Було б це в іншій обстановці, в іншому середовищі, не скутому традиціями формальної дисципліни, така відозва була б звичайним явищем, але на військовому кораблі, що йде в самий розпал війни,— о, це був і сміливий, і винятковий крок!
Але не менш винятковим було ставлення офіцерів до цієї події, ставлення, яке досить характеризує, наскільки глибоко вже проникли в їхнє середовище сучасні віяння і захитали устої формального ставлення до життєвих подій.
Я з старшим лікарем і обер-аудитором виступив на захист автора, і кают-компанія стала на нашу точку зору, розвіявши вагання старшого офіцера.
Офіцери визнали, що в цій статті, де наведено також факти з суднового життя "Орла", нема жодного слова брехні, що стаття написана гаряче і з чесними намірами, що хиби, вказані в ній, дійсно сковують розвиток навіть морської справи, яка потребує технічно розвинених людей. Далі, факт збору з особистої ініціативи матросів, що дали до ста шістдесяти карбованців, є явище відрадне, і не можна за нього карати тільки тому, що уставом "забороняються будь-які збори без дозволу начальства". Осуд нашого політичного ладу також не можна поставити йому в провину, бо такою критикою сповнені всі газети; і якщо офіцери допускають команду до читання газет, дають матросам статті Кладо, то більша частина формальної відповідальності лежить на них. Нарешті, сувора кара небажана ще й тому, що вона не підтримає порушеної дисципліни. А зібрані гроші треба прийняти від матросів і відіслати за призначенням.
Цю точку зору підтримав представник суднової влади, обер-аудитор ескадри, її ж він підказав командирові, що, звичайно, для командира було навіть зручно — не починати історії. І в результаті баталер був тільки переведений на деякий час на нижчий оклад за користування ремінгтоном і за недозволений збір. Все інше було забуто. Між іншим, у нього старший офіцер забрав спочатку всі зошити, замітки, книги, щоденники, там знайшлося також багато "підозрілого". В записній книжці, наприклад, були занотовані всі випадки "мордобою" фельдфебелів, боцманів, унтер-офіцерів, відзначені такі епізоди, як вилучення на вимогу батюшки творів Толстого з суднової бібліотеки. Але вирішили, що поскільки ці замітки залишалися його особистою справою, а не були звернені до команди, то не звертати на це уваги. Здається, все йому повернули.
Між іншим, можна додати, що цей матрос зовсім не виняток із свого середовища, в ньому багато таких самих розвинених і начитаних людей, і вони облагороджують потроху всю масу, борються з грубими інстинктами її і будять духовні запити".
Інженер Васильєв записав у свій щоденник все вірно, за винятком одного моменту: не вся кают-компанія перейшла на мій бік. Наскільки мені було відомо через вістових, лейтенант Вредний, мічман Воробей-чик і кілька інших офіцерів стояли за те, щоб моїй справі дати законний хід. На щастя, серед них не було старшого офіцера Сидорова, і це врятувало мене від каторги.
Мушу ще додати, що орловська кают-компанія порівняно з кают-компаніями інших суден була найбільш передова. Це пояснюється тим, що в ній перебував революціонер Васильєв, людина великого розуму і сильної волі. В своїх поглядах на життя він завжди знаходив до певної міри підтримку в особі старшого лікаря Макарова, обер-аудито-ра Добровольського і лейтенанта Гірса. А всі четверо вони в політичному відношенні вели за собою інших офіцерів.
Другого дня прибіг до канцелярії вістовий і сказав мені:
— Тебе кличе до себе в каюту старший офіцер.
Ідучи в бік корми, я дуже хвилювався. Стукало у скронях, завмирало серце, як при високому польоті на гойдалці. В офіцерському коридорі перед каютою я притишив крок. Раптом позад мене почувся тупіт ніг. Це біг розсильний з вахти, молодий матрос, який, випередивши мене, постукав у двері.
— Зайдіть! — почулося з каюти.
Розсильний, відчинивши двері, рвонувся вперед, спіткнувшись за ко-мінгс порога, пірнув головою в каюту, як щука, і тут же, змахнувши руками, гепнувся на палубу. Я в цей час стояв біля порога і бачив, як Зірвався з крісла, наче підкинутий м'яч, старший офіцер і кинувся в куток. Розсильний зразу ж схопився і, виструнчившись, весь завмер на місці. Голова його неприродно відкинулась назад, наче він дивився на стелю, пальці на руках, витягнутих по швах, розчепірились, обличчя набрякло від якогось внутрішнього напруження. Капітан 2-го рангу Сидоров кілька секунд дивився на нього мовчки, грізно ворушачи вусами, а потім, схаменувшись, заговорив:
— Це... що ж таке? Розсильний нічого не відповів. Старший офіцер підвищив голос:
— Я питаю тебе, в чому річ? Розсильний шарпнувся і гаркнув:
— Забув, ваше високоблагородіе.
— Що за дурень такий! Як твоє прізвище?
— Забув, ваше високоблагородіє!
— Ну, йди к чорту! Коли згадаєш, тоді прийдеш!
Розсильний зник, а Сидоров знову сів у крісло, важко дихаючи. Мене ця сцена так розвеселила, що я зовсім заспокоївся. Старший офіцер скосив на мене очі і, показуючи на мої зошити, що лежали на столі, похмуро заговорив:
— Візьми всі свої папери. Або спали їх, або сховай так, щоб вони більше не попадались мені на очі. Раджу тобі, поки ти перебуваєш на військовій службі, кинути всяке писання. Якби твоя справа дійшла до адмірала, він стер би тебе на зубний порошок. Розумієш ти це?
— Так точно, ваше високоблагородіє, все розумію. І щиро дякую вам за ваше добре ставлення до мене.
Я пішов від нього з таким радісним почуттям, наче був звільнений з тюрми.
РОЗКЛАД ЕСКАДРИ
Носсі-Бе дуже красивий, але європейцям на ньому було важко жити. Деякі не витримували більше трьох років і вмирали. За час нашої стоянки тут збільшились захворювання серед команди. Лихоманка, дизентерія, туберкульоз, фурункули, божевілля, тропічний висип, ушні захворювання стали звичайним явищем. Захворів і я на тропічний висип. Вся шкіра вкрилась дрібними водянистими пухирями. Правда, коли лежати не рухаючись, то, крім сверблячки, інше ніщо не турбує, але не можна ні нахилитись, ні напружити м'язи — ледве помітні пухирі лопаються, завдаючи страшного болю, і тіло вкривається, наче від поту, безбарвною рідиною. Але така хвороба нікого не звільняла від роботи, а лікарі не звертали на неї уваги.