Морське міністерство заднім числом схаменулось, що ескадру в такому складі рисковано посилати далі Мадагаскару. Командуючий дістав наказ чекати приєднання загону Небогатова. У нас на "Орле" багатьох цікавило, як до цієї вимушеної затримки ескадри поставиться сам Рожественський? Чи справді він поривався швидше йти далі, чи в глибині душі розраховував, що її послали тільки для демонстрації і повернуть з дороги назад? Так чи інакше, але, мабуть, в душі його відбувався важкий розлад. За чутками, що виходили з флагманського корабля, Рожественський у цей час так нервував і злився, що розбив у себе в салоні крісло. Протягом кількох днів ніхто з його штабу не наважувався ввійти до нього з рапортом. Переступити поріг його каюти в такий час, коли він кипів у нападі гніву, було все одно, що ввійти в клітку тигра. Але тигра можна хоч приборкати пістолетом або залізною палицею, а хто посміє присадити оскаженілого сатрапа, наділеного майже необмеженою владою? Ескадра все-таки затрималася в Носсі-Бе до одержання дальших розпоряджень з Петербурга,— затрималась, очевидно, надовго. Серед особового складу ще більше почала міцніти думка, що нас можуть повернути назад.
Жоден день не минав без важких робіт: вантажили вугілля, чистили котли, перебирали механізми, ремонтували. Одночасно почалося посилене навчання: артилерійське, мінне, відбивання атак міноносців, встановлення мін загородження, пожежні та бойові тривоги, освітлювання прожекторами. Кілька разів в різні числа виходили в море для практичної стрільби і маневрування.
Перша стрільба відбувалася 13 січня. Тільки "Сысой Великий", у якого щось не гаразд було з машинами, залишився на місці. Всі інші броненосці та крейсери в кількості десяти вимпелів рано-вранці знялися з якоря. А коли вийшли на морський простір, "Александр III", "Орел", "Наварин" і "Нахимов" спустили за борт пірамідальні щити. Ескадра, ідучи кільватерною колоною, почала обходити щити, залишаючи їх у центрі дуги.
Погода була тиха.
"Ослябя", відкривши пристрілку, показав сигналом відстань. Після цього і інші судна почали стріляти по щитах. Я не знаю, як було на інших кораблях, але у нас на броненосці управляли вогнем із бойової рубки, даючи час пострілу, напрям цілі і поправку цілика. Змінюючи курс, ми то наближались до щитів на шість кабельтових, то знов збільшували відстань. Не рахуючи пострілів з середньої і дрібної артилерії, "Орел" випустив по два практичні снаряди з двадцятидюймових гармат.
Стрільба була плачевна. Вона і не могла бути кращою. Комендори наші не мали справжнього тренування ні з гарматами, ні з оптичними прицілами. Далекоміри системи Барра і Струда були встановлені на суднах уже під час війни. їх було тільки по ява на кожному кораблі. Матроси-далекомірники не навчилися з ними поводитись. Я сам на цей раз чув на "Орле", як два далекомірники, визначаючи відстань до одного і того самого щита, передавали різні результати.
— До ворога двадцять кабельтових! — вигукував один з них.
— До ворога двадцять вісім кабельтових! — проголошував другий. При такій великій різниці в спостереженні випущені снаряди, описуючи траєкторію, робили або недоліт, або переліт, але не влучали в ціль.
В інших випадках було ще гірше. В правій кормовій шестидюймовій башті на циферблаті було показано відстань одинадцять кабельтових. Командир башти, керуючись такою вказівкою, поставив гармати на відповідний кут.підвищення і відкрив вогонь. А насправді до щита було двадцять чотири кабельтових. Ліва носова башта, щойно почавши діяти, одразу ж втратила подачу, і в неї тягли снаряди з правої башти. Крім того, дуже хвилювались комендори. Один з них, наприклад, цілився сорок хвилин, але так і не зробив пострілу. Далі накази, що виходили з бойової рубки, виконувалися з великим запізненням, бо в баштах завжди було щось непідготовлене. Загалом вияснилось, що в бойовому відношенні ми зовсім ні до чого непридатні.
Увечері, повертаючись на якірну стоянку в Носсі-Бе, я дивився на командира, на старшого артилериста і на інших офіцерів. У них був такий пригнічений і винуватий вигляд, наче їх щойно поскубли за вуха. "Орел" не був винятком — оскандалилась вся ескадра, не вміючи ні стріляти, ні управлятись.
З приводу цього виходу в море ось що писав Рожественський другого дня в своєму наказі № 42:
"Вчорашнє знімання з якоря броненосців і крейсерів показало, що чотиримісячне з'єднане плавання не дало сподіваних наслідків.
Знімались близько години, тому що на "Суворове" не функціонував шпиль, оброслий брудом і заржавілий.
Але і за цілу годину десять кораблів не встигли стати на свої місця при найменшому ході головного.
Зранку всіх було попереджено, що біля полудня буде сигнал — повернути всім на вісім румбів і в строї фронту застопорити машини для спуску щитів.
Проте всі командири розгубились і, замість фронту, утворили збіговище не зв'язаних один з одним кораблів.
Особливо вирізнялася в першому загоні неуважність командирів "Бородина" і "Орла".
Другий загін з трьох кораблів попав тільки одним "Навариным" на траверз "Суворова", і то на хвилину. "Ослябя" і "Нахимов" плавали кожен окремо. Крейсери навіть і не намагалися построїтись, "Донской" був на милю позаду інших.
Закликані знову в кільватерну колону для стрільби, кораблі.розтяг-лися так, що від "Суворова" до "Донского" було п'ятдесят п'ять кабельтових.
Зрозуміло, що пристрілка одного з кораблів, навіть середнього, не могла бути корисною такій розтягненій колоні.
Вчорашня стрільба ескадри велась страшенно в'яло і, на глибокий жаль, виявила, що жоден корабель, за винятком "Авроры", не поставився серйозно до уроків управління під час планового навчання.
Цінні дванадцятидюймові снаряди розкидались без будь-якого погодження з результатами попадань різних калібрів: іноді через кілька хвилин цілковитої мовчанки лунав постріл з дванадцятидюймової гармати, а за ці кілька хвилин значно змінились і відстань до цілі, і курсовий кут, і положення відносно вітру. Якими ж пристрільними даними керувався управляючий артилерією, випускаючи цінні снаряди так, навмання?
Стрільба з 75-міліметрових гармат була також дуже погана; очевидно, на навчаннях наводка за допомогою оптичних прицілів практикувалась "приблизно", поверх труб. Про стрільбу з 47-міліметрових гармат, що демонструвала відбивання мінної атаки, сором і згадати; ми щоночі ставимо для цього людей до гармат, а вдень всією ескадрою не зробили жодної дірки в щитах, що зображали міноносці, хоч ці щити відрізнялись від японських міноносців на нашу користь тим, що були нерухомі..."