— Не знаю, що й подумати. Знаю одне: мені це не подобається. Чи зустрічався він іще з ким, окрім Рози?
— Здається, має намір побалакати з Генрі. Містер Гамфрі посміхнувся, міс Ґорріндж теж.
— Щодо Генрі нам не варто турбуватися.
— Свята правда.
— А відвідувачі, які знали каноніка Пеніфазера? Містер Гамфрі знову посміхнувся.
— Я бажаю йому приємної зустрічі зі старим Редлі. Той наробить галасу, але пуття з нього не буде ніякого. Для Редлі та цієї кумедної бабусенції, міс Марпл, він— бажаний гість. І все ж, мені не подобається, що він пхає свого носа до...
Розділ чотирнадцятий
— Розумієте, — замислено сказав старший інспектор Дейві, — щось не до душі мені цей хлоп'яга Гамфрі.
— Чим же він вам не до душі? — поцікавився Кемпбел.
— Бачте,— немовби вибачаючись, сказав Батько, — іноді виникає таке враження, ніби цей хлоп'яга— підлесник. Цікаво, хто він,— власник готелю чи тільки управитель?
— Я міг би його поспитати,— Кемпбел підійшов до столу.
— Ні, ні, не треба, — замахав руками Батько. — З'ясуйте без галасу. Кемпбел з цікавістю зирнув на нього.
— У вас є якась думка, сер?
— Нічого певного,— відповів Батько. — Просто добре було б зібрати якомога більше відомостей про цей готель. Хотілося б знати, хто ним керує, як там у них із грішми. Мати про це докладну інформацію.
Кемпбел похитав головою.
— Мушу сказати, що в Лондоні навряд чи знайдеться бодай одне місце, що лишалося б поза підозрою.
— Знаю, знаю,— сказав Батько. — Як і те, яка це корисна річ — мати таку бездоганну репутацію!
Кемпбел кивнув головою і вийшов. Батько рушив коридором до курильні.
Генерал Редлі тільки-но прокинувся. Газета "Тайме" упала йому з колін, і окремі аркуші розсипалися по підлозі. Батько зібрав їх і подав йому.
— Дякую вам, сер. Ви дуже люб'язні, — грубувато промовив генерал Редлі.
— Генерал Редлі?
— Так.
— Даруйте, — Батько підвищив голос. — Я хотів би поговорити з вами про каноніка Пеніфазера.
— Га? Ви про що? — генерал притис руку до вуха.
— Про каноніка Пеніфазера, — загорлав Батько.
— Про Лазаря? Він уже давно помер.
— Канонік Пеніфазер.
— О, а що з ним? Я бачив його днями. Він тут зупинився.
— Він збирався дати мені адресу. Казав, що залишив її в вас. Утовкмачити це генералові виявилося не так-то просто, та зрештою йому це вдалося.
— Мені не давали ніякої адреси. Напевно, мене з кимось переплутали. Тупий, старий дундук. Завжди був такий. Ви ж знаєте цих вчених. Вони завжди роззяви.
Батько вперто намагався що-небудь з'ясувати, але невдовзі дійшов висновку, що бесіда з генералом Редлі практично неможлива і майже зовсім безплідна. Він пішов до зали і сів за столик недалеко від міс Джейн Марпл.
— Чай, сер?
Батько підвів очі. Постать Генрі справила на нього глибоке враження, як і на кожного, хто того бачив. Він виявився огрядним здоровилом, сказати б, яскравою пародією на Аріеля1, який міг виникати і зникати за власним бажанням.
Батько замовив чай.
— Я бачив, у вас тут є гарячі млинці? — поспитав він. Генрі ласкаво всміхнувся.
— Так, сер. Смію вам зауважити, що наші млинці дуже смаковиті. Вони подобаються всім. Вам замовити млинці, сер? Чай індійський чи китайський?
— Індійський, — сказав Батько. — Або цейлонський, якщо у вас є.
— Певна річ, у нас є цейлонський, сер.
Ледве Генрі ляснув пальцями, як блідий молодик, либонь, його улюбленець, зразу ж подався по цейлонський чай та млинці. Генрі повагом рушив до інших столиків. "Велике цабе, — подумав Батько. — Цікаво, де тебе доп'яли і скільки тобі платять? Закладаюся, мабуть, добрячу грошву, але ти вартий того". Він бачив, як Генрі чемно нахилився до старої панії. Цікаво, про що Генрі думав, якщо він думав взагалі? Як на Батькову думку, він зовсім непогано призвичаївся до заведеного у Бертрамовім готелі ладу. Його можна було взяти за вдатливого фермера або спадкового, схожого на букмекера, пера. Батько знав двох перів, вельми схожих на простих смертних. Загалом, думав він, Генрі витримав іспит, але не відпадало й те, що Генрі просто не спіймався на гачок. "Так, ти велике цабе", — знову подумав Батько. Принесли чай та гарячі булочки. Батько відкусив великий шмат. Масло побігло по підборіддю. Він утерся носовиком. Випив дві чашки чаю, щедро присмаченого цукром. Потім нахилився вперед і звернувся до панії, що сиділа на стільці поблизу нього.
— Пробачте, — сказав він. — Ви не міс Джейн Марпл?
Міс Марпл відірвалася від плетіння і глянула на старшого інспектора Дейві.
— Так, — сказала вона. — Я міс Марпл.
— Сподіваюсь, ви не заперечуватимете, якщо я про дещо у вас запитаю. Насправді я офіцер поліції.
— Невже? Сподіваюся, тут не сталося чогось серйозного? Батько поквапився її заспокоїти.
— О, не турбуйтеся, міс Марпл, — сказав він. — Це зовсім не те, що ви думаєте. Ні крадіжки з виламом, ні якогось іншого злочину. Дрібне непорозуміння у зв'язку з неуважним священиком, та й годі. Здається, він ваш друг. Канонік Пеніфазер.
— О, канонік Пеніфазер! Цими днями він тут був. Я трошки знайома з ним уже багато років. Ви правильно сказали— він страшенно неуважний. — І з очевидною цікавістю додала: — А що він устругнув тепер?
— Загубився.
— О Боже, — вигукнула міс Марпл. — А де ж він мав би бути?
1 Аріель — ім'я одного з ідолів моавітів, народу, що жив на узбережжі Мертвого моря. Згодом став синонімом упалого ангела. (Прим. ред.)
— Удома, в своєму кафедральному соборі, — сказав Батько. — Але його там нема.
— Він хвалився мені, — сказала міс Марпл,— що збирається їхати на конференцію в Люцерн, присвячену стародавнім сувоям Мертвого моря. Він видатний знавець давньоєврейської мови.
— Так, ви маєте рацію, — сказав Батько. — Саме туди він... хм... саме туди він лаштувався їхати...
— Ви хочете сказати, він туди не приїхав?
— Ні, — сказав Батько, — не приїхав.
— Ну, що ж,— сказала міс Марпл,— мабуть, він переплутав числа.
— Цілком може бути, цілком може бути.
— Боюся, — провадила міс Марпл,— із ним це не вперше. Якось я ходила з ним пити чай. Він справді пропадає з дому в Чедмінстері. Його економка казала мені тоді, який він страшенно неуважний.
— Можливо, він щось вам казав, коли був тут, що могло б дати нам ключа до відгадки, — спокійно, довірчим тоном запитав Батько. — Ви розумієте, що я маю на увазі: давніх друзів, з якими він зустрічався, або його плани, не пов'язані з конференцією в Люцерні?