Тож, як бачимо, гумор — це одна з кращих рис людини, щедро розсипаний і в щоденному житті нашого народу, і в творчості письменників. Ще в 1822-му році наш клясик Григорій Квітка-Основ'яненко зібрав чимало українських анекдотів про татар, чумаків та Наполеона і надрукував у Росії в ж. Вестник Ев ропи. Після того різні збірники гумору й дотепів чи дотепних приказок та прислів'їв, жартів виходили багато разів. І тепер гумор не втихає на рідних землях у творах письменників, але там він більше підпорядкований партійно-політичним цілям чи завданням.
Загалом же про долю письменника цікаво висловився один письменник-чужинець. Письменника, писав він, після його фізичної смерти можуть спіткати різні долі. В основному, їх три. Перша, коли вмирає письменник, і творчість його зникає в неспокійних водах таємничої ріки часу... Це найсу-воріша доля.
Друга, коли вмирає письменник, і творчість його стає здобутком доцента. Його вивчають літературознавці ( з наказу влади — Д. Ч.), але швидко забувають читачі. Це дещо краще, ніж безодня забуття, але також, як кажуть, не з медом.
І, нарешті, третя, щаслива доля: вмирає письменник, а творчість його не тільки вивчають літературознавці, ні — вона живе ще в пам'яті читачів, радує їх, воює з неправдою і злом життя, бореться за світле майбутнє.
СЕКРЕТИ ТВОРЧОСТИ ВИДАТНИХ ПИСЬМЕННИКІВ
Багато людей уявляють, що праця письменника чи журналіста дуже легка, не вимагає великої напруга. Тим часом літературна праця не така легка, як дехто думає. Поет і письменник Віталій Коротич, який спершу був лікарем, порівнюючи ці два фахи — лікарський і письменницький, писав у своїй статті, що був свідком, як одна мати радила своєму синові вчитися на лікаря, кажучи, що це дуже легка робота: Прийшов, пройшов і пішов. Комусь щось відрізав, комусь щось пришив, зате, мовляв, маєш пошану й добрі гроші. А тим часом, писав Коротич, 60% лікарів умирають передчасно, одні, заразившись від пацієнтів, інші через напружену, тяжку й відповідальну працю,
Щось подібне доводилося чути, як одна жінка посварившись з дружиною письменника, казала про літературну творчість: Подумаєш, велике діло писати: стиснув трьома пальцями ручку й пиши "Співа пташечка в садочку"... і за тиждень уже готова книжка.
Правда, це уява пересічної людини, що не знає справжніх обставин творчости видатного письменника. А тим часом, щоб написати цікавий оригінальний твір, потрібні глибокі знання щодо змісту, форми, стилю, мови різних відтинків часу, образности; треба самому багато й наполегливо працювати, читати, вивчати минуле й сучасне життя, знати добре творчість попередників і сучасних творців літератури. Бо слухач чи читач, що сам цікавиться літературою й багато читає, хоче довідатися про щось нове, чого він сам не знав, сказане правдиво по-новому, не пережоване багатьма авторами та ще й написане за старою методою. То тільки Остап Вишня жартома писав у своїй гуморесці, що різниця поміж нашими письменниками й закордонними та, що закордонні багато читають, а мало пишуть, а наші, навпаки, — багато пишуть, але мало читають.
Проте з лябораторії праці видатних письменників, ознайомившись, можна винести багато таємниць, про які мало хто знає і які рідко потрапляють на сторінки популяної преси. Один письменник, коли писав, обов'язково поглядав на шпиль церкви. Інший міг писати тільки спеціяльно улюбленим пером. Тож у творчості окремих авторів часом мали значення різні причини чи обставини. Бальзак, видатний французький письменник, починав писати лише опівночі, а під столом стояв таз з теплою водою, куди ставив свої ноги.
Читаючи легку цікаву книжку, як пише сучасний український письменник і лікар П. Бейлін, читач іноді думає, що вона написана одним подихом. Проте дуже рідко трапляється, що більший твір написано відразу, протягом кількох днів.
Один письменник згадував: Самими своїми нервами пишу, кожна літера коштує краплину крови...
Письменники часто переписують свої твори по кілька разів. В архіві Л. Толстого знайдено 90 варіянтів однієї з його статтей. Чехов писав: Я не визнаю оповідань без виправлень, треба безжально викреслювати... У рукописі, що його Коцюбинський показав своєму гостеві, кожний рядок був виправлений. Учора цілий вечір сидів над цим, — сказав він, — і нічого не вийшло, але при тому зауважив, що такі муки йому подобаються. Письменник переживає важкі хвилини творчости, але він переживає і хвилини радости при успіхах.
Наш клясик Степан Васильченко єважав, що не треба писати романів, в яких завжди багато води і коли притиснути, то вода вибіжить, а лишиться невелике гарне оповідання.
Іноді в письменників вселюється почуття безнадії, марно-сти. В одних воно буває коротким, в інших триває роки. Такий стан Гоголь охристив Летаргічною розумовою бездіяльністю. Навіть такий видатний американський письменник, як Сароян, зазначає той же П. Бейлін, признавався, що протягом кількох днів він не міг нічого творити: писав, кидав, знову брався за перо. Та все написане виявилося оманою. Почуття тимчасової неспроможности знайоме чи не всім письменникам.
Під час праці у письменників часто буває внутрішнє невдоволення. В уяві, в думках він бачить свій твір яскравим, барвистим, але на папері — все блякне, стає безбарвним. Дуже часто, обміркувавши й осмисливши весь свій задум, плян, творець поспішає покласти його на папір, працює вдень і вночі, перенапружується, а це призводить до нервового стану, до зривів у праці.
Короленко писав, що думка про визначений термін написання твору каменем падає на, уяву, і герої, замість того, щоб іти своїм шляхом, сідають... і сидять... Він їх підіймає, штовхає в шию, а вони не хотять рухатися.
Тому Павло Бейлін пише, що неможливо писати книжки, не заглянувши у внутрішній світ героїв, не приміривши на себе всі їхні пристрасті, радощі та невдачі. Разом з своїми героями письменники борються, радіють, каються, плачуть, умирають. Коли Фльобера запитали, з кого він писав Мадам Бо-варі, він відповів: Емма — це я. А далі розповів про свої переживання під час писання: Піт ллє градом, стискає горло... я був водночас і чоловіком, і жінкою, полюбовникам і полюбовницею... Я був і кіньми, і листям, і словами, які промовляли закохані... Після смерти Боварі в творі письменник відчув недугу.