грудень 1994
СОЙКА:
ПТАХ, ЯКИЙ ВІДМИКАЄ ВИРІЙ
Сойко, сойко,
ти маєш гарне різнокольорове пір'я
ти аж сяєш своїм строкатим вбранням —
ти — і сойка, і сійка, і соя, і зґоя,
ти маєш гарне різнокольорове пір'я
воно у тебе де рудувате, де білувате, а де й рябе,
на крилах покрите смужками:
де чорне, де біле, де блакитне —
ти — і деряба, і дерябонька;
ти голосно кричиш, верещиш на весь ліс,
ти — еерещайка,
ти голосно кричиш,
вигукуєш на весь ліс своє "джер-джср" —
ти — і джеджора, і джойка, і джоя;
ти любиш клопотатися у лісі весь час:
розносиш у дзьобі жолуді і горіхи,
ховаєш їх у різних місцях,
схованки свої забуваєш,
а з них проростають молоді дерева,
ти отакою своєю поведінкою
схожа на клопітливу стареньку жінку —
ти — баНба.
Сойко, сойко,
ти розносиш у дзьобі насіння дерев,
сієш у лісі молоді дерева,
так було і спервовіку,
коли ти летіла із жолудем у дзьобі
та й упустила його на землю —
з того жолудя виросло найперше прадерево,
наше райське дерево.
Сойко, сойко,
ми кожного разу радіємо зустрічі з тобою у лісі,
ми милуємося твоїм гарним різнокольоровим пір'ям,
нам подобається і твій дж ер котли вий голос,
а іще, як бачимо тебе улітку, то примічаємо,
коли ти вмощуєшся на ночівлю, бо вже знаємо
Ь довголітніх спостережень за твоїм приготуванням до ночі:
якщо ти пізно вмощуєшся на ночівлю — буде тепла осінь,
якщо ти рано вмощуєшся на ночівлю — буде холодна осінь.
Сойко, сойко,
ти голосно кричиш, верещиш на весь ліс,
ти голосом своїм вирізняєшся з-поміж інших птахів,
тому й кажуть про тебе:
"Сойка голосніше за всіх кричить*;
ти голосно кричиш, верещиш на весь ліс,
ти голосом своїм вирізняєшся з-поміж інших птахів,
тож коли між людьми трапляється така ситуація,
як хтось надто голосно
доводить щось своєму співрозмовникові
і думає, шо тільки через те він в усьому й правий,
то тоді ті, хто слухає такого горланя,
пригадують тебе і кажуть:
"Сойка голосніше за всіх кричить,
та рідко права буває".
Сойко, сойко,
ти — ключниця від вирію,
ти золотими ключами відмикаєш вирій:
раніше ключі від вирію були у ворони,
та якось ворона прогнівила Бога
і з того часу ключі від вирію перейшли до тебе;
ти так турбуєшся про свій обов'язок,
що аж тричі на рік літаєш у вирій:
вперше, коли розквітає гречка і навколо все біло,
ти думаєш, що уже випав сніг, — і вилітаєш,
вдруге, коли достигають хліба і навколо все біло,
ти думаєш, що уже випав сніг, — і вилітаєш,
і втретє, коли й справді випадає сніг і навколо все біло,
ти вилітаєш;
ти поспішаєш, щоб не запізнитися відімкнути вирій,
щоб усі птахи:
і ті, хто раніше відлітає у вирій,
і ті, хто пізніше відлітає у вирій, —
не чекали перед замкненим вирієм
і щоб до Здвиження усі встигли відлетіти,
а якщо й затримаються відлітати дикі гуси,
а полетять аж після Здвиження, то
ти дочекаєшся їхнього відлету
і аж тоді замикаєш вирій і повертаєшся назад;
однак дехто гадає, шо й ти, сойко, летиш
насправді на зиму у вирій, але через те,
що після кожного дня перелету
ти повертаєшся назад,
нібито, щоб дізнатися, скільки уже пролетіла,
то ти так і не встигаєш долетіти до вирію,
бо поки ти літаєш туди й назад, випадає сніг, тому
ти й залишаєшся зимувати у нашому краю;
тільки через те, нібито,
ти й не потрапляєш до вирію, але ні,
ти й не збираєшся відлітати у вирій —
ти літаєш відмикати вирій для інших птахів!
Сойко, сойко,
будь птахом із гарним різнокольоровим пір'ям,
сяй нам своїм строкатим вбранням,
щоб ми знали, як тебе називати за твоє сяюче оперення,
будь птахом із гарним різнокольоровим пір'ям,
дивуй нас своїм пір'ям: де суцільно забарвленим, а де рябим,
щоб ми знали, як тебе називати за твою строкатість,
подавай свій голос, верещи на весь ліс,
щоб ми знали, як тебе називати за твоє верещання,
подавай свій голос, вигукуй на весь ліс своє "джер-джер'',
щоб ми знали, як тебе називати за твоє джеркотання,
рознось у дзьобі насіння дерев,
щоб ми тебе порівнювали із клопітливою старенькою жінкою
і подібно до неї тебе називали,
рознось у дзьобі насіння дерев,
щоб ми знали, що це ти сієш у лісі молоді дерева,
щоб ми знали, що й найперше прадерево,
наше райське дерево, ти посіяла,
живи у нашому лісі, щоб ми часто зустрічали тебе,
щоб ми спостерігали за твоїм приготуванням до ночі
та знали з того, якою —
чи теплою, чи холодною — буде наступна осінь,
щоб належно приготувалися до осені,
голосно кричи, верещи на весь ліс,
щоб ми мали з ким порівнювати тих.
хто надто голосно доводить щось своєму співрозмовникові,
вилітай, ключнице від вирію,
тричі на рік до вирію,
щоб вчасно відімкнути вирій для відлітаючих птахів,
щоб усі птахи встигли вилетіти у вирій:
і ті, хто раніше відлітає у вирій,
і ті, хто пізніше відлітає у вирій,
щоб усі птахи встигли вилетіти у вирій,
бо рай на нашій землі уже минувся,
бо рай квітучого літа уже минувся —
відмикай, ключнице від вирію,
золотими ключами вирій.
грудень 1994
РИБАЛОЧКА:
ПТАХ, ЯКИЙ МОРОЗИТЬ ВОДУ НА КРИГУ
Рибалочко, рибалочко,
ти — птах, який гарно забарвлений ясно-синім кольором,
ти —рибаіїлочка блакиШний,
ти сидиш над водою,
ти сидиш над водою на сухій вербовій гілці,
ти сидиш і не поворухнешся,
ти ловиш рибу — вичікуєш необачну верховодку,
яку ти хапаєш довгим дзьобом, пірнаючи у воду,
ти — і рибалка, і рибакочка;
ти сидиш над водою,
ти сидиш над водою і я сиджу над водою,
тільки твоє сідло над водою на сухій вербовій гілці,
а моє сідло над водою на зеленому бережку,
ти сидиш і не поворухнешся, і я сиджу і не поворухнуся,
ти ловиш рибу, і я ловлю рибу:
я-рибалка Васильок, а ти-рибалка Іванок,
ти — іваноїїк;
обидва ми рибалки,
обидва ми ловимо рибу в охотку,
тож ми обоє — спортивні рибалки:
ось, ти бачиш, я спіймав карасика і поклав у саж —
плетений із лози кошик для риби, опущений у воду,
ось, я бачу, й ти спіймав верховодку,
але тобі ії нікуди покласти, хіба що з'їсти,
але ти її не їси, а стрілою летиш понад водою
до своєї нори в глиняній кручі —
малих рибалченяток годувати,
тепер хто ти:
чи то спортивний рибалка,
чи то змагун у швидкості лету над водою,
чи то глядач, який голосними криками вітає змагуна;
поки я удруге закидаю свою вудку,
ти вже, чую, повертаєшся,
чую, бо ти голосно кричиш, летючи низько над водою,
чую, бо ти голосно дзвониш, роздзвонюєш усім рибалкам,
що ти уловив рибинку
(і як ти не боїшся усю рибу полякати своїм дзвінким криком
ти селишся біля води:
по крутих берегах річок і озер, струмків і ставків,
сам собі вириваєш довгу нору у крутому березі,
риєш цілий тиждень довгу нору у крутому березі,
щоб у тій норі влаштувати своє гніздо,
ти — наче дятел, що довбає собі дупло у стовбурі дерева,
щоб у тому дуплі влаштувати своє гніздо,
ти — плавневий ятел.
Рибалочко, рибалочко,
ти — синій-синісінький зверху, а черевце твоє рудувате,
ти — птах, який забарвлений у кольори відсутності:
шуліка — ворог твій — згори тебе не бачить, бо
ти синій, як плесо,
а верховодка, за якою ти полюєш, знизу тебе не бачить, бо
ти темний зі споду, наче листок на дереві,
ти — синій-синісінький зверху, а черевце твоє рудувате,
ти був би увесь ясно-синій, коли б ти не занурювався
по сто разів на день у воду,
та не синив, наче вузликом із синькою,
своєю ясно-синьою мастю воду.
ти — синевоІЇд.
Рибалочко, рибалочко,
ти занурюєшся по сто разів на день у воду,
ти не тільки синиш, наче вузликом із синькою,
своєю ясно-синьою мастю воду,
ти ше й холодиш, наче грудочкою криги,
своєю ясно-синьою мастю воду,
он, я бачу,
ти вилетів із води, куди пірнав за рибинкою,
знову усівся на сухій вербовій гілці
і стріпуєшся — трусишся від холодної води,
а не стріпуєшся — струшуєш воду із себе,
ти сам холодиш, наче грудочкою криги,
своєю ясно-синьою мастю воду
і сам мерзнеш від холодної води, аж синієш,
ти — морозюіїк.
Рибалочко, рибалочко,
ти занурюєшся по сто разів на день у воду
ти не тільки синиш, наче вузликом із синькою,
своєю ясно-синьою мастю воду,
ти не тільки холодиш, наче грудочкою криги,
своєю ясно-синьою мастю воду,
але іще ти перед відльотом у вирій
останній раз занурюєшся у воду,
і після твого останнього занурення вода замерзає,
ти — бодомороЇЇз,
після твого останнього занурення вода замерзає,
кригою прозорою, ясно-синьою покривається,
щоб рибинкам тепло було під кригою,
усю зиму від того дня річка буде покрита кригою,
аж поки навесні, на день Теплого Олекси,
не розіб'є кригу
щука хвостом.
Рибалочко, рибалочко,
будь птахом, який гарно забарвлений ясно-синім кольором,
будь птахом, який сидить над водою на сухій вербовій гілці
і не поворухнеться, бо ловить рибу,
будь птахом, який сидить над водою на сухій вербовій гілці
і не поворухнеться бо ловить рибу,
подібно до рибалки, який сидить над водою
на зеленому бережку і не поворухнеться, бо ловить рибу,
будь птахом, який селиться біля води
на крутих берегах річок і озер, струмків і ставків,
який сам собі вириває довгу нору у крутому березі,
подібно як дятел довбе собі дупло у стовбурі дерева,
будь птахом, який синій-синісінький зверху, а черевце рудувате,
пірнай по сто разів на день у воду за прудкою верховодкою,
сини своєю ясно-синьою мастю, наче вузликом із синькою, воду,
будь птахом, який, пірнає по сто разів на день у воду,
який стріпується — струшує воду із себе,
а ми, ті, хто бачить тебе, як ти стріпуєшся, думали, що то
ти трусишся від холодної води, яку ти сам холодиш,
наче грудочкою криги, своєю ясно-синьою мастю,
будь птахом, який пірнає по сто разів на день у воду
і не тільки синить, наче вузликом із синькою,
своєю ясно-синьою мастю воду,
який пірнає по сто разів на день у воду
і не тільки холодить, наче грудочкою криги,
своєю ясно-синьою мастю воду.