучоюучою землею…
І віз у його повний бажання, і картуз у його повний бажання, і, одне слово, саме бажання. Приїхав…
— Агрономом до вас, товариші… Земельку вашу оотакою зробимо… Потому, товариші, наука… вона, братця, наука…
— Драстуйте! І та й добре ж оце, що приїхали. Тут нам, товаришу, аж кричить, вас треба. Бо "земля обработки требуєть"! Пожалуйте!
— Так ви той… Коня мого випряжіть та там киньте йому попоїсти.
— То то вже не безпокойтеся!
— Микито! "Коня, — каже, — випряжіть". Чув? А в нього кобила, та ще й жеребна! Чудака якийсь! Добрий мені кінь: може, завтра й лоша приведе. Це якби такі коні… І, та й чудака!
* * *
На другий день.
— Ну, що ж, товариші, почнемо. Що в нас? Липень! Жнива. Ну що ж! Почнемо з проса! Викосимо просо, гречку, потім овес, ячмінь, а там і за жито візьмемось. "Паризької зелені" ще не косили? Пора, пора вже! А то перестигне! Трієрами косите чи просто сапачкою? Трієрами, знаєте, краще. Швидше. Бо всетаки машина… Сапачкою поки намахаєшся, так трієром десятин двісті, дивись, і вчешеш. Та ще як добрі симентальські або швицькі коні, так аж гуде! Добре й бикамиарденами працювати, але їх треба здорово загнуздувати, бо можуть поносити й побити машину. А кінь — худоба плохенька. Ярмо надів і "гей!".
— Що?..
— А потім пам'ятайте, не запізнюйтесь із чорним паром. Треба зараз же після жнив лущити стерню, так щоб у серпні вже можна й озиму кукурудзу посіять. Розкидна сіялка є? Для кукурудзи нема краще, як розкидною сіялкою. Пропашна рослина — вона простір любить. Та зерно не забудьте чистити, бо знаєте, чого тільки тепер на тім зерні не розплодилось: і бояришниця, і золотогузка, і міль… Та як і на садки ваші подивлюсь: усі в зоні… Занехаяли ви свої хазяйствечка. Дуже занехаяли: на скотині он луговий метелик, у свиней козинці… Кувати треба… Свиня без підкови — не свиня: копита розростаються, репаються. от вона так і ірже жалібно. Ну, та нічого. Підправимо… Недаром же я Чернігівський агрономічний технікум скінчив!
— Слухайте! Господин товаришу! Їдьте, та скоренько, звідки приїхали. Ми вже вам і коня вашого жеребного запрягли. Та так їдьте, щоб і не озираться! А то Кіндрат уже он люшню з воза здіймає… А він у нас дуже гарячий…
Їде прекрасний юнак… Повний пориву, повний енергії й думає: "Темрява! Ах! Яка темрява!.."
ПОХОДЖЕННЯ СВІТУ
(Наукова праця. Власне, науковопопулярна)
Раніш на землі не було нічого. Власне, не "на землі" не було нічого, а взагалі ніде не було нічого… І землі не було. Порожньо скрізь було… Ну, ні вийти тобі нікуди, ні виїхати…
Був бог… Сам господь Саваоф… Де він був — невідомо… Але був… Був він ніде… Тоді не було нічого, а на цьому нічого сидів бог… Літав… Де літав — невідомо… Бо тоді повітря не було… Але літав, бо на те він бог… А раз він бог, значить, він міг літати, хоч і ніде було літати… Літавлітав бог, куди не подивиться, — темно… Чорно скрізь… Хоч і того "скрізь" не було, бо не було нічого… Темно богові, хоч тоді й темноти не було, бо темнота з'явилась тоді, коли вже взнали про світло… Порожньо було, хоч і порожнеча з'явилась тільки тоді, коли вже знали про непорожнє…
Одне слово, остогидло богові літати в чомусь, чого не було… Подивиться б, де літаєш, — не можна, бо нема на що дивитись, а дивитись хочеться, хоч і хотіння тоді не було… Становище безпорадне, хоч і становища тоді не було…
Озирнувсь бог на всі боки, хоч і боків тоді ніяких не було…