але який іще й перед відльотом у вирій
останній раз пірнає у воду
і за цим останнім зануренням у воду
заморожує воду на прозору, ясно-синю кригу,
щоб рибинкам тепло було під кригою;
пірнай, ясно-синя пташко,
пірнай, ясно-синя, наче грудочка криги, пташко, у воду,
заморожуй воду на прозору, ясно-синю кригу:
хай рибинкам тепло буде під кригою зимувати! —
щоб від того дня усю зиму річка замерзлою стояла
аж до весни, до дня Теплого Олекси,
поки не розіб'є кригу
щука хвостом!
січень 1995
ЗЕЛЕНЯК:
ПТАХ, ЯКИЙ ПРИКРАШАЄ ЗЕЛЕНУ НЕДІЛЮ
Зеленяче, зеленяче,
ти — пташка зеленого кольору,
ти — найзеленіша пташка
за всіх зелених пташок,
ти зеленим забарвленням свого пір'я себе називаєш:
ти — зеленяїк;
ти співаєш, ніби струмок із прозорою водою
по камінцях перебігає,
ти співаєш, як дзюркочеш,
ти співаєш,
ти голосом своїм себе називаєш:
ти — дзьоркаїїч;
ти співаєш, ніби дзвоником дзвониш,
ти співаєш,
ти голосом своїм себе називаєш;
ти —і дзвінок, і дзвоноОк, і дзвоОник,
ти — і дзвонеіїць, і дзвенкаїїч.
Зеленяче, зеленяче,
ти — найзеленіша пташка
за всіх зелених пташок,
ти — найзеленіша пташка
зеленого свята — Зеленої Неділі:
білий світ найзеленіший у Зелену Неділю,
літній ліс найзеленіший у Зелену Неділю,
вишневий садок найзеленіший у Зелену Неділю,
біла хатинка найзеленіша у Зелену Неділю,
світла світлиця найзеленіша у Зелену Неділю —
серед білого світу, найзеленішого того дня,
серед літнього лісу, найзеленішого того дня,
на зеленому дереві, найзеленішому того дня,
стоїть зелена церковця із трьома золотими хрестами,
там на зеленій дзвіниці зелений дзвін,
зелений дзвін зелено дзвонить,
зелене свято славить — Зелену Неділю.
Зеленяче, зеленяче,
серед білого світу, найзеленішого у Зелену Неділю,
серед літнього лісу, найзеленішого у Зелену Неділю,
серед вишневого садка, найзеленішого у Зелену Неділю,
у білій хатинці, заклечаній кленовим гіллям,
у світлій світлиці, замаєній чебрецем і м'ятою,
під білими рушниками, найзеленішими у Зелену Неділю,
що на них зеленою заполоччю вишито зелених пташок,
зелених пташок із розпростертими зеленими крильцями
(із розпростертими крильцями — щоб господарі веселі були
зелених пташок — зеленяків,
ти веселий сидиш —
ти сидиш за зеленим столом,
на якому смарагдовий камінь лежить,
світлу світлицю, затишну, як гніздечко,
світлу світлицю зеленим світлом осяює.
Зеленяче, зеленяче,
будь пташкою зеленого кольору,
будь найзеленішою пташкою за всіх зелених пташок,
співай так, ніби струмок із прозорою водою
по камінцях перебігає.
співай так, ніби дзвоником дзвониш,
серед білого світу, найзеленішого у Зелену Неділю,
серед літнього лісу, найзеленішого у Зелену Неділю,
серед вишневого садка, найзеленішого у Зелену Неділю,
у білій хатинці, заклечаній кленовим гіллям,
у світлій світлиці, замаєній чебрецем і м'ятою,
під білими рушниками, найзеленішими у Зелену Неділю,
що на них зеленою заполоччю вишито зелених пташок,
вишито зелених пташок — зеленяків,
сідай, весела пташко,
сідай за зеленим столом,
дивись на смарагдовий камінь серед столу,
найзеленіша пташко
зеленого свята — Зеленої Неділі.
лютий 1995
ЗОЛОТИЙ ЩУР:
ПТАХ, ЯКИЙ ЛЮБИТЬ БДЖІЛ
Щуре, золотий щуре,
ти — загадка про самого себе,
ти складаєш загадки про самого себе за ознакою:
той, хто голос подає —
дзвінке "рюкання*: кррю-кррю, —
ти — той, хто голосом своїм себе називає,
ти — той, хто і ц)р, і щурка, і щурок,
ти — той, хто і хпюрок, і ф'юрко, —
відгадкою таких загадок
ти — сам увесь;
ти складаєш загадку про самого себе за ознакою:
той, хто має красиве золоте забарвлення, тому
ти —той, хто не є воронкою —
бо ж та уся чорна! —
ти — той, хто за це називається красиворонок, —
відгадкою такої загадки
ти — сам увесь;
ти складаєш загадки про самого себе за ознакою:
той, хто любить бджіл,
ти — той, хто за це називається бджолоїдка,
ти — той, хто любить бджіл, але не є шпаком-
бо ж той увесь чорний! —
ти — той, хто за це називається бджільний шпак,
відгадкою таких загадок
ти — сам увесь;
ти складаєш загадку про самого себе за ознакою:
той, хто, кажуть, має неприємний дух,
той, хто, кажуть, неприємно тхне, як тхір,
ти — той, хто за це називається чх)р, —
відгадкою такоі загадки
ти — сам увесь.
Щуре, золотий щуре,
ти голос подаєш —
дзвінке "рюкання": кррю-кррю —
ти голосом своїм себе називаєш,
ти — гарна своїм голосом пташка,
яку хочеться довго слухати, —
так довго, аж поки не мине літо!
Щуре, золотий щуре,
ти маєш красиве золоте забарвлення
ти бачиш, як бджоли лазять до квітки, і
ти лазиш, наслідуючи бджіл, до квітки —
твоє гарне золоте забарвлення від квіткового пилку;
ти бачиш, як бджоли лазять до квітки, і
ти лазиш, наслідуючи бджіл, до квітки,
бджоли лазять до квітки по мед та пилок,
ти ж гадаєш, що
то їх барвисті пелюстки приваблюють, —
ти й собі нариваєш та обтулюєш себе
різного кольору пелюстками з різних квітів
крила обтулюєш пелюстками з волошки —
щоб були синіми,
груди обтулюєш пелюстками з цикорію —
щоб були блакитними,
лоб обтулюєш пелюстками з ромену —
щоб був білим.
горло обтулюєш пелюстками з купавки —
щоб було жовтим,
хвіст же обтулюєш зеленим листям —
щоб був зеленим,
та так і літаєш золотим і барвистим:
ти — гарна своїм пір'ям пташка,
на яку хочеться довго дивитися,
так довго, аж поки не мине літо!
Щуре, золотий щуре,
ти любиш бджіл —
ти високо літаєш,
ти високо літаєш, згори милуєшся пасікою,
ти й собі хотів би завести бджіл:
у глиняній вощаній кручі над річкою
ти риєш нору для свого гнізда —
здалеку помітний вхід до твоєї нірки,
що наче вічко у справжньому вулику;
ти любиш бджіл, але
ти їх не їси —
ти їх тільки ловиш,
ти їх носиш своїм діткам,
щоб показати своїм діткам-щуреняткам,
щоб вони змалечку знали бджіл,
а як виростуть великі, щоб пасічникували,
аби мати свій мед,
але пташенята твої — малі та нерозумні — думають,
що ці солодкі бджоли, це і є мед,
тому й поїдають іх залюбки —
вони — бджолоїдченятка,
малих іх так називають,
та як підростуть, то й більших,
а через них і тебе називають бджолоїдкою:
у людей батьки передають прізвища своїм дітям,
а у вас, у щурів, навпаки — діти передають батькам;
ти любиш бджіл, але
ти їх не їси —
ти їх тільки ловиш
та по одній заносиш до своєї нори,
щоб вони там жили, як у вулику,
але пташенята твої —
малі та нерозумні бджолоїдченятка —
думають, що то
ти носиш солодких бджіл їм їсти,
тому й поїдають їх залюбки слідком, так
ти за все літо й не розводиш бджіл —
по людських пасіках уже й мед видирають,
ти ж подовгу сидиш біля вічка, прислухаєшся,
чи гудуть твої бджоли, наче у справжньому вулику,
але ні, там тихо, тільки пташенятка-бджолоїдченятка
голос подають, нарешті вилітати збираються.