… Поява Кагги-Карр на в'язничній вежі Смарагдового міста викликала у Страшила і Залізного Дроворуба неймовірну радість: вони ж бо вважали, що Кагги-Карр загинула, оскільки так довго не поверталась, і вже готувалися до найгіршого.
І тут Кагги-Карр повелася вкрай необачно. Вона забула про суворий наказ — берегти у таємниці прибуття Еллі до Чарівної країни. Побачившись з давніми друзями після довгої розлуки, Кагги-Карр на радощах втратила пильність і вибовкала те, про що не можна було говорити.
Не могла ж ворона не похвалитися, що блискуче виконала доручення і привела на допомогу не лише Еллі, а і її дядечка Чарлі Блека, бувалого моряка і неабиякого майстра на всілякі вигадки.
Друзі мало не задушили Кагги-Карр у своїх обіймах, і лише після цього вона похопилась, що зробила велику дурницю, але щоб якось зарадити справі, заручилася обіцянкою друзів, що ця велика таємниця лишиться тільки між ними, і ніхто більше про неї не дізнається.
Страшило поважно відповів:
— Довірся моєму мудрому мозкові: він знає, що таке таємниці і як їх треба берегти. І знаєш, Кагги-Карр, у мене теж є велика новина: Дроворуб навчив мене рахувати й виконувати подумки всі арифметичні дії з числами до тисячі. Це не давало нам нудьгувати, а мені стане в пригоді, коли я знову сяду на трон правителя Смарагдового міста.
Ворона недбало привітала Страшила з таким успіхом і полетіла до міста, яке мало сумний вигляд і вже не сяяло здалека чудовими зеленкуватими зблисками смарагдів.
Смарагди було видерто з брами міста, де вони вражали око подорожнього, що вперше підходив до них, і з зубців веж та шпалів палацу. Навіть із мурів будинків і бруківки, де були вже не смарагди, а просто шматки кришталю, всі оздоби було вилучено. Місто виглядало нудним і похмурим, фонтани вже не били у парках різнобарвними струменями, пишні клумби квітів усохли, паркова зелень зів'яла.
На палацовій алеї, де колись походжав у блискучих латах Дін Гіор з розкішною бородою, котрою пишався не тільки він, а й усі жителі міста, тепер стриміла безглузда фігура оранжевого дерев'яного солдата, з облупленою фарбою на грудях і спині.
Кагги-Карр за час перельоту дуже зголодніла і тому в першу чергу полетіла до палацу. Вона сподівалась зустріти там свого друга кухаря, який служив там ще за Гудвіна, а потім щедро пригощав Кагги-Карр за часів правління Страшила Мудрого. Вона не помилилась: кухар Балуоль не знайшов у собі мужності залишити чудову кухню правителя з її смачними наїдками і, примушуючи себе, лишився на службі у тирана.
Товстун Балуоль зустрів давню знайому привітно і поставив їй купу недоїдків. Поки Кагги-Карр їла, кухар, знудившись на самоті, розповідав новини.
Кепсько йшли справи в Смарагдовому місті відтоді, як Урфін Джюс захопив владу. Раніше жителі Смарагдового міста були найвеселішими і безтурботнішими людьми на світі. А тепер вони жорстоко картають себе, що не виступили проти ворога. Із сердець жителів, отруєних злими і дріб'язковими витівками правителя, зникла радість.
Та, як було видно із слів Балуоля, Урфін і сам не дуже веселився, ставши повелителем Смарагдового міста. Подаючи страви, кухар спостерігав, як диктатор, сидячи на чолі столу, понуро слухав улесливу мову придворних, і відчувалось, що він такий же самотній, як і тоді, коли був простим столяром у країні Жуванів. Напевне, тоді йому легше було прихилити до себе серця людей, ніж тепер, коли вони всі ненавиділи його або догоджали лише із користі.
Наївшись донесхочу, ворона подякувала Балуолю і попрощалась з ним до завтра. Цього разу вона тримала язика за зубами і ні словом не прохопилася про мету своєї появи у Смарагдовому місті.
Ворона заходилася шастати по місту, сідала на підвіконнях чи біля відчинених дверей будинків і слухала розмови городян. Вона переконалася, що жителі Смарагдового міста готові тепер пожертвувати чим завгодно, аби повернути собі втрачену свободу.
Зрозуміла Кагги-Карр і те, що Урфін Джюс помилився, ув'язнивши Страшила і Дроворуба на високій вежі. Він просто прорахувався, гадаючи, що, бачачи їх городяни стануть вихваляти його силу й великодушність, а вийшло навпаки: жителі міста кляли його за підступність і пишались героїзмом Страшила та Залізного Дроворуба.
Розповівши про все це Страшилові. Кагги-Карр вчинила ще одну необачність.
Страшило неабияк запишався власною мужністю. Войовничий дух ущерть переповнив його і він уже не міг стримати його в своїх солом'яних грудях. Побачивши унизу купку цікавих людей, він просунув голову між ґратами і гукнув, щоб вони зібрали якомога більше народу, — він хоче виголосити промову.
Звістка про це швидко рознеслась по місту та навколишніх фермах. Біля вежі зібрався великий натовп, що здивувало б варту, коли б їхні дерев'яні голови були здатні дивуватися.
Страшило виголосив полум'яну промову. Нагадавши жителям Смарагдового міста про їхню ганебну поведінку в дні нашестя ворога, він закликав їх тепер виявляти мужність і чинити всілякий опір загарбникам. Забувши про таємницю, він повідомив, що і його, і Залізного Дроворуба незабаром визволить із неволі Еллі, яка вже прибула у країну Жуванів!
Марно намагались утримати його Дроворуб і Кагги-Карр. Страшило і далі вигукував образливі слова й погрози на адресу Урфіна Джюса.
Дуболоми нічого не зрозуміли, та, на лихо, поблизу з'явився Руф Білан. Почувши базікання Страшила, головний розпорядник одразу зметикував, які важливі відомості він може повідомити диктаторові, наказав солдатам розігнати натовп і підтюпцем побіг до міста.
З'явившись перед очі Урфіна Джюса, Білан доповів про палку промову Страшила з тюремної вежі і про те, що до Чарівної країни прибула дівчинка Еллі, та сама Еллі, котра рік тому знищила злих чаклунок Гінгему і Бастінду!
Обличчя Урфіна Джюса посіріло від страху, але він удав із себе спокійного і наказав:
— Бунтівника Страшила замкнути на три дні у підземному карцері, а дівчисько Еллі спіймати і доставити в Смарагдове місто. Тут я з нею сам розправлюсь!
Після того, як солдати кийками розігнали під вежею натовп, Кагги-Карр докорила Страшилові:
— Не дуже довго твій мудрий мозок зберігав таємницю, дурило!