Коли хата вже була готова, баронова казала позаносити всю обставину, якої до хати потреба, казала запрячи коні до повозки і посадивши Михася біля себе, поїхала віддати йому нову оселю.
Насамперед обійшли господарство. На просторому обійстю, напроти хатних вікон, пишався високий журавель при ново виконаній криниці. Зараз біля неї лежав довгий жолоб для поєння худоби. Напроти хати стояла висока стайня поділена на чотири части: для коней, рогатої худоби, безрог, а дальше сусік на сіно і тік гладко убитий на січкарню і обрік. Пря-мовісно до стайні стояла велика стодола з трома засіками і двома токами. На ті токи входилося великими брамами на два крила. Ті будинки були городжені здоровою ліщиною і грубо обмащені глиною. Напроти стодоли стояли два великі обороги на грубих дубових оборожинах.
Увійшли в хату через ґанок. Усюди чисто і любо, аж пахне, аж приманює до себе. Обійшли пекарню і всі кімнати.
— Панє Міхалє! все це твоє... за твою щирість для мене, на котру я й на дальше рахую...
Михась ходив як у сні. Очам своїм не довіряв, трудно йому було собі уявити, що всі ті статки, то його неспорима власність... Тепер переконався наглядно, що баронова йому щиро прихильна. Серце його почувало безмежну вдячність для своєї добродійки.
— Ясна пані бароново! — каже цілуючи її в руку,— чи я заслужив на те? Я щиро дбав за ваше добро, то правда, і на те моє шляхотське слово, але щоби з мене бідного шляхтича робити відразу пана, богача, на це я собі не заслужив. Але заслужу!
буду вам, ясна пані, вірніший пса і життя за вас положу, колиб сего було треба...
При тих словах Михась узяв баронову знов за руки і цілуючи її так сильно стиснув у своїх медве-жих долонях, що баронова трохи не скрикнула.
— А що, панє Міхалє? Ти боявся, щоб я з шляхтича не зробила дворака... Ну, а це ж хіба зовсім шляхотська хата!
Михась чудувався, звідки баронова знає про ті його побоювання і не міг собі в цій хвилі нагадати, кому він про це говорив.
— Тепер, панє Міхалє, бракує тобі тут лиш одного...
— Тепер мені нічого не бракує! — відповів Михась.
— А гарної жіночки?.. Михась спаленів.
— Е! на це ясна пані буде ще час...
Від'їхали до двора. Михась був дуже зворушений. Баронова це помітила і через цілу дорогу не говорила ні слова. Вона була теж рада з того, що зробила. Тй хотілося, щоби Михась мав до неї необмежене довіря.
Михась позбувшися першого зворушення, думав над тим, як би на початок уладитись в новій хаті, щоби не стояла пусткою Нагадав собі, що має в Закутті стару тету, вдову. "От матиме, бідна, де голову приклонити!" бо при дочці було їй тісно. Зараз пішов до мами і розказав усе.
Зійшлися сусіди і стали все подрібно розпитувати.
— На неділю зайдемо до тебе, панє брацє, на обзорини і мусиш могорич поставити...
— Заходьте, прошу дуже.
Тетка перенеслася зараз до нової хати Михася. Він приймив ще і наймита. Баронова казала зараз відвести туди Михасеві корови й коні і доставити потрібної пашні.
— Панє Міхалє! памятай, коли зачнеться робити коло озимини, то оброби й своє панщиною тай візьми збіжжя з мойого шпіхліра... На другий рік віддаси мені насіння.
Михась від тепер став іншим чоловіком. Чув, що його доля виплила на рівну, спокійну воду і не має чого журитися про будуче. Одного йому не доставало, щоб почував себе на своїм становиску певним: — не знав письма. Навчився лише від когось нумера читати та й більш нічого.
Але проворний шляхтич не хотів показувати по собі, що не знає письма. Що суботи прикликував до двірської канцелярії Гоздецького, диктував йому рапорт і пильно дивився в цифри.
— Пиши, панє Гоздецький... женців стільки, кіп стільки...
Гоздецький хотів його підійти — написав раз фальшиву цифру.
— Що пишеш? Говорю 95, а ти написав 59? Зараз поправ! — Гоздецький заметушився. "А може він направду знає писати?"
Але таке видання себе не письменного, було Михасеві дуже важке, томляче. За порадою Філіпка Го-родиського звернувся він з тим до дяка. Дяк звався Паком і мешкав в другому кінці рустикальної громади. Пак радо пристав і згодився за три кірці пшениці, корець бобу і ячменю, вивчити Михася читати й писати, так, що й сам крайскомісар не потрафить краще. Найблищого четверга купив дяк за Михасеві гроші книжку, паперу й чорнила і розпочалась наука. Тепер осінною порою, саме добре було вчитися. Михась як лиш упорався з роботою, сідав на коня і замість їхати до дому, їхав до Пака. Тут заводив коня в дякову комірчину, а сам сідав до книжки при свічці, що привозив з собою. Та вечірня наука мала бути тайною перед всіми.
Михась піймив читати швидко. Писання йшло тяжче задля його грубих, незвичних рук... Коли вже привчився читати й писати, вправлявся вечорами в дома сам. Читав голосно і писав богато. За два місяці пробував написати рапорт для баронової, але ще не йшло. Поки що, обмежився на тім, що пильно читав рапорти, брав їх до дому і переписував собі для вправи, наслідуючи всі писарські викрутаси і вихиляси.
"Тепер я пан і ніхто мене не здурить!" — повторяв собі Михась, лягаючи спати.
VIII.
Від того недільного обіду в мандаторівці Михась виминав Яричовських, як чорта. Коли лиш був трохи порядніше одягнений, був би не перейшов коло мандаторівки, нізащо в світі. Хіба тоді, як їхав в поле в своїх відстрашаючих полотняних ногавицях, не боявся нічого, нікого не виминав, паннам і пані сендзіні клянявся і казав: дзінь-добрий, усміхаючись любязно. "Чеши дітька з рідка — оправдував себе,— але не зловите ви мене!"
— Щось наш кавалір згордів, чи налякався чого,— говорила було сендзіна чоловікові.
— Не бійся! ще прийде... моя в тім голова! Ще на колінах буде просити о руку нашої Клявдзі.
Сендзівна вірила в проворність свого мужа, він також покладав багато сили в свою дипльоматію, і обоє заспокоїлись.
Надійшли Різдвяні свята. За той час Яричовський, хоч стрічався частенько з Михасем, ніколи йому не докоряв, чому не показується. Це навіть чудувало Михася. "Що той лис собі думає?.."
На тиждень перед польським Різдвом, в якесь свято, Яричовський прибравшись на чорно, зайшов до Михася в хату.
— Щасть Боже, панє Міхалє, на новій вашій "обитації"! Ви ніколи не ласкаві зайти до мене, так я до вас приходжу...— Михась попросив його сідати.