Охоплені жахом, деякі загаласували:
— Японські крейсери!
— Ціла ескадра іде на нас!
З нашого загону відкрили вогонь по цих прожекторах, що світили зліва, з мороку. Звідти теж почали відповідати стрільбою. Через "Орел", завиваючи, полетіли чиїсь снаряди. На найближчому судні — мабуть, на "Бородино", покривши весь гуркіт, пролунав постріл дванадцятидюймової гармати.
— Міна вибухнула! — закричав хтось на "Орле".
— Де? У нас?
— Мабуть, "Бородино" потопили.
— Зараз і нас висадять.
І нова звістка, змінюючись на всі лади, покотилася вниз по всіх відділеннях. Так, прибираючи перекручених форм, потворно змінилась дійсність в свідомості людей, збудоражених панікою.
Невідомі кораблі, що були ліворуч, незабаром вогнями Табулевича показали свої позивні. Це були крейсери із загону контр-адмірала Енк-віста — "Аврора" і "Дмитрий Донской".
Безсумнівним було те, що ми, ідучи по Доггерській банці, врізались в рибальську флотилію. Але наше вище командування прийняло ці жалюгідні однотрубні пароплавчики з номерами на боці за ворожі міноносці. Флагманський корабель перший відкрив по них стрілянину, заразивши своїм страхом інші броненосці. Безумство тривало. В результаті перед нами постала жахлива картина. Не далі як за п'ять кабельтових від нас, в промінні прожектора плавало, лігши набік, одне судно з червоною трубою, з поламаною щоглою, із зруйнованим містком. Ще чотири такі ж пароплави були підбиті. На деяких з них виникла пожежа. Там кидались люди від носа до корми і від корми до носа, благально здіймаючи вгору руки. А куди вони могли втекти з такої маленької площі, як палуба? Навкруги шуміли хвилі і здіймались стовпи води від снарядів.
На "Суворове", погасивши бойове освітлення, залишили один тільки прожектор, промінь якого піднявся до неба. Це був сигнал: "Припинити стрільбу". На "Орле" з містка несамовито кричали:
— Припинити вогонь!
Офіцери силоміць відтягали від гармат ошалілих комендорів, обсипаючи ЇХ лайкою, б'ючи в зуби, а ті, вирвавшись з рук, знову починали стріляти. На верхній палубі горніст Балеста робив спроби грати відбій. Але у нього плигав у руках горн, губи не слухались, видаючи звуки такі безладні, що їх ніяк не можна було прийняти за будь-який сигнал. Біля Балести крутився боцман Саєм і, б'ючи його кулаком по голові, люто кричав:
— Грай відбій! Розтрощу окаянну твою душу на місці!
У горніста з розбитих губ, заливаючи підборіддя, юшила кров.
Як потім дізналися, те саме діялося і на інших броненосцях. Не був винятком і флагманський "Суворов", де панував такий хаос, що сам адмірал брав безпосередню участь в наведенні порядку.
Бій тривав хвилин дванадцять. За такий короткий час броненосці встигли, не рахуючи кулеметних пострілів, випустити сімнадцять шестидюймових снарядів і п'ятсот снарядів дрібної артилерії.
У нас відірвало дуло у 75-міліметрової гармати.
Незабаром виявилось, що з нашого загону попало п'ять снарядів в "Аврору", пробивши надводний борт і труби. Двох було там поранено — легко комендора Шатілу і тяжко — священика Афанасія, якому відірвало руку (згодом він помер). Але могло бути й гірше. Коли б ми стріляли вміло і коли б наші снаряди розривалися добре, то в цій метушні ми потопили б самі частину своїх суден.
Зустрівшись незабаром з інженером Васильєвим, я сказав:
— Не зовсім приємна історія вийшла, ваше благородіє.
Він глянув на мене карими очима і, махнувши рукою, невдоволено буркнув:
— Вийшли на посміх усьому світові.
Так закінчився наш перший бій, названий згодом за місцем приписки рибальських суден, розстріляних нами, "Гулльським інцидентом"4.
ЧАСТИНА ДРУГА
НАВКОЛО МИСУ ДОБРОЇ НАДІЇ
МОЇ ДУМИ ПРО ФЛОТ НЕ ЗАКІНЧЕНІ
Наступні дні минали щасливо. Тільки в одному місці, зустрівшися ще раз з рибальськими суднами, порвали їм сіті. Як тільки не заплутали в них свої гвинти! Проходячи каналом Ла-Манш, бачили праворуч дувр-ські скелі, оспівані колись Віктором Гюго. Звідси через якихось три години можна було б дістатися до Лондона, до тієї величезної і туманної столиці, де якісь таємничі верховоди орудують всією світовою політикою.
Лягли на курс через Біскайську затоку. Майже завжди неспокійна, буйна, що дратувала моряків усіх країн, вона цього разу зустріла нас мирно, хоч назустріч нам і котились великі брижі, породжені просторами Атлантичного океану. Броненосець наш, тримаючись кільватерного струменя попереднього судна, безупинно кивав носом.
Цей період осені якраз збігався з перельотом птахів. Багато з них, стомившись, сідали на наше судно перепочити. Матроси гостинно приймали їх, підгодовували — їсти давали хліб або крупу. А одного разу вночі мені довелось спостерігати явище, що поставило переді мною кілька нерозв'язних питань.
Небо було зоряне. По хисткій поверхні моря мерехтливо розливалося місячне світло. Котилися хвилі, гладенькі, наче відполіровані, раптом яскраво спалахуючи й згасаючи. В цій дивовижній грі світлотіней було щось по-дитячому безтурботне, а разом з тим просте і мудре, як вічність, Я стояв один на поперечному містку, перекинутому через ростри, і думав про наш флот. Як у нас добре все виходило на парадах та височайших оглядах і як жахливо погано вийшло, коли ми розстрілювали рибалок. Я дошукувався причин цього і приходив до невтішних висновків.
В доках у кас, грюкаючи молотками, ремонтували старі судна, і вони ще плавали по кілька років. А на елінгах будували нові кораблі за останніми зразками, правда, витрачаючи на кожен з них грошей удвоє більше, ніж він коштував насправді. І все це робилося наче неабияк. Перш ніж почати будівництво якогось броненосця або крейсера, про нього кілька років говорили, сперечалися, кричали, засідали, писали, ламаючи голови, проекти і контрпроекти і лише після цього брались до діла, починали будувати. І все-таки кораблі виходили з малою остійністю, не слухалися руля, з мильними заклепками та іншими дефектами.
Не стояли начебто й інші справи. Адмірали з глибокодумними обличчями, свідомі своєї гідності, робили відповідні своєму званню розпорядження, а їх ад'ютанти і флаг-офіцери старанно строчили накази і циркуляри, що їх писарі, додержуючи порядкового номера, акуратно підшивали до справ. В канцеляріях списували цілі стоси паперів — рапортів, наказів, відношень, донесень. Влаштовувались паради, церемоніальні марші, провадились всілякі навчання. Начальники допитували нижніх чинів про претензії і робили інспекторські огляди, а наприкінці вигукували: