Транспорти й крейсери, за браком місця в бухті, трималися у відкритому морі. Тріпало їх там жахливо. Вночі небо проясніло, стало тихше. Вранці хотіли розпочати вантаження, але вітер знов посвіжів. Наступний перехід у нас великий — навколо мису Доброї Надії і до острова Мадагаскар без заходу в інші порти. Палива потрібно буде багато. Три дні з гуркотом і свистом грав шторм, три дні ми простояли марно, милуючись лише суворими берегами з дуже вбогою рослинністю, поки навколо запанувала тиша. З чотирьох годин ранку взялись за роботу, а о сьомій вечора вже пошабашили, прийнявши близько дев'ятисот тонн вугілля. Крім того, у нас іще залишилось його від попереднього вантаження тисяча чотириста тонн.
У нас на "Орле" збожеволів прапорщик Т. Це був чоловік років сорока, сильний і рішучий. Він пройшов страшну школу морського життя. В моряки він попав ще хлопчиком і багато плавав матросом на іноземних кораблях. Куди тільки його не закидала доля, які тільки моря та океани не гойдали його на своїх хвилях! І раптом така.людина збожеволіла. Він почав заговорюватись і верзти всякі нісенітниці, то безнадійно ридаючи, то одчайдушно лаючись. Іноді якусь фразу він повторював сотні разів, поступово підвищуючи голос:
— Японці нас ждуть... Всіх потоплять, всіх потоплять, всіх потоплять...
При цьому обличчя у нього блідло, вкривалось липким потом, на губах з'являлася піна, а безумні очі з розширеними зіницями дивилися з таким жахом, наче вже бачили загибель наших кораблів.
його треба було б списати на госпітальне судно "Орел", але воно відокремилось від ескадри і пішло в Капштадт, а звідти піде, мабуть, до острова Мадагаскар для зустрічі з нами. Отже, весь цей час прапоршик Т. буде на броненосці. Його замкнули в каюту і приставили до нього санітара. Присутність на кораблі божевільного, що безупинно вигукував страшні слова, впливала на всіх гнітюче. На транспорті "Корея" збожеволів матрос.
Після вантаження вугілля два дні шукали орловський якір. В цій справі брали участь баркаси з усіх броненосців: тралили дно кішками, верпами, спускали водолазів. Знайшли. Встановили якір на своє місце, а обірваний канат склепали.
Лейтенант Гірс часто розмовляв з командою і ділився з нею своїми знаннями. Це дуже подобалось усім. І тепер, зібравши на баку матросів, він розказав, як цю частину Африки загарбала Німеччина.
— Почалося, по суті, з дрібниць. Приблизно двадцять два роки тому німецький купець Лідерец з комерційною метою звернув увагу на околиці бухти Ангри Пеквена. Не минуло й року, як він купив у тубільців ці околиці за двісті рушниць і дві тисячі марок. Німецька імперія взяла його починання під свою протекцію. У купця апетит розгорівся. Користуючись такою дешевизною землі, він купив ще берегову смугу аж до ріки ОранськоТ. Незабаром після переговорів з Англією німецькі володіння почали розширюватись вглиб і вшир материка. В результаті утворилась велика область. Зветься вона Німецька південно-західна Африка. Це було початком німецької колоніальної політики. Англійці зрозуміли, що проґавили великий шмат землі. Відразу ж захопили гуа-нові острови, що лежать поруч з бухтою. На них збирається безліч морських птахів: корморани, численні фламінго, деякі види чайок, альбатроси...
Матроси любили Гірса, говорили про нього:
— Діло знає і нашим братом не гребує.
— Таких би офіцерів нам побільше!
Вночі проти 4 грудня вся бухта заклубочилась туманом, наче впала з неба густа хмара. В непроникному безпросвітті рухливої мли сховались береги і судна. Люди насторожились: що буде, коли вдереться до нас хоч один ворожий міноносець? Тільки о дев'ятій годині ранку проясніло. Ескадра покинула останнє пристановище в Західній Африці. Залишились позаду гуанові острови, білі, ніби вкриті вапном. Стривожені зграї морських птахів закружляли в повітрі, скрикуючи так, наче серед них ішов безладний мітинг. Небо було хмарне. З зюйд-веста, б'ючи в праву вилицю броненосця, котились великі брижі.
Я й далі зустрічався з Васильєвим. Що ближче я знайомився з ним, то більше він дивував мене своїм ясним розумом. Це була людина виняткових здібностей, широких узагальнень. Слухаючи його, я мимоволі проймався повагою до інженерів. Вони разом з робітниками перебудовують поверхню землі, вдираючись в страшну глибочінь її надрів по вугілля і нафту, по метал і коштовне каміння; вони пробивають тунелі крізь гори, перекидають грандіозні мости через ріки, з'єднують каналом моря, створюють міста і заводи там, де раніш були непролазні болота.
Після кожної розмови з Васильєвим я збагачувався новими знаннями. Між нами встановився такий порядок: я повідомляв його про те, що робиться серед команди, який настрій в низах, а він знайомив мене з життям, з психологією кают-компанії. Таким чином, до моїх особистих багаторічних спостережень додалися ще дані людини, яка сама перебувала в цьому середовищі. Це допомогло мені прийти до більш певних висновків.
Психологія офіцерів зовсім не була однорідною. Під натиском техніки, що наполегливо вдиралася у флот, вони поділились на два ворожі табори: літніх і молодь. Можна сказати, що головна лінія, яка роз'єднала офіцерів, пройшла між лейтенантами і мічманами — з одного боку, і капітанами 2-го рангу і вище — з другого.
Молодше покоління було виразником нових течій в морській справі. Не сприйнявши духу парусної епохи, воно ясно бачило іншу обстановку і враховувало прогрес іноземних флотів. Тому молоді офіцери почали ставитись до школи "марсофлотів" спочатку іронічно, а потім поступово перейшли до критики і опозиції.
Старше покоління командного складу — адмірали, командири і старші офіцери, що мали всі звички колишньої морської служби, здебільшого не розуміли сучасної техніки. Будь-яке нововведення викликало в них почуття ворожості. Вони з задоволенням згадували поезію, романтику і надзвичайно тривку систему морських традицій парусного флоту. На техніку і техніків вони дивились, як на неминуче зло. Брудна робота біля котлів і машин здавалась їм нижчим ремеслом, справою механіків, що копошилися десь у глибині трюмів під броньовими палубами.
Потреба допустити на кораблі спеціалістів для обслуговування суднових механізмів була першою пробоїною, що порушила однорідність складу офіцерського середовища. Для стройових офіцерів, які комплектувалися з родовитого дворянства, така робота здавалася надто чорною. Хоч-не-хоч, довелося поповнювати судновий склад інженер-меха-ніками. Але вони, як і суднові лікарі, мали цивільні чини і в житті корабля не користувались багатьма офіцерськими правами і привілеями.