— Де завгодно, — зітхнула місіс Маккрей. Вона опанувала себе. — Що ж, дякую вам, міс Ґорріндж.
— Рада допомогти, чим тільки можу,— з готовністю відповіла міс Ґорріндж.
— Гадаю, невдовзі я все з'ясую,— сказала місіс Маккрей, знову подякувала міс Ґорріндж і поклала слухавку.
Вона сиділа біля телефону. Якби з ним щось скоїлося, її б уже сповістили. В цьому вона була певна. Та й взагалі канонік був не з тих, хто легко накликає на себе небезпеку. Таких людей, як він, вона називала легковажними телятами, яким допомагає сам Бог. Вони неуважні, у голові в них вітер, усе це так, а проте вони завжди виходять сухими з води. Ні, вона не могла собі уявити, щоб канонік Пеніфазер лежав у лікарні в тяжкому стані. Вона була певна: він десь сидить із приятелем і втішається щирою балачкою з ним. А може, затримався за кордоном. Проблема в тому, що архідиякон Сіммонс прибуває сьогодні ввечері й сподівається на хазяйську гостинність. Тим часом хазяїна нема, і вона не знає, де він, що ж їй — зачиняти перед ним двері? Ні, цього робити вона не буде. Так, становище дуже складне, але і з найтяжчого становища завжди можна знайти вихід. І його підкаже сам архідиякон Сіммонс. Він знає, що робити. Вона залишить усе на його розсуд. Архідиякон Сіммонс був цілковитою протилежністю її господареві. Він знав, куди йде і що робить, і завжди напевно знав, як треба робити і робив саме так. Коли прибув архідиякон Сіммонс, його зустріла місіс Маккрей. Вона хвилювалася, пояснювала, просила вибачення, а він, як і належить надійній опорі та оборонцеві, зберігав спокій.
— Не хвилюйтеся, місіс Маккрей,— лагідно сказав він, беручись до наїдків, які вона приготувала з нагоди його приїзду. — Ми знайдемо цього неуважного хлоп'ягу. Чи доводилось вам колись чути про Честертона? Був такий письменник. Поїхав він якось читати лекції, а дружині надіслав таку телеграму: "Я на станції. Повідом, куди мені їхати!" — він засміявся.
Місіс Маккрей догідливо всміхнулася. Догідливо, бо їй було не до сміху, бо саме це, можливо, сталося з каноніком Пеніфазером.
— Ах! — радісно вигукнув архідиякон Сіммонс. — Які чудові у вас телячі бите-ники! Ви — чудова кухарка, місіс Маккрей. Сподіваюся, мої друзі гідно оцінять вашу кулінарну майстерність.
Після телячих битеників був пудинг, политий соком чорної горобини. Місіс Маккрей не забула улюбленої архідияконової страви. Архідиякон дуже серйозно поставився до пропажі каноніка і почав його шукати. Він часто телефонував, незважаючи на великі витрати. Місіс Маккрей занепокоєно стискала губи, хоча прямо не заперечувала: належало будь-що знайти її хазяїна. Спершу він докладно розпитав ка-нонікову сестру, яка майже не цікавилася місцем братового перебування і не мала жодного уявлення про те, де той міг бути. Архідиякон розширив коло своїх дій. Він знову звернув увагу на Бертрамів готель і по змозі уточнив певні деталі. Канонік справді відбув увечері дев'ятнадцятого числа з невеликою валізою в руці, решта багажу залишалась у його номері, який він забронював за собою. Він повідомив, що їде на якусь конференцію в Люцерн. Вийшовши з готелю, він не зразу подався до аеропорту. Швейцар, який добре знав каноніка увіч, посадив його в таксі і попросив відвезти за його бажанням у лондонський літературний клуб. Відтоді в Бертрамовім готелі ніхто каноніка Пеніфазера не бачив. Ага, ще одна дрібничка — замість залишити ключа в конторці, він забрав його з собою. Таке траплялося вже не раз. Перед тим, як зателефонувати знову, архідиякон Сіммонс глибоко замислився; можна було подзвонити до лондонського аеропорту. Це, мабуть, займе не дуже багато часу. Він зателефонував докторові Вайсгартену, вченому, знавцеві давньоєврейської мови. Найпевніш він брав участь у конференції. Доктор Вайсгартен виявився вдома.
— Пеніфазер? — спитав він. — Пеніфазер мав бути там. Не знаю, чому не було. Казав, збирається їхати. Я сам це чув тиждень тому в літературному клубі.
— Ви хочете сказати, що він взагалі був відсутній на конференції?
— Саме це я і мав на увазі. Він мав бути там.
— Ви знаєте, чому він не прибув? Чи надіслав він якесь пояснення?
— Звідки мені знати? Він справді казав, що наміряється явитися. Так, зараз я пригадав. Його чекали. Багато людей помітили його відсутність. Припускали, що він застудився. Погода вельми нестійка. — Він хотів сказати ще щось про своїх колеґ-уче-них, але архідиякон Сіммонс поклав слухавку. Перший тривожний факт: канонік Пеніфазер не був присутній на конференції в Люцерні. Але ж він мав намір туди явитися. Архідияконові здалося досить дивним те, що його там не було. Може, він сів не на свій літак, хоча авіакомпанія досить дбайливо опікала пасажирів і така можливість відпадала. А чи не міг канонік Пеніфазер переплутати день від'їзду на конференцію? Цілком можливо, подумав він. Якщо це так, то куди він поїхав? І тут він звернувся до аеропорту. Довелося довго і терпляче ждати, його спроваджували з одного відділу в інший. Кінець кінцем, він виявив безперечний факт — канонік Пеніфазер купив квитка на літак, шо вилітав о 21.40 до Люцерна вісімнадцятого, але в літак так і не сів.
— Потроху посуваємося вперед,— похвалився архідиякон Сіммонс місіс Маккрей, яка досі трималася тихо. — А тепер поміркуймо — до кого ще можна звернутися?
— Усі ці телефонні розмови обійдуться в добру копієчку,— кинула місіс Маккрей.
— Можливо, можливо,— сказав архідиякон Сіммонс,— але нам треба йти цим слідом, розумієте. Адже він не такий то вже й молодий.
— О сер, невже ви думаєте, що з ним справді щось приключилося?
— Сподіваюся, нічого. Я не вірю в це, вам би вже доповіли. Він мав при собі якесь посвідчення?
— О, так, сер. При ньому була візитівка, а ще — листи і таке інше в гаманці.
— Тоді в лікарні його нема,— вирішив архідиякон. — Треба поміркувати. Вийшовши з готелю, він сів у таксі і поїхав до клубу. Зараз я до них зателефоную.
З клубу він одержав певну вірогідну інформацію. Канонік Пеніфазер, якого добре там знали, обідав о пів на восьму дев'ятнадцятого числа. І тут йому стрельнула в голову думка, якою він досі легковажив. Квиток був виданий на вісімнадцяте, а канонік вийшов із готелю і подався до клубу дев'ятнадцятого, сказавши, що від'їздить на конференцію. Наприкінці тунелю заясніло світло.