Дзюба казав, що Симоненко "опинився в центрі важливих процесів, іцо схопили нашу молоду літературу, твердо став серед тієї групи літературної молоді, що відроджує Ше-вченкове начало, його велике звертання до мертвих, і живих, і ненароджених земляків своїх: продовжене Франковим "Народе мій, замучений, розбитий", продовжене Лесею Українкою, так гостро по-новому голошене в 20-ті роки і так трагічно обірване в роки тридцяті".
І Дзюба закликав, щоб наші люди не були тільки слухачами й споглядальниками у цій важкій боротьбі за національні ідеї. Про споглядальників він казав: ...Ллєте сльози над Симоненком, запевняєте, що любите його — так учіться в нього бути людьми, а не тими донощиками й фарисеями, про яких сказав Шевченко:
О, роде суєтний, проклятий, Коли ти видохнеш!?
* * * *
Закінчуючи цю статтю, присвячену пам'яті видатного нашого поета, який лише протягом вісьмох років в тих безрадісних обставинах створив багато перлин української поезії, можна з певністю сказати, що в його особі наша література втратила найбільшого поета після Максима Рильського та інших неоклясиків. Його незфальшована книжка "Берег чекань", видана в Мюнхені вже двома накладами, буде на довгі роки смолоскипом у боротьбі за українську правду.
ТВОРЧІСТЬ ІГОРЯ КАЧУРОВСЬКОГО
Читаючи іще цершу збірку поезій "Над світлим джерелом" талановитого нашого поета, перекладача й літературознавця Ігоря Качуровського, що вийшла ЗО років тому в Зальцбурзі, впадає в око, що він уже тоді прийшов у літературу зформованим поетом. У цій збірці знаходимо не тільки досить оригінальні й майстерні поезії автора, а й його досконалі переклади з інших мов.
Недарма ще в 1962-му році Вадим Лесичг пишучи про поетів української еміграції 1940-их років, підкреслював, що Ігор Качуровський доволі послідовний учень неоклясичної школи і володіє доброю віршованою технікою... Його поезія прозора й досить точна в окресленнях, не позбавлена ліричного тремтіння і щирої постави"...
Це писав Вадим Лесич, маючи на увазі лише першу збірку поезій Качуровського, бо друга — "В далекій гавані", що вийшла в Буенос-Айресі в 1956 році, — не належала до поезій 40-их років.
З того часу минуло багато років. Своє 60-річчя з дня народження і 30-річчя літературної гворчости Качуровський зустрічав з багатьма творчими здобутками, не тільки як поет, а і як досконалий літературознавець та перекладач із сімох мов світу. Відзначаючи ці ювілейні дати, варто згадати про його творчі й життьові мандри.
Батько Ігоря, Василь Качуровський, свого часу закінчив юридичний факультет університету св. Володимира в Ки-ЄЕІ, ніколи не був в армії і не належав до жодної партії. Мати закінчила Вищі жіночі курси (слов'яно-руський відділ), належала до "передових" курсисток, зблизька знала Валентина Садовського, Симона Петлюру, Миколу Порша.
Народився І. Качуровський 1-го вересня 1918 року в Ніжині, на Чернігівщині, але дитячі роки провів у селі, під Ніжином, у маєтку матері, де був дім і 9 гектарів садка. А через те, що дім був під залізом, а мати походила "з панів", то цього було досить, щоб родина за радянської влади зазнала багато переслідувань. І хоч батько був "радянським службовцем", місцева влада запропонувала йому розвестися з "дворянкою". А тому, що батько не виконав цього наказу, довелося родині тікати з села. Урятував їх сусід (у 1933 р. він помер з голоду), який повідомив про пляноване виселення на північ і сам одвіз їх уночі до Ніжина. Батько лишився без праці, але й тут було небезпечно: добрі люди попередили про загрозу арешту, і родина мусіла тікати геть з рідного краю аж до Курська.
Там Ігор закінчив семирічку, а тому, що в тій школі не було 8-ої кляси, пішов до так званої "зразкової школи", де навчалися діти місцевої верхівки й усі учні були піонерами. Ігор не хотів стати піонером, тому йому оголосили бойкот, а вчителі, певно, за наказом згори, не питаючи, ставили погані оцінки. Три роки в тій школі оули для хлопця найкошмарні-шим періодом у його житті. Лише один єврейський хлопець, якого звали Марек, не підпорядкувався постанові зборів і не бойкотував його.
По закінченні десятирічки 1. Качуровський подав документи до МіФЛ (Московський Інститут філософії, літератури й історії). Але тоді був великий наплив відмінників, тож Качуровський не пройшов за конкурсом. Він вступив до Курського педінституту. Але на цьому тільки виграв, бо це було місце, куди висилали небажаних ("опальних") професорів. Якраз сюди після кількарічного заслання прибув і відомий тепер наш проф. Петро Одарченко. Тоді ж до Курська потрапив і кол. проф. Московського університету Борис Ярхо, пізніше один з редакторів в-ва "Академія", перекладач російською мовою "Пісні про Ролянда", "Пісні про мого Сіда", "Саги про Волсунгів" та інших шедеврів світової літератури. Він мав європейську освіту, знав понад 20 мов, був знавцем доби середновіччя і творцем "Методології точного літературознавства". Від нього Ігор Качуровський уперше почув ім'я Миколи Зерова, який перед арештом готував антологію "Пізні римляни", що мала вийти у в-ві "Академія".
За інщіятивою доц. Западова, група студентів почала працю над книгою "Метрика Державина", в якій більшу частину матеріялу підготував Ігор Качуровський. Цю книгу мала видати Академія наук, та війна перекреслила всі ті пляни.
У 1942-му році, після приходу німців, родина Качуровсь-ких повернулася до рідного села. Тут вони довідалися, що з 8-ми господарів на їх вулиці збереглися тільки 4, а решта померли з голоду або були вислані. А з однієї бідняцької родини, що мала 13 осіб, урятувалась від голоду лише одна стара дівка.
У 1943-му році, після німецької поразки під Курськом-Біл-городом, Ігор Качуровський з батьками вирушив на Захід. На-прикіці війни вони вже були в Австрії, в Карінтії. Там наш поет познайомився з поетом Борисом Олександровим і з білоруським поетом Алесем Салав'єм. Таборове життя проходило в Шпітталі, над Дравою, і в Філляху. Там був гурток інтелігенції, що мав літеатурні зацікавлення. До того гуртка належали і Марія Струтинська та Ольга Мак.
Писати почав І. Качуровський рано, ще бувши студентом, але більше займався літературознавством. Друкувати поезії почав лише в 1946-му році і відразу ж мав успіх: на конкурсі в Зальцбурзі дістав премію за перше своє оповідання. А в 1948-му році виходить уже його перша збірка поезій "Над світлим джерелом".