Та"к роздумував Юзьо, поки не заїхав до дому. Завів коня до стайні, і пішов у хату. Коли входив на ганок, видалося йому все те маленьке, мізер-неньке, аж скривився. І довго не роздумував над тим, як то він по панськи заживе... укладав найкращі пляни на будуче і перевертався на постелі.
Рано взявся Юзьо за звичайну роботу, нагадуючи вчерашне. Але нині робота вже соромила його. Економ графський такої простої роботи не повинен би робити... Соромився не лиш перед людьми, перед батьковою челядю, але й перед самим собою. Оглядав свої зпрацьовані руки і думав над тим, якби тих мозолів позбутися. "На такі ручиська, той рукавичок не доберу!" — говорив собі, оглядаючи вже який десятий раз свої руки. Він так запалився до економства, що нізащо в світі не бувби залишив ту думку. Одна лиш перешкода, мелькало йому по голові: "А що батько на те скаже?" Про маму не журився; мама пристане на все, що Юзьо скаже, але батько може супротив-лятися. Але чого мав би бути противний? — потішав себе Юзьо,— або він сам двораком не був, а чи зле на тому вийшов? Тепер богач! А чи я так, не потрафлю? Всі кажуть, що я в батька вдався, вдамся і дальше...
Тепер Юзьо вижидав лиш хвилі, щоби з татом поговорити. А колиб старий не хотів?.. То я піду проти його волі, покину все, піду і буду дороблятися з нічого, так як він, що йому баронова капоту справила до шлюбу... Тепер неволі нема, а я не дітвак, мені вже пішло на девятнайцятий рік... Як на те прийде, то все відступлю Стефанові, як тато відступив своє стрийкові, а таки їм всім покажу, що я потрафлю... Але правда! таж баронова мені щось лишила, і того мені тато не сміє відібрати! Буде на початок, і відразу стану на ноги... Юзьо був такий, як би вже всі перешкоди до свого тата усунув. Хвилями міркував собі, чи би насамперед не поговорити з мамою і порадитись її, але упевневши себе на всякі евентуальности, занехав це. Довідається, як буде вже по всім".
Вернувшися з поля, Юзьо застав тата на подві-рю, як гострив сокиру на точилі, котре обертав з усіх сил Стефаньо.
— Я би татові мав щось сказати,— заговорив Юзьо, а кров виступила йому на лиці.
— Зараз,— відповів Михась, приглядаючись вістрю сокири до світла.
— Ну, говори!
— Я би хотів на самоті... Михась виправив Стефаня.
— Іди, Стефаню, подивися, чи поросята не полізли в огород... Все говорю тим неробам, щоби діру заложили, тай все зроблять, як той, що бодяками пліт городить... безрога штуркне раз рилом і вже знов діра... Треба, Юзуню, щоб ти сего сам припильнував...
Але Юзьо подумав собі: "Ага, зараз! буду ваших свиней пантрувати..."
— Ну, говори, що маєш? — сказав отець.
— Я, тату, йду за економа до графа Пивниць-кого...
Михась видивився на сина, як на божевільного, аж рота отворив...
— Що? що?
— Я згодився за економа до графа...
— Ов! уже згодився, не спитавши мене?
— Та мені здається, що тато не будуть тому противні...
— А по чім тобі так здається?
— Бо тато самі в дворі служили.
— Ходи до ізби, то поговоримо ще о тім. Михась пішов передом, дуже роздразнений. Юзьо,
йдучи за батьком, не помітив того.
— То що ти казав, що? — заговорив Михась у хаті кладучи сокиру на землю.
— Та я вже казав, що йду за економа.
— А як би я на те не позволив? — каже Михась, дивлячись бистро синові в очі.— Чи тобі у батька зле?
— Та не зле, але мені тяжко з тим всім звикнути... я інакше вихований...
Батько блиснув люто очима.
— Поки я жию, не будеш економом, а ні, то знати тебе не хочу!
— То най мені тато дадуть те, що баронова мені лишила, а з решти квітую... най має Стефаньо.
— Та, добре,— каже Михась,— іди слухати панської труби... а на памятку дам тобі ось це... економові воно здастся...
Михась виніс з алькира здоровий гарапник. Руки йому тряслися, коли держав нагайку, йдучи просто до сина. Юзьо нічого не догадався і наставив руку за гарапом. Та в тій хвилі Михась хопив сина за руку і став сильно пражити.
— Оттак, песій сину, вживається нагайки! оттак! Юзьо ані крикнув. Хотів вирватися, але Михась
держав рукою, мов кліщами і бив аж засапався.
— Тату! татусеньку! пустіть! вже не буду...
— Підеш за економа?
— Ні, не хочу вже! не хочу! не піду...
— Ти, ледаре один! то без батькової волі в службу ставати? Недавно дрантє з яйця викололось, і вже з писком до мене? О! віддайте мені, що баронова лишила... Почекай, я тобі дам!., розтрясу тебе на порох, ти, виродку один! Ще поки в мене сила, то тобі тіло від костий буде відлітати! Захотілось йому панського хліба...
— Ніхто мене не намовив,— відповів Юзьо крізь сльози.
— Брешеш! — гримнув батько,— ти би такого самий не придумав... Ну дивіть! богацький син, шляхтич з діда прадіда, пан цілою губою, в економи преться! Того дрантивого твойого графа, що сидить у жидівській кишені, яби з бебехами купив, а мій син у нього за економа!.. Кажи! хто тебе підбунтував! — і Михась знов замахнувся нагайкою.
— Татунцю! не бийте вже, всьо скажу... То вчера Простронський мене намовив...
— А деж ти з ним стрічався?
— Він мен запросив на забаву...
— А ти, драбе один, то ти шляхотська дитина, будеш до двірських псарів по забавах ходити? — і став знова сина бити.
Тепер Юзьо вже кричав, не видержав болючих ударів. Вибігла Міхаліна, і не могла очам своїм вірити: Михась бив Юзя! Кинулась ратувати.
Михася засягнув нагайкою нехотячи, вона стала плакати, а Юзьо тимчасом вирвався і втік на двір.
— То того я діждалася, що мене бєш? — заводила Міхаліна.
— Я тебе нехотячи вдарив... Вибач мені Міхалі-но, бо я дуже всердився, і став цілувати її по руках.
Міхалінка втихомирилася і спитала:
— За що ти його так покарав?
— Уяви собі, та шельма знюхалася з двораками і хоче йти на економа... та ще до кого? До того голопятника Пивницького... Піду, каже, віддайте мені, що мені баронова записала...— говорив Михась наслідуючи Юзів голос.— Не булож то защо випарити?
— Здурів хлопець?—сказала Міхаліна, щоб успокоїти мужа, але не призналася, що вона знала о тім, що Юзьо тягне не від нині в товариство двораків.— Певно мусів його хтось намовити... Куди би то хлопцеві самому таке до голови прийшло?..
— А вжеж, пан Простронський такий мудрий, а найбільше його велебна магніфіка Клявдія.