Розділ Горе з повісти Дитинство Лев Толстой писав із слізьми на очах. Тургенев так розхвилювався, що плакав, розповідаючи про розлуку батька з дочкою в романі Напередодні. Такий стан опанував і Діккенса, коли він зіткнувся віч-на-віч із смертю дитини в своєму романі Домбі і син.
Або інший приклад. До славетного французького письменника Оноре де Бальзака одного разу викликали лікаря. Баль-зак лежав блідий, без пульса, здавалося, що він умирає. Коли лікар привів його до нормального стану, він розповів, що саме в його романі Батько Горіо, який він якраз писав, помер сам Горіо, а він так перейнявся його долею, що трохи й сам не помер. Відомо також, що Бальзак із заплянованих 143 творів написав 97. Недаром він помер на 51-му році життя, підірвавши своє здоров'я надмірною працею, а може й надмірним вживанням кави. Дослідники підрахували, що, пишучи свої твори, Бальзак щоразу пив каву і протягом свого свідомого й творчого життя випив понад 60 тисяч чашок кави.*
А що сказати про робочий день письменника? Іноді створюється враження, що в нього багато часу. Вештається людина вулицями, з одного кінця в інших і нічого не робить. А це помилкове враження. Письменник працює, коли, здавалось, нічого не робить. Він чи дома, чи в дорозі обмірковує ситуації майбутнього твору, випадки, добирає фактичний матеріял. Часто-густо навіть сни включаються в літературний процес. На літературні заголовки й записники Маяковський витрачав по 10-18 годин на добу. Він майже завжди, чи вдень ходячи щось собі бурмотів, а норма його виробітку 10-18 рядків на день.
А наш Іван Франко, який написав близько 1100 окремих творів, як згадують його сучасники, писав дуже швидко. Студенти, які допомагали іноді записувати його поезії, бо його пальці дуже покалічив ревматизм, згадували, що письменник, ходячи по хаті, диктував свої поезії, які на ходу творив. Він тільки іноді зупинявся, а потім знову продовжував диктувати.
* Письменник Оноре де Бальзак цікавий для нас ще й тим, що він шість разів побував у Києві, який йому щоразу більше подобався, як і вся Україна. Приїздив він в Україну двічі, зупиняючись і гостюючи у графині Евеліни Ганської в Верхівці (Сквирський повіт на Київщи-1 ні). У листопаді 1847 р., вперше побачив Київ, писав: Я бачив північний Рим, з 300 храмами, багатствами Лаври, Софії. Ген.-губернатором на той час був Бібіков, якого Шевченко назвав капралом п'яним, а супроводив Бальзака скрізь горезвісний Юзефович. Цивільний губерна-. тор Фундуклей влаштував на честь видатного гостя урочистий обід. Але в той же час мав наказ пильно стежити за ним, а його найкращий роман Батько Горіо цар Микола І сам заборонив для поширення в Росії ще в 1835 р. В той час в Україні й Росії лютувала пошесть холери, чого остерігався гість. В листі писав до Парижу, що в Саратові пошесть забрала 9 тисяч людей, а в Києві від 40 до 50 осіб. Хоч письменник був досить слабий, він одружився з Евеліною і 25-го квітня 1850 р. виїхав з нею до Парижу, де того ж року 17-го серпня помер. Він писав сестрі: Познайомившись з католицьким Римом, я палко прагнув пізнати грецький Рим, православний... але Київ — вічне місто Півночі, північний Рим...
Досить швидко, іноді під настроєм, творив і Тарас Шевченко. Княжна Варвара Рєпніна, яка була закохана в Шевченка, але хотіла, щоб він завжди був святий і променистий, згадує, що 11-го листопада, 1843-го року, Тарас Шевченко, будучи в їх домі в Яготині, був дуже того дня веселий і балакучий. Вона зауважила йому, що було б краще, коли б він не порушував своєї самотности. Настала мовчанка. Потім Шевченко сказав:Тихий ангел пролетів.
— ВИ умієте розмовляти з ангелами, — то розкажіть, що вони вам говорять.
Шевченко тоді схопився з місця, побіг по каламар, взяв аркуш паперу і став писати. Потім, за кілька хвилин простягнув їй написане. Це був вірш на 13 рядків, який поет їй присвятив. Прочитавши його, княжна була дуже зворушена. Вона підійшла до Шевченка і сказала: Дайте мені свій лоб і поцілувала його. В листі до свого вчителя Ейнара до Швайцарії вона писала про цю подію, зазначивши, що наступного дня вона про все це розповіла матері, крім поцілунка.
Кожен літератор має свої години творчости. Більшість пише вранці. Толстой працював натщесерце, тобто коли ще не снідав, дехто писав удень чи вночі, як звикне. Леся Українка свою Лісову пісню написала дослівно одним подихом, забувши про їжу і сон. Таку чудову драматичну поему-фейєрію написала за 10 діб в Кутаїсі на Кавказі. Закінчивши, вона почувала знесиленою і температурила.
Кожен письменник має свої особливості. Для одного має значення навіть те, чим пише, для іншого — формат паперу. Юрій Яновський написав свій роман Майстер корабля на аркушах із записної книжки. Для інших має значення колір атраменту, меблі, стілець, на якому вони сидять під час писання творів, або колір стін кімнати. Один письменник зосереджувався, дивлячись у вікно на фігурку півника, що був на шпилі будівлі. Змінивши мешкання, він перестав писати й мусив повернутися на старе місце.
Відомо, що шум і галас — найбільші вороги в творчості письменників, але окремі автори могли якось гальмувати зовнішній шум і писали свої твори часом навіть на вокзалах або в трамваях, в поїздах, в приміщеннях, де вічно був галас. Володимир Сосюра міг стати десь у куточку кімнати, де було повно людей і вирували жваві голосні розмови, і за кілька хвилин написати на замовлення потрібний вірш. А Василь Стефаник любив писати вночі, у гарно прибраній кімнаті, двері якої замикав, і писав обов'язково на найкращому папері. А коли вранці заходили до нього, то вся підлога була закидана порваними аркушами чернеток, а на столі лежав остаточний текст твору.
Іван Франко часто писав свої поезії, співаючи, а іноді й роблячи якусь іншу роботу. Свою поему Мойсей писав, плетучи рибальську сітку. Поет Володимир Самійленко часто писав вірші експромтом, прийшовши до редакції.
Велика різниця є також в кількості написаного і як швидко писав той чи інший автор. Наприклад, письменник Василь Стефаник писав скупо, стисло, в його творчості немає зайвих слів. Недаром одного разу, коли Гнат Хоткевич перебував у Західній Україні й сидів у кав'ярні й писав, до нього підійшов Василь Стефаник. Бачачи, як Хоткевич завзято пише, не звертаючи уваги на присутніх, він запитав Хоткевича: —