Катер пристав до броненосця "Николай Ь. Бабушкін. піднявшись на палубу, вручив секретний пакет контр-адміралу Небогатову і тут же кількома словами розповів про себе. Наприкінці він звернувся з проханням:
— Дозвольте, ваше превосходительство, залишитись у вас на броненосці. Хочу ще раз побитися з японцями.
Згоду було дано. Бабушкін зрадів. Але він, виснаживши свої сили, не міг уже сам ходити, і його повели в лазарет під руки.
Катер, одержавши паливо і воду, через півгодини пішов у Сінгапур.
Адмірал, прочитавши папери, тепер уже точно знав, де перебуває 2-а ескадра, і, змінивши курс, пішов із своїм загоном далі Південно-Китайським морем.
Ударила тропічна злива. Якби Небогатое проходив це місце на годину пізніше, то Бабушкін через дощ не побачив би його кораблів і ескадри ніколи не з'єдналися б.
ГАДАННЯ ПРО КУРС
На світанку 5 травня всі судна застопорили машини і почали вантажити вугілля, беручи його з транспортів. Кораблі вкрилися хмарою чорного пилу.
По обіді відпустили в Сайгон транспорти "Меркурий" і "Тамбов".
В цей день з госпітального судна повернувся на наш броненосець "Орел" мій друг і улюбленець всієї команди — інженер Васильєв. Вигляд у нього був здоровий і, як завжди, привітний, але розбиту свою ногу він не долікував і, не ступаючи на неї, міг з трудом пересуватись лише за допомогою милиць. Я зрадів його появі на броненосці. Тепер наші розмови відновляться.
Я зустрівся з ним біля офіцерського трапа, яким спускався він, підтримуваний вістовим.
— Що нового? — спитав Васильєв, ласкаво усміхнувшись.
— Були у нас важливі події.
— Чув я, як ви тут бунтували. Колись зійдемось і поговоримо докладніше.
Ввечері ескадра рушила далі, тримаючи курс на острів Формоза. В дорозі траплялись короткі зупинки через пошкодження механізмів на тому чи іншому судні. Але їх швидко лагодили, і все меншало число днів до зустрічі з таємничим ворогом. Погано спали ночами, чекаючи мінних атак.
Ще зовсім недавно, коли відвідав нас адмірал Рожественський, з команди було арештовано вісім чоловік. Всі ми знали, що суд особливої комісії винесе їм нещадний вирок. Здавалось, що це стане прикладом для інших. Однак на броненосці сталося нове порушення дисципліни і знову гуртом. Річ у тому, що при відправленні суден в закордонне плавання кожному матросові належало по 20 копійок на купівлю книжок. Але половина цих грошей, що пройшли через руки суднового ревізора, безслідно зникла, а на решту було придбано літературу лубочного характеру. Виняток становили кілька книжок Л. Толстого, видані
"Посредником", та й ті, на вимогу священика Паїсія, були викинуті за борт, як "антихристове вчення". Само собою зрозуміло, що така духовна пожива не могла задовольнити матросів. Вони пробували дістати твори класиків і сучасних кращих письменників, але кожного разу завідуючий бібліотекою, мічман Воробейчик, відповідав на це:
— Рилом не вийшли. Треба читати те, що дають.
Убога матроська бібліотека містилася разом з офіцерською біля кают-компанії, навпроти буфету, в великих шафах. Однієї ночі матроси, користуючись тим, що в кают-компанії, закиданій вугіллям, нікого з начальства не було, розбили шафи і розтягли офіцерські книги. Залишили тільки "Велику енциклопедію" Брокгауза та Єфрона. Твори ж Еміля Золя, Мопассана, Ожешко, Тургенева, Горького, Короленка, Чехова, а також і наукові твори — всі пішли по руках. В інший час за такий вчинок в усієї команди зробили б трус і винні зазнали б суворої кари. А тепер матроси відкрито читали ці книги, читали запоєм, ніби настав тиждень літературних занять. Офіцери старались не помічати читаючої публіки.
Наша мета була — прорватись до Владивостока. А це означало — з якого боку не заходь, але нам не минути Японського моря. До нього вели три головні шляхи: Корейська протока з великим островом Цусіма посередині його, Сангарська протока, що розділяє японські острови Ієзо і Ніпон, і Лаперузова протока, найпівнічніша, де кінчається ворожа земля і починається російська — острів Сахалін.
Яким із цих шляхів піде наша ескадра?
От питання, яке тепер найбільше цікавило офіцерів і команду.
Зрозуміло, що це справа командуючого — куди спрямувати свої кораблі. Він не тільки на нашу, але й на думку суднових командирів не став би зважати в цьому питанні. А нам залишалось тільки одне — виконувати незаперечно його волю, хоч би найдикішу і найбезглуздішу. Але в той же час ми — живі і мислячі люди— не могли байдуже ставитись до долі ескадри, від якої залежало наше життя.
Смерть загрожувала всім однаково.
Матроси нашорошували вуха в бік корми: що говорять офіцери відносно проток? На жаль, вістові були люди малограмотні і приносили нам відомості дуже скупі:
— Весь час наші пани сперечаються і сперечаються — куди краще йти? Кажуть, треба навколо Японії махнути. Десь біля Сахаліну нібито можна проскочити у Владивосток.
Деякі матроси підходили до розкритого люка кают-компанії і безпосередньо підслухували розмову офіцерів.
Найменше вабила Корейська протока. Насамперед вона найдалі від Владивостока. А потім — тут були головні морські бази. Ми неминуче зустрінемося з усім японським флотом, до міноносців включно. Хіба ми зможемо з ними битись?
Одного разу я звернувся за роз'ясненням до лейтенанта Гірса.
— Я гадаю, що Рожественський вибере або Лаперузову протоку, або Сангарську,— почав Гірс.— Правда, остання створює деякі труднощі для навігації, звужуючись місцями до десяти миль. Але минулого року,
7 липня, це не перешкодило владивостоцькому крейсерському загонові під командою контр-адмірала Безобразова прорватися в Тихий океан саме цією протокою. Він спустився до широти Іокогами, провів у цих водах, описуючи кола, цілий тиждень і потопив кілька суден з контрабандним вантажем. А що найдивніше, так це те, що й назад він повернувся тим самим шляхом, ні разу не зустрівши противника. Значить, вважати її безнадійною не доводиться. Але треба взяти до уваги, що Безобразов провів тільки три крейсери, а тут мусить пройти ціла ескадра. Крім цього, я забув ще сказати, що ця протока лежить ближче за всі інші до Владивостока — всього тільки чотириста п'ятдесят миль.