КРАЇНА ПІДЗЕМНИХ РУДОКОПІВ
андрівники поспішали залишити місце поєдинку. Незабаром печера почала звужуватись і перейшла в кам'яний коридор, який вів круто вгору. Чарлі побоювався лише одного: аби не зустрітися з іншим чудовиськом, бо поєдинок тут був би безнадійним. Та ворона спокійно летіла попереду. Тотошко теж не виявляв тривоги, і моряк заспокоївся. Коридор розширився і перейшов у широкий рівний майданчик.
— Я стомилася, дядечку Чарлі, давай відпочинемо, — мовила Еллі.
Лев простягнувся на долівці, дівчинка зручно вмостилась на його м'якому широкому боку і вже почала було засинати, як раптом Тотошко, що шастав по майданчику, сердито загарчав.
У Чарівній країні Тотошко гарчав дуже рідко, він віддавав перевагу людській мові, і його гарчання означало, що сталося щось дуже важливе.
Еллі підхопилася.
— Що трапилося, Тотошку?
Песик стояв біля стіни, в якій на висоті футів трьох над підлогою виднівся отвір, схожий на кругле вікно. Тотошко, піднявши морду до отвору, злобливо гарчав, і шерсть на ньому настовбурчилась.
Дівчинка вже давно не бачила песика таким сердитим; очевидно, там була небезпека.
Еллі підбігла до отвору, визирнула з нього і побачила вражаюче видовище: перед нею відкривалася безмежна країна. Еллі на хвилинку здалося, що вона стоїть на вершечку високої гори і дивиться вниз. І там, унизу, на незмірній глибині виднілися луки, за ним місто на березі великого озера, а далі — поросле лісом пасмо пагорбів, що губились у золотавій імлі…
В Еллі запаморочилась голова, дівчинці здалося, що вона падає з великої висоти, і вона, зойкнувши, відсахнулась.
— Дядечку Чарлі. за стіною країна підземних рудокопів!
— Що? — Моряк, накульгуючи, підійшов до отвору, глянув і свиснув від здивування. — Отож, мишка-королева таки казала правду!
Все вмить було забуте: і втома, і нещодавній бій. І Страшило з Дроворубом, які чекали допомоги на в'язничній вежі… Чарлі дістав із рюкзака підзорну трубу, розсунув її. підніс до очей…
— Присягаюсь айсбергами полярних морів! — вигукнув він. — Це надзвичайно!
Труба, в яку по черзі дивились моряк і дівчинка, весь час відкривала їм нові подробиці чудової картини, що постала перед їхнім зором.
Величезна печера розтяглася на десятки миль у глибину і на багато миль у боки. Дно її було глибоко внизу, а склепіння ховалось у пасмах золотистих хмаринок. Судячи з усього, це вони й освітлювали весь простір м'яким світлом, схожим на те, яке буває під час заходу сонця.
Пейзаж був красивим, але навіював смуток, схожий на той, що відчуває людина пізньої осені, споглядаючи в'янучу природу.
Тут був зовсім відсутній зелений колір у забарвленні дібров, лук, натомість переважали блідо-жовті, рожеві та багряні тони.
Увагу моряка й Еллі привернуло місто, розташоване на березі озера. Його оточував високий фортечний мур з вежами по кутках і над брамою. У центрі міста височів величезний круглий палац з дахом, пофарбованим усіма кольорами веселки.
— Дивна покрівля! — вигукнув моряк. — А біля фортечної стіни я бачу завод! І там в озері; поблизу берега, крутиться величезне колесо, котре, напевне, подає воду в заводське приміщення. Але чим же вони приводять у рух те колесо?.. Не можу зрозуміти… А подивись-но ти, у тебе зір гостріший, ніж у мене.
Дівчинка спрямувала на озеро трубу, і її раптом охопив нестримний сміх.
— Ой, дядечку Чарлі… Вони там замкнули Шестилапого, ха-ха-ха… Він крутиться, наче білка в колесі!..
Моряк вихопив від неї трубу, і за мить до сміху Еллі приєднався його басовитий регіт.
— Оце ловко! Хо-хо-хо!.. Дивись, дивись, він лізе на східці, щоб утекти від води, а вона весь час доганяє його! Оце так видовище!
Хитромудре використання сили Шестилапого і ваги його велетенського тіла так захопило моряка, що він довго не міг відвести погляду від того кумедного видовища.
— Цікаво, чим вони годують цього звірюку?
— Може, рибою? — припустила Еллі.
Моряк і дівчинка стали гадати, яким чином підземним рудокопам пощастило приборкати такого страшного звіра, а самі наводили трубу то на луки з червоними і жовтими травами, то на далекі коричневі пагорби…
Та решта друзів збунтувались, і довелося поступитись місцем біля вікна для них. На Лева це видовище не справило особливого враження, а Тотошко довго гарчав і повискував, тремтячи від хвилювання. Кагги-Карр виявила бажання злітати у розвідку до таємничої країни, аби потім розповісти друзям, що вона там дізнається. Та, побачивши під хмарами підозрілу темну пляму, що рухалася, ворона обачно відмовилась від свого наміру. І дуже добре вчинила.
Коли на зміну Кагги-Карр Еллі визирнула в отвір, то зойкнула зі страху. Навіть без труби дівчинка побачила, що просто на неї летить крилате чудисько, схоже на ящірку, але більше за неї у тисячу разів.
Летючий ящір швидко наближався. Він вимахував величезними шкірястими крилами, широка паща його була розкрита, і в ній, серед довгих і гострих зубів, тріпотів червоний язик, жовті очі завбільшки з тарілку були повиті поволокою. Вигляд чудовиська з чорною спиною, з брудно-жовтим, укритим лускою черевом, під яким теліпалися дужі, з пазурами, лапи, був страшний і огидний.
Але найдивніше було те, що верхи на спині чудовиська сиділа людина.
— Присягаюся водоспадами! — прошепотів моряк, який разом з Еллі спостерігав політ дракона. — Ці підземні рудокопи — хвацькі хлопці! Подумати лише — вони зуміли приручити Шестилапого і цю милу пташку!..
Чоловік, який сидів на ящері, в одязі коричневого кольору й синьому ковпачку на голові, мав дуже войовничий вигляд. Його довгасте бліде обличчя з гачкуватим носом, міцно стиснуті губи, великі широко розставлені чорні очі з якоюсь злістю дивилися на Еллі!
Дівчинка згадала попередження Раміни про те, що підземні рудокопи не люблять, коли хтось підглядає за їхнім життям.
Повітряний вартовий зняв з плеча свій лук.
— Дядечку, рятуйся! — вискнула дівчинка і кинулась на кам'яну долівку, потягши за собою моряка.
І це було зроблено дуже вчасно, бо стріла просвистіла над їхніми головами і, вдарившись у протилежну стіну коридора., розлетілась на друзки. Тотошко приніс у зубах ще теплий її наконечник. Він був із гартованого металу, і вістря не затупилось навіть від удару об кам'яну стіну.