Вся ця довга путь була пройдена за вісімдесят три дні. Не можна було не захоплюватися таким успіхом, коли взяти до уваги, що загін складався з двох старих кораблів: "Николая Ь і "Владимира Мономаха", і трьох броненосців берегової оборони, зовсім непристосованих до далеких плавань. На честь Небогатова треба сказати, що він проявив себе непоганим флотоводцем.
Морське міністерство не зуміло організувати агентури на шляху 2-ї ескадри. Ми нічого не знали про пересування ворожих кораблів. Правда, головний морський штаб дещо повідомляв про це, але всі його відомості були неправдиві і тільки нервували особовий склад. В такому ж невіданні перебував і адмірал Небогатов. Він нічого не знав ні про стратегічну обстановку на морському театрі воєнних дій, ні про місце перебування 2-ї ескадри. А тим часом він мав завдання з'єднатися з
Рожественським. Але де в цей час перебував свавільний командуючий? На всі телеграфні запити в Петербург Небогатое так і не міг добитися точних відомостей. Він рискував зовсім загубити 2-у ескадру. Перед ним природно поставало питання: що робити далі? Він уже хотів самостійно пробиватись у Владивосток. Якщо й сталося з'єднання його загону з ескадрою, то це вийшло випадково: допоміг матрос Бабуш-кін.
Хто він, цей герой, що відіграв таку видатну роль?
В період російсько-японської війни він вчинив немало видатних подвигів. Захисники Порт-Артура, мабуть, пам'ятають його прізвище до цього часу. Ще більше він був відомий серед команди крейсера 1-го рангу "Баян", на якому прослужив кілька років, добившись звання машинного квартирмейстера 1-ї статті.
Василь Федорович Бабушкін прийшов у флот із селянської гущі, з глухої провінції Вятської губернії. Високий на зріст, широкоплечий, грудастий, він мав атлетичну будову тіла. Своєю незвичайною фізичною силою він одного разу здивував французів. Це було в Тулоні, коли там будувався крейсер "Баян". В місцевому міському театрі йшла вистава. Серед різних інших номерів якийсь атлет демонстрував перед публікою свою силу: садовив на стіл дванадцять чоловік, підлазив під нього і підіймав на своїй спині разом з людьми. Бабушкін, що був у цей час серед глядачів, не витримав — вийшов на сцену і попросив додати ще двох чоловік. Громом оплесків наповнився весь зал, коли він підняв такий тягар. Переможений суперник зразу ж сховався за куліси, а російський силач, коли виліз з-під стола, зовсім розгубився. Його збентежив бурхливий захват публіки і квіти, що летіли до ніг. Він не знав, що робити, і кілька хвилин нерухомо стояв на сцені, дивлячись на зал карими очима, молодий і наївний, з почервонілим від натуги обличчям.
Потім він признавався своїм товаришам:
— Ну, до чого ніяково було! Не пам'ятаю навіть, як вийшов з театру. Навертаю прямо на крейсер, а в голові ніби джмелі гудуть.
Після цього вечора він щодня діставав десятки листів від француженок. Вони всіляко добивалися з ним побачення. Але з цього він мав лише ту користь, що швидше за інших навчився говорити по-французькому.
З самого початку війни Бабушкін перебував на крейсері "Баян" і весь час відзначався винятковою хоробрістю. Він брав участь у багатьох майрискованіших операціях. Якщо треба було вночі вистежувати й ловити японських агентів, які сигналізували своїм військам вогнями, він завжди йшов попереду всіх. Не обходилось без нього і в тих випадках, коли сторожові парові катери йшли брати на абордаж ворожі брандери.
Для 1-ї ескадри, заблокованої в Порт-Артурі, настала тяжка пора. Японці, захопивши Високу гору, почали бомбардувати гавань і кораблі. В порту і на суднах раз у раз виникали пожежі. Команда і офіцери "Баяна" ховались під броньовим захистом або в берегових бліндажах. Лише кілька чоловік залишалось на верхній палубі. Серед них завжди був Бабушкін, який перший кидався до місця пожежі на судні. Коли вся наша ескадра була потоплена, він і на суші, обороняючи фортецю, проявляв чудеса хоробрості. Всі бойові завдання він виконував уміло, бо природа нагородила його не тільки надзвичайною фізичною силою, але й рідкісною кмітливістю. Будучи надзвичайно енергійним, він належав до того типу людей, які самі все роблять, не чекаючи розпорядження начальства. Крім того, він за натурою своєю був авантюрист. Тому, що небезпечніші мали бути пригоди, то дужче рвався до них Бабушкін. Так тривало доти, поки і з ним не скоїлось лихо. Одного разу, лагодячи станок на укріпленні № 3, він дістав зразу вісімнадцять ран від ворожого снаряду, що розірвався поблизу. І богатир, нагороджений не цей час всіма чотирма ступенями георгієвського хреста, упав майже мертвий. Він довго пролежав у госпіталі, перш ніж встав на ноги.
Після падіння Порт-Артура японські лікарі визнали Бабушкіна інвалідом і відпустили його в Росію. Він відплив закордонним пароплавом і попав у Сінгапур. Тут він зустрівся з консулом Рудановським і від нього випадково дізнався, що в найближчі три дні десь недалеко пройде 3-я ескадра. Консул додав:
— Треба обов'язково передати адміралові Небогатову секретні папери і попередити його, що десь серед Зондських островів ховається японська ескадра. Але мені заважають це виконати англійці.
Бабушкін ще не видужав від ран, але в ньому знову загорілось колишнє молодецтво. Захотілось ще раз побитися з японцями. Він напросився виконати доручення консула і, до речі, залишитись на якому-небудь кораблі цієї ескадри. Одразу ж був розроблений план дій.
До готелю, де жив Бабушкін, були приставлені поліцейські для нагляду за ним. Щоб обдурити їхню пильність, він рано-вранці одягнув білий кітель, на голову насунув тропічний корковий шолом і, вийшовши на вулицю іншим виходом, попрямував до моря в умовлене місце. Там уже стояв напоготові паровий катер. На ньому було двоє людей — француз, товстенький і низенький, років тридцяти п'яти, з борідкою на рум'яному обличчі, і індус в жовтій коленкоровій чалмі, молодий сухорлявий хлопець. Перший був агентом від російського консульства, а другий виконував обов'язки машиніста. Бабушкін вважався за командира судна. Йому було суворо наказано, в разі будь-якої небезпеки, доручений йому пакет спалити в топці або утопити в морі.