Турський священик

Сторінка 15 з 20

Оноре де Бальзак

Того вечора сердешний вікарій, катуючись, мов засуджений на страту, що чекає в камері Бісетру15 відповіді на касацію, розповів про адвокатову думку своїм друзям, що зібралися в гурток біля каміна пані де Лістомер, перш ніж сісти за карти.

— Навряд чи хто з наших турських крючків візьметься за цю справу, не маючи наміру її програти, окрім хіба що адвоката-ліберала... Отож раджу облишити цю затію, — заявив пан де Бурбонн.

— Яка ганьба! — обурився капітан-лейтенант.— Я сам піду з абатом Біротто до цього адвокатика.

— Підіть, але коли вже смеркне,— вставив пан де Бурбонн.

— Чому б то?

— А тому, що на місце головного вікарія, померлого два дні тому, призначено, як мені сказали, абата Трубера.

— Ну, а я чхаю на абата Трубера!

На лихо, барон де Лістомер, тридцятишестилітній чоловік, не помітив, як пан де Бурбонн моргає йому на радника префектури, Труберового друга,— і барон додав:

— Якщо абат Трубер — шельма...

— О-о! — урвав його пан де Бурбонн.— При чому тут абат Трубер, він до цього діла непричетний.

— Що? — не вгавав барон.— Та хіба він не привласнив собі обставу абата Біротто? Пам'ятаю, завітавши якось до Шаплу, я бачив у нього дві коштовні картини. Припустімо, вони варті десять тисяч франків. То, виходить, ви гадаєте, що пан Біротто збирався оддати за дворічне перебування в цієї Гамар десять тисяч франків, не рахуючи бібліотеки й меблів, які варті не менше?

Почувши, яке багатство він мав, Біротто вирячив очі.

Барон запально вів далі:

— Сто чортів! У Турі зараз гостює у своєї тещі пан Сальмон, колишній експерт Паризького музею. Сьогодні ж увечері ми з абатом Біротто завітаємо до нього і попросимо оцінити картини. А звідти прямо до адвоката.

Через день-другий справа зрушилась. Вибір адвоката-ліберала в захисники Біротто був явним промахом. Особи, настроєні опозиційно до уряду, і особи, відомі своєю неповагою до релігії чи просто до попів — чого багато хто не розрізняє — взяли діло до своїх рук, і це викликало в місті галас. "Мадонну" пензля Валантена і "Христа" пензля Лебрена, рідкісні твори мистецтва, музейний експерт оцінив в одинадцять тисяч франків. Щодо книжкової шафи і готичних меблів, вони коштували зараз не менше дванадцяти тисяч франків, якщо зважити, що в Парижі мода на такі речі зростала з кожним днем. А взагалі все рухоме майно абатове експерт оцінив у десять тисяч екю. Кожному ясно, що Біротто не міг віддати такі цінні речі за той невеличкий борг, який він за одним з договірних пунктів був винен мадмуазель Гамар. Отож для перегляду угоди юридичного приводу виявилося цілком досить, інакше стару панну можна було звинуватити в злісному ошуканстві. Адвокат-ліберал завів судову справу, вчинивши позов проти панни Гамар. Хоча і дещо визивний тоном, цей документ, підкріплений посиланнями на ухвали верховного суду і на статті кодексу, становив талановитий зразок юридичної логіки і так промовисто обвинувачував стару панну, що в десятках копій був розповсюджений заходами злорадної опозиції по місту.

Через кілька днів після початку воєнних дій між старою панною та Біротто барон де Лістомер, що чекав підвищення в наступний чин капітана 3-го рангу,— про що вже говорили в морському міністерстві,— дістав листа: один з його друзів повідомив, що в канцелярії відомства порушено питання про звільнення його в запас. Ошелешений новиною, він помчав у Париж і встиг на вечірній прийом до міністра. Міністр, здавалося, вперше про це чув і тільки покепкував з переляканого барона. Але той назавтра ж запитав у канцелярії. Секретар по-приятельському, як це нерідко трапляється, вибовкав йому все, а потім показав і папір, що підтверджував лиховісну новину і не поданий на підпис міністрові лише через хворобу столоначальника. Барон де Лістомер одразу подався до свого дядька, що міг як депутат негайно побачити міністра в палаті, і попрохав довідатися про наміри його ясновельможності, адже на карту поставлено все його майбутнє. Сидячи в дядьковій кареті, барон де Лістомер ждав кінця засідання. Депутат вийшов задовго до його закриття і сказав небожеві дорогою назад:

— І надало ж тобі воювати з абатами! Міністр одразу ж виклав мені, що ти очолив турських лібералів. У тебе неприпустимі переконання, ти нехтуєш урядову політику тощо. Він плів щось таке недоладне, ніби все ще виступав у палаті. Тоді я сказав йому: "Нумо, поговорімо по щирості!" Його ясновельможність нарешті виклав мені, що ти негаразд поводишся з вищим духівництвом. Коротше, розпитавши колег, я довідався, що ти паплюжиш такого собі абата Трубера,— правда, всього лише головного вікарія, а проте найзначнішу особу в усій провінції, бо він там представник конгрегації. Я запевнив міністра, що за тебе я головою ручуся. Так ось, любий небоже, якщо хочеш зробити кар'єру, не дражни довгополих. Вертайся швидше в Тур і помирися з цим бісовим головним вікарієм. Знай, що з головним вікарієм краще не сваритися. Туди к бісу! Ми тут з шкури пнемося, щоб відновити віру, а ти, капітан-лейтенант, без п'яти хвилин капітан 3-го рангу, не придумав нічого розумнішого, як підривати авторитет духівництва. Якщо ти не поладнаєш з абатом Трубером, більше на мене не покладайся! Я тебе відцураюся. Міністр у справах церкви щойно мовив мені про нього як про майбутнього єпископа. Якщо Трубер зненавидить нашу родину, він неодмінно перешкодить мені стати пером. Ясно тобі чи ні?

Дядькові слова відкрили капітану-лейтенантові таємницю нічної праці Трубера, якій так дивувався простодушний Біротто: "Над чим це він гне спину ночами?"

Дружба каноника з жіночим гуртом, що вів поліційний нагляд у місті, а також його особистий талант спонукали конгрегацію обрати саме його серед усіх місцевих священиків у таємні проконсули Турені. Архієпископ, генерал, префект — усі від малого до великого опинилися під його таємною владою.

Барон де Лістомер вагався недовго.

— І то правда,— відповів він дядькові,— якщо я дістану від абатів ще одну пробоїну в корпус, то вже певно піду на дно!

Через три дні по дипломатичній нараді дядька з небожем моряк раптово примчав у Тур поштовою каретою і першого ж вечора розповів тітці про те, що загрожує найзаповітнішим надіям родини де Лістомер, якщо вони обоє з тіткою й далі тягтимуть руку за цим бовдуром Біротто! Барон затримав пана де Бурбонна, що взявся за капелюха й ціпка одразу ж по закінченні партії в віст. Обізнаність старого махляра була потрібна, щоб розгледіти підводне каміння, серед якого опинилися Лістомери, а старий махляр лише на те й поспішив розшукувати свого капелюха й ціпка, щоб почути прохання на вухо: "Залишіться, нам треба побалакати!"