– "Маленький уламочок земної кулі", – повторив Аріель.
Він показав на метелика, якого їй подарувала Маріанна:
– А ось цей?
Сесілія не відповіла, тільки поклала метелика до кишені куртки.
– Тепер він полетить, – сказала вона.
– "Полетить", – знову повторив ангел. – "Тепер він полетить".
– Спершу поглянь, чи усі сплять.
Аріель хитрувато примружив око:
– А може, обоє подивимося?
Вони вийшли в коридор і залишили санки біля сходів. А тоді підкралися до батьківської спальні. Двері були відчинені. Вони обоє стали на порозі. Сесілія приклала палець до уст.
– Тсс, – шепнула вона.
У кімнаті було майже зовсім темно, але крізь вікно сіялося світло від ліхтаря над дверима стодоли. Мама й тато спали, міцно притулившись одне до одного.
– Вони, наче маленькі діти, коли сплять, – прошепотів Аріель.
Сесілія кивнула:
– Цікаво, що їм сниться…
Потім вони заглянули до кімнати Лассе. На підлозі лежала ціла купа складанок леґо. Сесілія ступала обережно, щоби не потрощити їх. А Аріель плив у повітрі за кілька сантиметрів від підлоги.
Сесілія відчула, що так любить свого молодшого братика, аж їй сльози набігли на очі.
Чи не дивно – плакати від любові до когось? За останні тижні вона так рідко бувала з Лассе, що він став для неї майже чужим.
Вони взяли санчата і крадькома зійшли на перший поверх.
– Бабуся з дідусем живуть у маленькому будиночку поряд, – прошепотіла Сесілія.
Ангел Аріель кивнув:
– Але зараз бабуся спить у вітальні на канапі.
Вони заглянули до вітальні – і справді: бабуся спала не роздягаючись, тільки накрилася куцим пледом. Сесілія знала, що останнім часом бабуся часто спала на канапі. А все через те, що не витримує дідусевого храпу, – так сказала мама. Сама бабуся казала, що спить у будинку, аби допомагати мамі з уколами.
– Найкраща у світі бабуся, – сказала пошепки Сесілія.
– Я знаю, – відказав Аріель.
– Не тільки тому, що це моя бабуся. Вона найкраща бабуся світу.
– "Найкраща бабуся", – повторив ангел. – "Найкраща бабуся світу".
Вони вийшли за поріг і причинили за собою вхідні двері.
Надворі була холодна зимова ніч. А зір висіялося видимо-невидимо. Місяця не було, тому зорі видавалися ще яскравішими, ніж звичайно. Сесілія стрибала по подвір'ю, тягаючи за собою санчата. Бабуся прив'язала до них грубу мотузку, хоча мама притримувалася думки, що з цим поспішати не варто. Тому Сесілія й бабуся зробили все потайки від мами.
Від подвір'я і аж до самої річки тягнувся довгий пологий схил. Сесілія одразу сіла на санчата. Готуючись до спуску, вона обернулася й крикнула Аріелеві:
– Хочеш зі мною, то чіпляйся!
Ангел сів, щільно притулившись до дівчинки. Сніг став уже твердим, і санки зі шаленою швидкістю покотилися згори. Вони спинилися унизу, перед чагарником на березі річки.
Сесілія засміялася.
– Рекорд! – галасувало дівча.
Вона підвелася і озирнулася на Аріеля:
– Хіба не чудово?
– Напевно, – відповів той пригнічено, – але я нічого не відчув.
– А тепер переберемося через річку, – закомандувала Сесілія і стала прокладати собі шлях через чагарі.
Нарешті вони опинилися на кризі.
– Шкода, ковзанів не взяли, – сказала мала. – Я вмію їздити і на ковзанах.
Вона покинула саночки і почала ковзатися по кризі на своїх чобітках. Аріель ковзався босими ніжками. Вони мали бути зовсім гладенькими, бо він зробив кілька потішних піруетів, наче справжній Фігурист.
Раптом почулися скрип і потріскування криги. Сесілія стрімголов кинулася до протилежного берега, Аріель перелетів за нею.
Озирнувшись назад, вони помітили, як крига на ріці розкололася на великі уламки. Посеред річки на крижині зосталися санчата.
– Санки! – скрикнула Сесілія.
Аріель, не зволікаючи, кинувся за ними. Сесілія думала, що він пролетить над рікою, а тоді спуститься вниз і прихопить санки із собою. Та ангел підійшов до берега і рушив навпростець кригою. Часом він ступав навіть по воді.
Невдовзі ангел повернувся із санками. Сесілія не могла цього з цілковитою певністю стверджувати але їй здавалося, наче він плив над поверхнею води. Це було схоже на політ різдвяних оленів, запряжених у сани.
– Як чудово! – вигукнула вона.
Сесілія рішуче взялася за мотузку і оголосила:
– А зараз ми провідаємо Маріанну!
Вони пострибали пагорбами до жовтого будинку. Сесілія була тут багато місяців тому. Перед Різдвом Маріанна не раз заходила провідати її але з того часу минуло уже багато тижнів.
Ось вони уже й на місці. Сесілія натиснула клямку, але двері були замкнені.
– Ми не потрапимо досередини, – констатував Аріель. – Я би зміг пройти і крізь них, та боюся, що вдвох нам це не вдасться.
Сесілія хитро усміхнулася. Вона рушила в бік комори, кивнувши ангелові, щоб той ішов за нею.
– Я знаю, де лежить ключ, – мовила гордо.
Вона одразу знайшла ключ під порожньою бляшанкою з-під фарби. Раніше вона проводила у Маріанни не менше часу, ніж у себе вдома, в Скутбю.
Дівчинка відчинила двері, і вони тихцем зайшли досередини. Щоб потрапити до кімнати Маріанни, треба було перейти вітальню. Сесілія засвітила бра на стіні. Аріель дріботів за нею, наче менший братчик.
Сесілія обережно взялася за двері і відчинила їх. Маріанна спала, розсипавши по подушці довге руде волосся.
Сесілія весь час почувала себе вільною та щасливою, мов пташка, але побачивши Маріанну, зронила сльозу. Може, тому, що товаришка спала, а може, тому, що давно її не бачила.
– Ти плачеш? – прошепотів Аріель.
– Так, я плачу…
Маріанна заворушилася у ліжку. Ось-ось прокинеться.
Аріель смикнув Сесілію за полу куртки:
– Прощайся з нею!
Сесілія розстебнула кишеню і вийняла маленького метелика. Вона нахилилася і обережно поклала його на підлогу перед Маріанниним ліжком.
– Нащо ти це зробила? – запитав Аріель. – Це ж вона тобі його подарувала.
Сесілія стенула плечима:
– Ах, він і так, певно, більше мені не знадобиться.
У ту ж мить Маріанна звелася у ліжку, але Сесілія та Аріель були вже у вітальні. Вони зачинили за собою двері, а Сесілія бігцем поклала ключ на місце. Потім вони сіли на санки і невеличкий шмат дороги до ріки проїхали. Коли санчата зупинилися, Аріель злетів угору і став літати довкруг дівчинки, мов невагома лялька. Сесілія теж почувалася невагомою. Вона сиділа на санках, задивившись на зоряне небо.