Оцим звідомляю Вас, товаришу голова, що при невияснених обстоятельствах утік із звіроферми, званої серед людей "Залізною Пасткою", ведмідь на ймення Рудий Опришок. Звір це сильний і страшний, а через те небезпечний для нашої кооперації. Прошу прийняти заходи вплоть аж до розстрілу втікача..."
Одного ясного-ясного дня Рудий Опришок лежав у малиннику, нагинав галузки і зривав ягоди. Робив це він абияк, бо голодним не був. Малиною він заїдав черговий сніданок, добутий грабунком на Лісовій Стежці. Цього тижня Опришок залишався у малиннику ночувати й днювати, бо ліньки було дибати до леговища, до того ж поряд жебонів потічок: наковтаєшся малини, зап'єш її водичкою, перекинешся на бік і спиш. Що можна кращого жадати?
Безжурне життя починало карбувати свої сліди: на загривку в Рудого відклався жирок, у лапах — лінива статечність, а в погляді — пиха. Тепер, коли перестрівав на Стежці жінку або ж чоловіка з клунком чи кошиком, то вже не мучився докорами сумління, а на його морді ніхто б і в окулярах не вичитав зніяковілої доброї усмішки, як це було в перші дні. Навпаки, ведмідь витоптував на Стежку гордо й самовпевнено, а коли ж знаходив у вузлику не дуже смачний сніданок, то шматував хустину на китайку, топтав і грізно ревів. Про те, щоб покласти назад у кошик пляшку з-під молока, й мови не могло бути.
Словом, псувався у Рудого Опришка характер.
Годі виворожити, чим скінчилося б Опришкове розбишацтво на Лісовій Стежці, якби не знайшов його Михасько. Хлопець на цей раз не нипав корчами, не горланив на увесь Ліс, на Опришків слід натрапив відразу, та ведмідь і не пробував його маскувати. Щоправда, він здалеку почув людську ходу, нагострив було пильно вухо, потім пригадав, що нема йому кого і чого тут боятися — тут усі повинні перед ним тремтіти — і далі ласував малиною. Поява Михаська його втішила, і він заледве не схопився на ноги, щоб привітати хлопця і потертися боком об нього, як це любив робити колись. Однак в останню хвилину схаменувся, оте давнє "колись" минулося, як учорашня роса, тепер він не потребує хлоп'ячих пестощів, гостинців і навіть доброго слова. Обійдеться, Лісова Стежка дарує йому харч, Струмок — чисту воду, моху для м'якого леговища теж навколо вистачає... а без доброго слова, хе-хе-хе, у Лісі якось проживемо.
Михасько присів на пеньок, простягнув Опришкові руку.
"Здоров, приятелю",— сказав. У голосі співала радісна струна.
"Здоров, здоров",— пробурмотів Опришок, ліниво подаючи лапу.
"Погано, бачу, маєшся,— мовив Михасько.— Скоро очі смальцем затягне".
"Ха, а ти як гадав. Живу — не бідую, хліба не купую".
"О, певно, нащо купувати. Ти хлібець грабуєш".
"Хіба не ти казав: усякий промишляє, як може".
"Казав, але з чого ти взяв, що я намовляв до розбишацтва".
"Обставини змусили,— пробував вигородитися ведмідь.— Голод..."
"Поміж людьми, Опришку, панує закон: хто не працює, той не їсть",— пригадав Михасько почуту в школі фразу.
"Можливо, для людей цей суворий закон справедливий... але для ведмедів — сумніваюся. У ведмедів свій закон. І має бути закон, як повинні жити ведмеді серед людей".— То була бородата проблема, яку Опришок пробував розкусити ще тоді, коли був відгороджений від світу дротяною сіткою Залізної Пастки. В останні тижні, щоправда, давня заковика потроху почала забуватися, бо жив одним днем, і це його задовольняло. Він навіть занехаяв свою мрію про Карпати... Карпати віддалилися, розпливлися у синій імлі, як нереальне видиво. Михасько-ва ж бесіда роз'ятрювала присохлу рану, безжурне життя одним днем блідло на очах, втрачало райдужні кольори і нагадувало лет метелика... метеликові відміряно літати з ранку до вечора; його, Опришкове, гараздування теж коротке: рано чи пізно, а треба було починати життя інакше. Та тільки як починати, де... Ведмідь крутив головою, мовби відмахувався від надокучливих думок... найкраще було б взагалі нічим не морочити голову й жити собі, й підскакувати, як дотепер підскакував... а потім буде видно. Тепер Опришок був схожий на сплюха, що, визирнувши з-під ковдри й ковтнувши морозяного духу, чимдуж накрився з головою, ніби таким способом можна продовжити ніч. Коли б не Михасько, то Опришкові, може, і вдалося б повернутись у безтурботне існування, та хлопець безжально здирав з нього ковдру.
"Я теж не уявляю, Опришку, що повинні робити ведмеді між людьми. Зате переконаний: те, що ти чиниш, похвали не заслуговує".
"Я до нічого лапою не торкнувся... нікому крапельки крові не пустив",— виправдовувався Опришок. Про гру з вуйком Гарасимом, звичайно, промовчав.
"Усе одно твої наскоки на Лісову Стежку нагнали на людей страху. Села довкола переполошені. Матері лякають тобою дітлахів. І може статися, що якоїсь днини тебе обступлять люди з рушницями... а мисливські рушниці не рівня пукавці діда Конопельки: у кожному дулі сидить смерть".
Ведмідь моргав очима, язик йому затерп. Він мимоволі пригадав розповідь Рекса про того Сірка, що вільно гуляв по навкружних лісах, поки... поки люди не зробили на нього облаву.
"А коли я втечу?" — ведмідь сподівався на рятунок.
"Куди? Втечеш нині, не минеш кулі завтра або ж післязавтра",— Михасько осудив ведмедя суворо, і тому Опришок не впізнав приятеля, він мимохіть запідозрив, чи не підіслав Михаська з погрозами вуйко Гарасим.
"Я сам прийшов,— розвіяв ведмедеве підозріння Михасько.— Коли ж говорю неприємні речі... коли ж я жорстокий... то це від жадання допомогти тобі".
"Що ж я маю діяти, Михаську? — журився ведмідь.— І так кепсько, і так зле".— Йому було шкода лісової Волі, але й не міг не рахуватися з навислою небезпекою.
Михасько по довгій задумі сказав:
"Вертайся".
"Куди? Пасти корів?" — жалібно простогнав ведмідь. "Ні, вертайся до Залізної Пастки". Ведмідь запротестував: "Нізащо". "Вуйка Гарасима боїшся?" "І його..."
"Він давно забув про ту... пригоду".
"Коби лише та одна. Недавно я бігав за ним поміж кущами, поки Вуйко не видряпався на дуба".
"І ти за ним?" — блиснули весело Михаськові очі
"І я за ним,— сумно підтакнув ведмідь.— Дуже вже солодким цукром пахла його торбина. Торба, отже, винна..."
"А щоб тобі горц на сторч,— згадав Михасько Мамину примовку й при цьому кусав губи, щоб не розреготатися.— Красна це була для вуйка Гарасима наука, ой красна. Але він про вашу зустріч ні пари з уст. Я учора з ним балакав. Каже: "Хай Опришок вертається, доста йому по Лісі блукати. Якось порозуміємось".