Інші загони японських міноносців, що кидалися по черзі в атаку, вже не мали успіху. Люди на ескадрі опам'яталися, прийшли до тями, всі стояли на своїх місцях. Атаки ворога були легко відбиті. Не могли ніякої шкоди завдати росіянам і його головні морські сили, коли на другий день наблизились до Порт-Артура. Битва тривала півгодини і закінчилася без істотних результатів для тієї й другої сторони.
Адмірал Того відступив у море, напевно, розчарований. Не того він чекав від нічних атак, напавши на Росію без оголошення війни. Правда, три потужних кораблі вийшли з ладу, але через деякий час їх можуть полагодити і знову пустити в дію.
Намісник Алексеев не спромігся навіть подивитися на свої підірвані кораблі. Він викликав до себе начальника ескадри Старка та інших адміралів, радився з ними, віддавав їм накази. Він командував ескадрою з берега.
Було багато й інших упущень з боку росіян. Тоді ж, у день 26 січня, відбувся бій у Чемульпо (Корея). Незважаючи на загрозу війни, що насувалася, там, як нікому не потрібні пасинки, продовжували стояти чудовий швидкохідний крейсер "Варяг" і канонерський човен "Кореец". Вище командування не зуміло своєчасно приєднати їх до ескадри. Через його легковажність вони по-геройському загинули, захоплені зненацька переважаючими силами адмірала Уріу. З незрозумілих причин це ж командування відділило від ескадри для Владивостока чотири найсильніших крейсери: "Россия", "Громобой", "Богатырь" та "Рюрик". Все це допомагало японцям блокувати з моря Порт-Артур і перекидати свої сухопутні війська на материк. Потім почався цілий ряд нещасть, незалежних від ворога. У перші ж дні війни з Артурської ескадри наштовхнувшись на власні міни, загинули крейсер "Боярин" та мінний загороджувач "Енисей". З владивостоцького загону крейсерів "Богатырь" налетів на каміння і так сильно розпоров собі підводну частину, що до кінця війни не міг стати в стрій.
Все ж 1-а ескадра навіть і за таких умов вимагала від ворога неймовірних зусиль, щоб блокувати її. Це тривало кілька місяців. Були випадки, коли щастя на морі схилялося на сторону росіян.
У Порт-Артурі помітили, що ескадра ворога, з'являючись перед фортецею, щоразу ходить одним і тим самим курсом. Командирові мінного загороджувача "Амур", капітанові 2-го рангу Іванову, спало на думку розставити на цьому курсі мінні загородження. Командування довго заперечувало проти такої його вигадки. Нарешті 1 травня вдень під прикриттям туману, майже перед самим носом у японців, Іванов блискуче виконав загороджувальну операцію. В результаті на другий день сталося те, чого японці аж ніяк не чекали. Багато разів безкарно вони крейсирували перед очима росіян, які не розпочинали ніяких дій. І раптом пролунав вибух, другий: "Хатсузе" потонув на місці, слідом за ним — "Ясіма". Це так сильно вплинуло на психологію знахабнілого ворога, що всю відвагу з нього немов рукою зняло. На інших його кораблях зчинився неймовірний переполох. Японці втратили всяке самовладання, їхній страх посилювався від того, що навколо не було видно жодного російського корабля. Вони не знали, від чого сталися ці вибухи: від мінного загородження чи від підводних човнів. Як вийти з цього становища? Стріляти було ні в кого, але, охоплені панікою, вони все ж безладно й безцільно гатили в усі боки і у воду навколо себе. Це був дуже зручний момент для довершення розгрому решти японських кораблів і прориву блокади. Але замість того, щоб розпочати активні дії, російська ескадра, не підготовлена до виходу в море, продовжувала стояти на внутрішньому рейді, неначе сторонній глядач.
А 28 липня вона не прорвалась у Владивосток тільки тому, що на флагманському кораблі був убитий командуючий ескадрою адмірал Вітгефт.
Командуючий японським флотом Того сам собі ускладнив справу. Замість того, щоб розпорошувати свої сили, він міг би, користуючись раптовістю, спрямувати на російську ескадру зосереджений удар три-дцяти-сорока міноносців. Напевне можна сказати, що тієї ж ночі в Порт-Артурі не уціліло б жодного великого корабля. А така грандіозна катастрофа прискорила б і падіння фортеці.
Одноокий моряк-артурець, прощаючись з нами, сказав на закінчення:
— Коли б у нас вище начальство було розумніше, японцям зовсім був би капут. Шкода, що загинув адмірал Макаров. Батько його був кантоністом, колись служив боцманом. Через це офіцери з вищої породи, глузуючи, називали нашого знаменитого адмірала знахабнілим кантоністом. А тим часом, як тільки він замість "адмірала-лахмітника" приступив до командування Першою ескадрою, зразу на ній люди ожили. Лише один тиждень прожив він у нас, і флот став невпізнанним. І. треба ж було статися лиху: броненосець "Петропавловск" налетів на японську міну і разом з Макаровим пішов на дно. Такого флотоводця у нас не стало. Все звелося нанівець.
Від цих розмов ми повертались до одного тривожного питання, що не давало нам спокою: а що буде з 2-ю ескадрою? Судячи з початку воєнних дій та інших даних, адмірал Того не виявив особливих здібностей у військово-морському мистецтві. Він теж бував необережним і непередбачливим. І японські моряки виявились незастрахованими від паніки, не такими доблесними, якщо по них як слід ударити. Це трохи підбадьорювало нас. Але при згадці про "Гулльський інцидент" ми знову впадали в тяжку зневіру.
ТАНЖЕР. Я ДІЗНАЮСЬ, ЩО ЗА МНОЮ СТЕЖАТЬ
До Танжера, що лежить по другий бік Гібралтарської протоки, на африканському березі, ми прибули біля третьої години пополудні 21 жовтня. Тут на рейді ми застали майже всі кораблі нашої ескадри, що прибули сюди днів за чотири до нас. Не було тільки міноносців, які теж побували тут і встигли вже одійти з кількома транспортами до Алжіру. Крім наших суден, на рейді стояли два французькі крейсери і один англійський.
Оскільки ця частина Африки належить до французької колонії Марокко, нас прийняли в цьому порту дуже гостинно. Нам запропонували стояти тут скільки завгодно. Говорили, що англійці, як союзники японців, протестували проти цього, але марно.
Того ж вечора від ескадри відділились кораблі: броненосці — "Сысой Великий", "Наварин", крейсери — "Светлана", "Жемчуг" і "Алмаз". Цей загін контр-адмірал Фелькерзам повів у Середземне море. Потім він мав зайти в Суду, пройти через Суецький канал і далі до острова Мадагаскар, де Рожественський призначав своєму молодшому флагманові рандеву. А інші кораблі підуть туди ж навколо Африки, обігнувши мис Доброї Надії. Коло Мадагаскару мають ще приєднатись до нашої ескадри судна, які добудовуються і озброюються в Росії: "Олег", "Изумруд". "Смоленск", "Петербург", "Терек", "Дон", "Урал" і міноносці.