Українці, як народ

Сторінка 4 з 5

Пачовський Василь

1. Партія угодова з Поляками може иіднсстіг

сей "акт як сьвітило нашого дальшого поступован"

в злуцї з Поляками, що грозить нашій самостійній

екзистенції супроти нахабности нольсісого ослабленого в собі режіму.

2. Партія москвофільска піднесе в очах мас осьвячене того Факту ворожого Росії як пролв української зради Полякам свого народу і кликне до мас :

Проч з Українцями !

3. Сам люд не прийме того сьвята як своє національне сьвнто ізза того, що сей Факт був компромісом старшин з найбільшим його ворогом, Польщею, яка віками явних насильств виробила в масах ненависть до усього, що польське.

Як небудь затирало-б ся угодово-польский характер Гадяцьких постулятів перод людом смертю Виговського, розстріляного Поляками — всеж така тому історичному Фактови не достає сили, не достає авреолі слави, що поривалаб маси що року в означений день смерти Виговского.

Галицьку умову можна сьвяткуваїи, почавши від 250-лїтпої річниці що 10 літ, але що року сьвятку-вати її не вдасть ся так, як вимагала би потреба осьвідомлюваня люду великими народними сьвятами.

Аби що року пірвати маси до висоти національного одушевленя, потреба вишукати такий Факт, в якім проявляв би ся триюмФ нашої сили, нашого чину. Після .мене таким чином день триюмФального в' ї з д у Богдана Хмельницкого по таких битвах як : Жовті Води, Корсунь, Пілявцї, Зборів — в'їзд до Київа в присутпости єрусалимського патри-ярха. в'їзд гетьмана, що Фактично тряс тоді східною Европою, а україньский народ учинив паном на своїй землі. При проголошеню того сьвята належить підносити так сю подію, аби хиба подвигу Богдана не ослабила авреолі того чину в очах люду.

%Сам триюмФ, сам спомин великих иобід Чютрясе кождим серцем, злучить усї верстви одним храмом сьвягочности того дня, кине думки усіх в минувшість, зверне уми і стремлїню в будучність з запитом : Чи буде ще коли український народ таким паном на своїй землі ? — Буде! — прогомонить кожде серце в той сьвятий день кождого року. Так і сотворить ся но-чуте слмосьвідомости національної у всіх одиниць, певність себе гордість на свій народ, до якого належати нині вже уважаеть ся честию.

Члени "Союза", "Сокола** і "Січии та закордонних товариств повинні взяти на себе переведене того сьвята у всіх селах, містах і столиці' кождого року.

Таким чином я раджу зробити день в триюмФаль-ного в'їзду Богдана до Київа, як прояв нашої сили — щорічним сьвятом, а сьвяткувати роковини Гадяцьких постулятів — як прояв нашої національної сьвідомости що десять літ, почавши від 250-лїтних роковин 1908 року.

Справа торжественного похорону мощів Івана Виговського насуває мені гадку, яка переведена в чин може мати велике значіне для национального вихована нашого народу. Тому даруйте, що ири тій нагоді поставлю справу ширше з всеукраїньского становища...

Правда, як що найдуть ся мощі Івана Вигов-ского в Галичині, яка не много мае таких памяток лучности з царскою Україною, — в інтересі цісарської України е задержати їх у себе, спровадити до Львова як народний талізман, що доси пригадував би Галичанам їх звязь з царскою Україною, поки стремлїнве до сполуки всіх земель "Вільної України" не стане ся чином.

Надїем ся, що ціла україньска інтелїґенция приложить руку до того, щоби підчас великого сьвята не було нї одного міста, нї одного села, ні одного товариства, що не вислало-б своїх заступників з прапором від себе, аби за мощами великого гетьмана Великого Князівства України ішов увесь україньский народ. Не улягає сумнївови, що і закордонна Україна вишле з усїх усюдів своїх послів на велике сьвято.

Не знаю, як скоро дасть ся перевести та сама думка в царській Українї. але вже теиер повинна вона кидатись сьвітляними огнями по усїй країні : Україна мусить виявити свою ідею самостійно-сти на' зовні монументальним чином, що не тільки був би протестом проти царського централізму, але ще лучив би цілий парод одним сьзптим місцем, куди линули б думки усїх Українців із найдальших окраїн цїеарщини і царскої України.

Національний український Пантеон!

Так. у Київі мусить станути Національний україньский Пантеон, мусим позбирати і зложити в Київі кости усїх своїх борцїв-мучевиків, розсипані по цїлім просторі від Білого до Чорного моря ! Мусим поста вити сьвятиню з вівтаром ідеї, яка має пронизати ся евом всі одиницї нашого народу !

Позбираймо кости наших героїв кидані тиранами по чужих країнах і глухих закутинах, збудуймо їк пантеон в Київі. осьвітїм їх постати і дїла величавим сьвітлом в очах мас, спровадьмо їх серед гомону труб і дзвонів до матери наших городів! А потім висилаймо наші жінки і діти до тої сьвятинї, нехай матері показують дітям кости наших героїв, нехай запалюють серця грядучого покоління огнем великої ідеї, за яку вони накладали головами ! Приведім до очий люду мощі нашого великого терпіня, аби прозрів, хто ми, чиїх батьків діти! ч

І цїлій масі стане серце бити ся живіпше. як під окликом не меньше важних економічних кличів, а на її-чолї стане иоколїне горде на своє "я", на свою народність, на душу свою високу і заговорять нашою мовою ҐЄНЇІ, ЩО дрімають в глубинї нашого ґег нїяльного народу !

Тоді певно не буде говорити мужик, що він тільки православний чоловік, а ніяка інтелігентна мати не буде кормити свої діти чужою мовою, що не-спосібна висловити нашого духа. Хто чує душу під словами нашої мови, той до нинї не вирік ся своєї мови; а хто в кров і кість своєї дитини, — будь він навіть "український патриот" (!) — вливає чужу музику слова, — сей робить злочин проти розвитку своєї нації, а тим самим проти розвитку цілої культури...

В інтересі поступу культури лежить розвій но і вого молодого народу, що має таку виразьну ФІЗИОҐНО-мію; присилуваний до сумішки з чужими собі елементами сусїдних народів, впроваджує тільки діссонанс в культуру, яку заступають оба народи: польский і росийский. Завдяки своїй окремій ФІЗИОҐНОМІЇ, своїй душі, зовсїм чужий "обом народам — україньский ґе-нїй мстить ся за насильство на обох націях, розса джуючи їх держави. Повалив Польщу, розточив централістичний устрій Росиї реііублїканьским духом, а до нині висить мечем Дамокля над обома народами. Що елемент украївьскої душі чужий їм; доказом хочби і се, що обі нації за пізно, або зовсїм не розуміють тої струї, яку вносить невмирущий україньскій дух в їх орґанїзм, (Вортняньский. Гоголь, Короленко, Оржехов-ский, Словацкий. Вернигора, Залеский і много инь-ших) і сходять завдяки тій струї на дороги, що противні їх національному характсрови, або набирають ся дикої нахабности на чуже, негідної культурних людий...