Дядько Чарлі був, на диво, цікава людина. Він був майстер на всі руки. Еллі захоплювали його кишені, наповнені різноманітними речами. Здавалось, будь-який інструмент можна було знайти в кишенях куртки дядька Чарлі і його широких шаровар. Великий складаний ніж моряка мав леза різної форми й призначення, шило, свердло, викрутки, ножиці та ще чимало іншого.
Із кишень дядечка Чарлі при потребі можна було витягти мотки тонкої і міцної мотузки, шурупи і гвинтики, стамески і долота, напилки й зубила… Часом Еллі здавалось, що дядько Чарлі і сам трішки чарівник, якщо він просто примушує з'являтись у кишені ту річ, яка йому необхідна.
А чого тільки не майстрував Чарлі для дівчинки у вільний час! Із шматочків дошки, фанери і обрізків бляхи він міг збудувати водяний чи вітряний млинок, флюгер або візок, що рухався від саморобної пружини…
Щоб зробити приємне своїй сестрі, він поставив на її городі для захисту від птахів механічне опудало, яке дриґало на всі боки руками й ногами і дико завивало під. час вітру.
Проте через два дні Анна попросила моряка, щоб він одібрав у пугала голос.
— Нехай буде менше огірків, — мовила вона, — та більше спокою.
І дійсно, опудало своїм оглушливим ревінням нікому не давало спати. Всі на фермі полегшено зітхнули, коли воно замовкло.
Надвечір, коли вгамовувалась домашня метушня і Еллі закінчувала вивчати уроки, Чарлі йшов з нею прогулятися у степ.
Курява, яку вдень здіймали на дорогах вози, влягалась, далечінь ставала прозорішою, сонце сідало за обрій, відкидаючи від пішоходів довгі тіні.
Еллі і дядько Чарлі у супроводі Тотошка неквапно ступали пухкою. муравою обабіч шляху й розмовляли.
І ось під час однієї з вечірніх прогулянок трапилась дивна подія, з якої розпочалась нова незвичайна пригода наших друзів.
Сонце вже зайшло, але ще було досить видно, як дівчинка побачила велику розкуйовджену ворону, котра то злітала з землі, то знову падала, явно поспішаючи до Еллі, пронизливо і сердито каркаючи.
За птахом гнався Джіммі, рудий, патлатий хлопчисько із сусідньої ферми, заповзятий винищувач горобців, галок і кроликів. Джіммі на бігу швиргав у ворону грудками землі, але не вцілю-вав.
Тотошко спробував схопити птаха, та ворона зробила останнє зусилля, злетіла і кинулась просто в руки до Еллі. Дівчинка підхопила тремтячу від болю і жаху птицю і сердито крикнула Джіммі:
— Іди геть, гидкий хлопчисько!
— Віддай ворону! — заскімлив Джіммі. — Це моя здобич, бачиш, як я їй хвацько підбив крило!
— Іди геть, якщо не хочеш одержати по потилиці!
Джіммі завернув додому, підкидаючи ногою камінчики на шляху і бурмочучи собі під ніс якісь погрози. Зв'язуватись з Еллі у присутності дядька Чарлі він не наважився.
— Бідолашна, — з жалем сказала Еллі, пригладжуючи розкуйовджене пір'я птаха. — Тобі боляче, так?
— Кагги-карр! — хрипко каркнула ворона, але крик її вже був спокійніший.
— Звичайно, я тебе не віддам тому поганому хлопчиськові, — продовжувала Еллі. — Я вилікую твоє крильце, і ти знову літатимеш на волі.
Обмацуючи ворону, Еллі відчула, що права нога птаха чимось обгорнута. Виявилось, що це був деревний листок, прив'язаний ниткою.
Еллі проворно розмотала нитку, розгорнула листок, і її охопило невиразне і тривожне передчуття.
— Дядечку Чарлі, на цьому листку щось має бути! — вигукнула дівчинка.
Моряк і Еллі стали разом розглядати листок і при згасаючому світлі зорі побачили нашкрябаний чимось гострим дивний малюнок. На ньому було зображено дві голови: одна у крислатому гостроверхому капелюсі, з круглими очима, з чотирикутним носом у вигляді латки, а друга — з довгим носом, у шапці, схожій на лійку. Малюнок було зроблено кількома штрихами, але досить виразно.
Глянувши на ці голови, Еллі мало не знепритомніла від здивування.
— Дядечку Чарлі! — вигукнула вона. — Та це ж… це ж… Страшило і Залізний Дроворуб!
Знову розглядаючи листок, моряк і Еллі виявили, що малюнок перетинали густі рівні лінії, які сходились під прямим кутом.
— Що б це означало, дядечку Чарлі? — запитала Еллі.
Досвідчений мандрівник одразу здогадався.
— Присягаюсь якорем! — вигукнув він. — Твої друзі за гратами! З ними щось трапилось, і вони кличуть тебе на допомогу!
— Кагги-карр, кагги-карр, — прокаркала ворона, і Чарлі Блек міг цієї миті заприсягнути навіть перед судом, що у перекладі на людську мову це означає: — Так, так, так!
— Щогли і вітрила! — заревів моряк. — Коли б ця ворона змогла розмовляти по-нашому, вона розповіла б чимало цікавого!
Втім, птахи у Канзасі не розмовляють, і Еллі не дуже скоро дізналася, що сталося зі Страшилом та Залізним Дроворубом і як вони потрапили у біду.
ЧЕРЕЗ ПУСТЕЛЮ
ієї ночі в будинку фермера Джона майже не спали. Еллі вмовляла тата й маму відпустити її у Чарівну країну. Чарлі Блек зголосився супроводжувати її. Він страшенно любив усілякі небезпечні пригоди, а тут чекає така подорож, у порівнянні з якою поїздка до островів Куру-Кусу була б легкою прогулянкою. Морякові дуже хотілось на власні очі побачити чудеса Чарівної країни, маленьких чоловічків Жуванів і Мигунів, солом'яного Страшила, який одержав від Гудвіна розумний мозок із висівок, шпильок та голок, Залізного Дроворуба з його шовковим серцем, звірів і птахів, що вміли говорити, місто, прикрашене смарагдами…
Умовити фермера і його дружину було справою нелегкою — Джон і Анна нізащо не воліли розлучатися з донькою. Але врешті-решт сльози Еллі і красномовність Чарлі Блека переважили.
Після того, як батьки погодились відпустити її, на збори пішло небагато часу. Чарлі Блек і Еллі поїхали у сусіднє містечко до Джеймса Гудвіна, який покинув цирк і тримав там бакалійну крамничку.
Колишній чарівник з великою радістю зустрів Еллі і люб'язно привітав моряка Чарлі, дізнавшись, що той доводиться Еллі рідним дядьком.
Еллі розповіла Гудвіну про дивне послання із Чарівної країни і показала йому малюнок.
Гудвін, який погладшав за час спокійного сидіння у своїй крамничці, довго й уважно розглядав малюнок, а потім з гордістю сказав:
— Певен, що цього листа додумався надіслати розумний мозок Страшила. А хто йому його дав? Я! Скажи-но по правді, Еллі, що я був не таким уже й поганим чарівником.