На Мадагаскарі і на інших сусідніх островах багато було фруктів. Банани й ананаси ми їли, як ріпу. Але тут не було овочів. Могли роздобувати тільки картоплю, та й то з труднощами і за велику ціну. Матроси скучали за свіжим борщем, а в нас була в запасі лише квашена капуста, але вона так зіпсувалась, що від кожної бочки несло, як з вигрібної ями. Доводилось задовольнятися супом або юшкою. Зате свіжого м'яса можна було добути тут скільки завгодно.
Ми придбали шістнадцять биків і дві корови. Бики були великі, ситі, з великими, в аршин завдовжки, розмашистими рогами, з волохатим горбом на спині, як у верблюда. їх доставили нам місцеві тубільці, сакалави, на своїх пірогах. Ці оригінальні суденця були видовбані із стовбура товстого дерева. Щоб такий човен не перекинувся, до нього прибудована, паралельно до борту, на двох поперечних жердинах противага, своєрідний полоз з загнутим кінцем. Він завжди з правого борту, а з лівого кінці жердин скріплені для міцності бруском. Під час вітру, поставивши величезні паруси, сакалави сміливо управляють своїми пірогами і літають по гребенях хвиль, як альбатроси, іноді залишаючи позаду парові катери. Я уявляв собі, який жах пережили бики, перш ніж їх підтягли до лівого борту нашого броненосця. Але ще жахливіше було, коли їх починали підіймати на шкафут. Робилося це так: під черево бика підводили подвійний строп, розгалужений до паху
і до підгруддя; потім строп підхоплювався гаком, Інакше кажучи, залізним крючком спущеного з нок-реї горденя, і зразу ж лунав наказ:
— Слабину вибратиі
Потім чулася гучніша команда:
— Пішов гордень!
І тварина повільно злітала в повітря. Приголомшений бик, тремтячи, надувався, напружував мускули, витягав ноги і вирячував, округляючи, великі фіолетові очі. Він не розумів, що смерть прийде пізніше, коли вдарять кувалдою по лобі та встромлять у горло ніж, але всім своїм єством відчував її вже зараз. Треба було підняти його значно вище борту, щоб потім відтяжкою підтягнути його на судно, в той же час травлячи гордень. Опинившись на палубі лівого шкафута, бик ще довго не міг отямитись і безглуздо оглядався.
Тихий вітер морщив блискотливу рейдову поверхню. Про щось задумались зелені висоти островів. Навколо судна плавали голі чорномазі дітлахи. Вони цілими днями держались на воді, випрохуючи гроші, і, коли їм кидали з борту монету, пірнали за нею в глибину, як чорні каченята. Але тепер, милуючись видовищем вантаження биків, вони щось кричали і дзвінко сміялись. На баку біля борту зібрались матроси, здебільшого унтер-офіцери, ділились враженнями:
— Яловичина буде на славу.
— Скотина нагульна.
— Я таких великих рогів зроду не бачив.
— Не дай боже, коли такий буцне! Судновий фельдшер пояснив:
— Ці бики, треба думати, з породи санга. З такими величезними рогами вони водяться тільки в Африці. Більше ніде нема. Вважають, що їхнім родоначальником є буйвол...
Залишився на пірозі один тільки бик, бугай димчастої масті, наймо-гутніший, з обвисаючим м'ясистим підгруддям, з кучерями на широкому пласкому лобі, з надзвичайно товстою шиєю. Шерсть на ньому лисніла і мінилася, як дорогий оксамит. Це був богатир і красень серед своїх. родичів. Коли його почали підіймати, він раптом завовтузився, замотав головою, весь вигинаючись і розмахуючи ногами. Незважаючи на опір, гордень тягнув його вгору. В цей час мічман Воробейчик, блискаючи скельцями пенсне, щось крикнув по-французькому сакалавським хлоп'ятам, показав їм срібний франк і кинув його за борт. Монета упала в воду якраз під биком, якого повільно підіймали в повітря. Чорношкірий хлопчик, років дванадцяти, з роздутими, наче опухлими, щоками, за які він закладав піймані мідяки, пірнув за монетою. Відстань до неї була досить велика, і вона встигла зануритись глибоко, перш ніж попала йому в руки.
Бик був піднятий вище борту, коли передня частина стропа несподі: вано з'їхала до задніх ніг. Втративши рівновагу, він повис вниз головою, але через секунду-дві, вислизнувши з стропу, шубовснув у море і одразу ж зник в глибині. Чорношкірий хазяїн його, сакалав, весь голий, коли не брати до уваги пов'язку навколо стегон, стоячи на пірозі, злякано сплеснув руками. Щось кричали плаваючі дітлахи. На палубі броненосця, дивлячись за борт, всі мовчки витягли шиї.
Очевидно, бик пролетів повз хлопчика, і в той самий момент, коли сакалав уже підіймався вгору. Що здалося йому, коли поруч з ним на великій глибині, в зеленкуватій безодні, неясно позначилась рогата потвора? А він не міг не бачити її,— він пірнав з відкритими очима. На загальну нашу радість хлопчик виплив цілий і неушкоджений, але тут же, закинувши чубату голову, загорлав несамовитим голосом. Руки його безладно заляпали по воді, наче були надломлені. Він очманіло кидався то в один, то в другий бік, поки його не витягли на пірогу.
Команда на борту загаласувала, а хтось голосно сказав:
— От, підлий гад, що наробив.
Мічман Воробейчик наче не дочув цих слів, заклавши руки за спину, стояв коло борту з удаваною байдужістю на зблідлому обличчі.
Після хлопчика через кілька секунд показалась на поверхні рогата голова. Тепер увага всіх була зосереджена на ній. Один з матросів зауважив:
— Пірнати вміє.
Одфоркуючись гірко-солоною водою, бик мотав головою і, немов очманіла людина, моргав виряченими очима. Він сам поплив до піроги, наче шукав у ній порятунку. Але з нок-реї уже спускався гордень із стропом. Сакалав, схопивши строп, швидко зробив з нього петлю і накинув її на розмашисті роги тварини. Одразу ж за цим з білозубого оскалу чорношкірого вирвався не крик, а якийсь радісний виск, супроводжуваний енергійними жестами рук. Це значило, що треба вибрати гордень. Бика піднімали за роги, він згорбив спину, зігнув передні ноги в колінах, а задні витяг. Під лоб закотились круглі фіолетові очі. Коли його опустили на палубу, він не міг стояти і, як паралізований, бухнув на неї животом. З кожним подихом в його легенях щось клекотіло. Хвилин десять він лежав, вилискуючи мокрою шерстю, нерухомо, з натуженим поглядом. Потім раптом підскочив і, сповнюючи рейд утробно-погрозливим ревом, збунтувався. Але на його рогах була вже друга петля з конопляного кінця, який матроси встигли закрутити за шлюпбалку. Бик, намагаючись обірвати кінець, весь напружився, вперто нахилив голову, спружинив, згинаючи довгий, з китицею на кінці, хвіст, схожий на в'юнку гадюку. В цей час великі потемнілі очі велетня криваво скосились на людей.