За п'ять хвилин до заходу сонця було викликано нагору у фронт караул, горністів і барабанщиків, офіцерів і обидві вахти команди. Потім з тими самими церемоніями, з якими вранці підняли кормовий прапор, тепер спустили його. Це сталося в той момент, коли зайшло сонце. Горністи і барабанщики заграли "на молитву". Караульний начальник скомандував:
— На молитву! Кашкети геть! Барабанщик прочитав "Отче наш".
По команді "Накрийсь!" наділи кашкети, простояли ще якийсь час, поки командир прийняв рапорт від старшого офіцера, і розійшлись. Засвітилися вогні: відмітні, топові і гакобортні. Наставала ніч.
Через два дні ескадра зупинилась біля острова Лангеланд. За цей час на деяких суднах сталися поломки: на броненосці "Сысой.Великий" поламались шлюпбалки, те саме сталось і на "Жемчуге"; на "Роланде" лопнула головна живильна труба. Міноносець "Быстрый", наблизившись для переговорів до "Осляби", навалився на його борт. В результаті невдалого маневру він пом'яв собі форштевень, зіпсував мінний апарат і дістав підводну пробоїну.
Посвіжів вітер, а вночі розгулявся шторм. Але до ранку 5 жовтня все стихло. Разом з світанком Лангеланд поволі звільнявся від туману, наче скидаючи з себе серпанкові шати.
День обіцяв бути теплим. Почали вантажити вугілля.
Криголам "Ермак" і пароплав "Роланд" пішли вперед тралити путь перед ескадрою. Перша спроба, однак, не вдалася. З самого ж початку тралери, невдало маневруючи, порвали трал.
ГУЛЛЬСЬКИЙ ІНЦИДЕНТ
В датських водах, біля миса Скагена, 7 жовтня ескадра стала на якір і почала вантажити вугілля. Тут Рожественський одержав телеграму, яка сповіщала про підвищення його в віце-адмірали з наданням звання генерал-ад'ютанта. А через півтори доби сталась подія, що прошуміла на цілий світ.
О другій годині того самого дня з флагманського судна було дано розпорядження негайно припинити роботу і приготуватись іти далі. Серед офіцерів і матросів почались таємничі розмови пошепки, з переляком в очах. Виявилось, така поспішність була викликана тривожними чутками про наближення до нас підозрілих міноносців.
Командуючий ескадрою вжив найсуворіших заходів для охорони своїх суден. Ескадра була поділена на шість загонів, і кожен з них ішов під керівництвом того чи іншого начальника.
Шостий загін становили наші чотири найновіші броненосці, які йшли в супроводі транспорту "Анадырь". Ми й на цей раз знялися останніми,
0 восьмій годині вечора, коли вже стемніло.
"Иаварин" доповів, що бачить два повітряні шари. На "Орле" пробили бойову тривогу. Люди кинулися на свої місця. Задраїли всі двері
1 люки. На палубі і зрізах, щоб вільніше було стріляти, прибрали вельботи, звалили шлюпбалки, тентові і леєрні стояки. Біля кожної гармати, зарядивши її, вартували артилеристи. Йшли з погашеними вогнями.
Ніч була тиха. Безхмарна височінь переливалась золотими гронами сузір'їв. Усе вище підіймався місяць, і срібне світло його розстилалося по рівній поверхні вод. Море зачаровано мовчало. В таку ніч тільки б мріяти про щастя, а ми були в душевній тривозі. Сотні очей пильно дивилися навкруги, підозріло проводжали кожний зустрічний пароплав, намагаючись визначити, чи не ворог це наближається...
Я стояв на верхній палубі, і в моїй голові мимохіть виникали питання: невже ворог і тут, так далеко від своєї бази, може напасти на нас? Як йому ховатися на цій битій дорозі, де ходить багато суден дружніх нам націй? Що це за такі всюдисущі японці? Розумом я не вірив в їхню присутність у цих водах, але на судні офіцери і команда з хвилини на хвилину чекали нападу. Нерви були такі напружені, що всякий птах, який пролітав над нами, міг здатися нам повітряним шаром.
Боцман Воєводін, звертаючись до мене, журився:
— Даремно одіслали вперед усі міноносці та бистрохідні крейсери. Треба б хоч парочку залишити при собі. В разі з'явиться яке-небудь підозріле судно — зараз же послали б їх розвідати. І як це наш командуючий не догадався, га?
— Значить, так треба. Йому видніше, що робити,— відповів я.
— Так-то воно так, та тільки буває, що й на сонце затемнення находить.
Біля правого борту, навпроти ростр, зібралось кілька матросів. Серед них був кочегар Бакланов. Розмовляли насторожено, наче змовники. Один новобранець, злякано озираючись, все розпитував про підводні човни. Бакланов пояснював йому, надаючи своїм словам якомога більше таємничості:
— Ніяк не побачиш його, човна того. Під водою, клятий, підкрадається. Може, вже зараз підходить до нас, може, навіть міну пустив. Трахне — і враз тобі могила.
— Невже враз? — спитав новобранець тремтячим голосом і, витягши шию, почав дивитись за борт.
В цей момент Бакланов над самим його вухом вигукнув різко і уривчасто:
— Ха!
Матроси шарахнулися вбік. А новобранець, скрикнувши, гепнув на палубу, а потім, схопившись, безглуздо закрутив головою. Бакланов розсміявся:
— Ех, вояки! Навіть кашлю людського бояться.
його вилаяли матом, а він, наче нічого й не сталося, спитав:
— А що, хлопці, ніхто з вас не знає, за який час в череві акули може перетравитись людина?
Пізніше ліворуч за горизонтом піднявся вогняний стовп. Це горіло якесь судно.
Ми зробили припущення, що там, напевне, б'ються з японцями наші передові крейсери.
Спати лягли пізно, не роздягаючись, половина екіпажу всю ніч вартувала.
Під ранок я знову вийшов на верхню палубу і здивувався,— так змінилася погода. Легкий зюйд-вест нагнав густий і липучий туман. "Бородино", що тримався попереду нас, і "Анадырь", що йшов за нами, зникли з очей. Прожектори неспроможні були прорвати непроглядну млу; не допомагали також проникнути в її таємниці ні біноклі, ні підзорні труби. Навкруги було каламутно, і ми просувалися вперед сліпі, ніби рухалися в молоці. Здавалося, весь світ розтанув і обернувся в прохолодно-вогку пару, якій не було краю. Всі предмети на судні втратили свій попередній вигляд, стали невпізнанно розпливчастими, а люди ходили по верхній палубі або по містку, як загадкові тіні. Враження таємничості посилювалося ще тим, що наші п'ять кораблів безупинно перегукувалися сиренними гудками. Далеко попереду подавав свій могутній голос "Суворов", поступово підвищуючи ноти і напружуючи звук, наче сходячи на гору, а потім, переваливши через неї, знижував до низької, торжествуючої октави. Тільки-но він замовкав, відразу ж, стрясаючи ніч, підхоплював рев "Александр ПІ", за ним "Бородино" і потім уже наш "Орел". Здавалось, ці незримі велетні змагаються між собою силою своїх залізних легенів. І весь цей химерний передранковий концерт закінчував "Анадырь", що йшов позаду нас, таким диким і безнадійним лементом, наче хотів попередити нас про наближення страшного лиха.