Зуров копнув повітря відстовбурченим великим пальцем правої руки і вийшов з батарейної палуби.
У цей час на верхній палубі наводили дрібні гармати на невідомий корабель, що наближався до "Светланы". В темряві його погано було видно. Ще одна мить — і стався б вибух, але той встиг показати світловим семафором свої позивні. Це був контрміноносець "Быстрый". Він пристав до "Светланы" і не розлучався з нею до ранку.
КУРС НА БЕРЕГ
Контрміноносець "Быстрый" у денному бою 14 травня не дістав ніяких пошкоджень. Не було на ньому втрат і серед особового складу. Навпаки, команда його збільшилася на десять чоловік, підібраних з броненосця "Ослябя", що загинув. Усі механізми міноносця працювали справно.
Туманний світанок 15 травня застав невсипущу вахту на своїх місцях. На містку виднілися чотири постаті. Троє з них стояли нерухомо: рульовий не відривав очей від компаса, а сигнальник і вахтовий начальник напружено вдивлялися в сиву каламуть горизонту. Четвертий не стояв на місці. Рвучкою ходою, босий, припадаючи на праву ногу, з. безпалою ступнею, наче міряючи кроками відстань між поручнями, походжав середнього зросту чоловік, з невеликою темно-русявою борідкою і звисаючими, як у моржа, вусами. На ньому була матроська фланелева форменка з нашивками старшого стройового унтер-офіцера, на грудях його висіла, поблискуючи нікелем, боцманська дудка. Вигляд він мав неохайний, але, не соромлячись присутності офіцера, тримався невимушено. Це особливо помітно було по тому, як високо він підіймав відкинутий набік зігнутий лікоть руки, коли поправляв пенсне в золотій оправі.
Ранкова заграва, розгоряючись, наче ледь-ледь піднімала на горизонті найтоншу газову завісу. Видимість збільшувалась. Кульгавий чоловік, подивившись зліва по носу, раптом зупинився, чимсь зацікавлений. Показуючи рукою і ні до кого не звертаючись, він сухо запитав:
— Що це — дим чи хмари?
Сигнальник, дивлячись у бінокль, не обертаючись, відповів:
— Ніяк ні, скелі якісь.
— Мабуть, це відкрився острів Дажелет, Отто Оттовичу,— пояснив вахтовий начальник мічман Погожев, високий і стрункий блондин.
— Чорт візьми! Мало проскочили за ніч,— захвилювався чоловік з боцманською дудкою і знову почав ходити по містку. Проходячи повз компас, він поплескав рульового по плечу і кинув йому вривисто:
— Не виляти, друже! Держи на курсі.
— Єсть, держать на курсі.
За кілька хвилин увагу всіх на містку привернули чотири ворожих кораблі, що з'явилися праворуч позаду траверза. І тут-таки помітили, що "Светлана" повернула ліворуч. "Быстрый" наслідував її приклад. А людина з боцманською дудкою звернулась до вахтового начальника мічмана Погожева:
— Володимире Дмитровичу! Довідайтесь у механіка про вугілля. Той козирнув і припав до переговорної труби:
—— Як — закінчується? Тільки на дві години ходу? 1 машинне масло теж? — перепитував у трубу мічман.
Кульгавий, не дочекавшись закінчення розмови мічмана з механіком, наказав сигнальнику:
— Просемафорити на "Светлану": "Прошу масла і двадцять п'ять тонн вугілля". Негайно.
У руках сигнальника замайоріли прапорці. З "Светланы" відповіли — дадуть, але тільки не зараз, а згодом, коли відійдуть від ворога. Це вже зовсім вивело з терпіння кульгавого. Він розкричався, оглядаючи артилерійського і мінного офіцера, які входили на місток, і ніби скаржачись їм:
— Бачили, панове, як безцеремонно з нами поводяться аристократи з цієї яхти?—він кинув у бік "Светланы".— Обурлива річ! А якщо нам доведеться битись? Що ми робитимемо без палива?
Офіцери тільки мовчки знизали плечима, а той швидко витяг з кишені штанів золотого годинника, підніс його до очей і наказав:
— Розпорядіться щодо побудки решти команди. Нічого, нехай сьогодні десять хвилин не досплять.
— Єсть,— відповів мічман Погожев.
Ту ж мить в жилій палубі засвистали дудки. Пролунали знайомі вигуки боцмана Івана Устинова. Люди на кораблі забігали, розносячи свої підвісні койки по місцях. Незабаром голоси, шум і тупіт ніг припинились, і все стихло. Команді дали чай.
— Бачили, братці, адже японці знову почали з'являтись,— заговорив, сьорбаючи гарячий чай з кухля, трюмний машиніст Бараненко. А машиніст Єфремов, який сидів з ним за одним столом у жилій палубі, додав, оглядаючись на інші столи:
— А OTTO Оттовичу однаково. Оце бачив його на містку — знову ходить у матроській фланелівці. А головне — з дудкою не розлучається і носить її на шиї, наче материне благословення.
Серед матросів почалась розмова про химерну вдачу чоловіка з боцманською дудкою. І раніш у поході він поводився так само, і це було улюбленою темою їх постійних суперечок на баку ї в жилій палубі. Команду дуже цікавила ця незвичайна людина, не схожа на жодного моряка у всій ескадрі Рожественського. А це був не хто інший, як командир міноносця лейтенант Отто Оттович Ріхтер. Його часто можна було бачити в матроській формі з незмінною боцманською дудкою. Звичайно, як командир,"Bin вимагав додержання дисципліни від матросів, але в особистих взаєминах шукав з ними тісного зближення, незвичайно просто поводився з командою, намагаючись нічим не відрізнятися від матросів. Разом з ними він прав свою білизну. Були випадки, що й на березі Ріхтер гуляв у матроській формі, у супроводі свого вістового, нарівні з ним віддавав честь зустрічним офіцерам. Часто командир з'являвся на баку, де його оточували матроси, вільні від вахти. Розмовляючи з своїми підлеглими, він умів з кожним обійтися ласкаво, підбадьорити. При цьому і в манері висловлюватись Ріхтер намагався нічим не відрізнятися від них, широко користуючись боцманським лексиконом. Це дуже прихиляло до нього матросів. Таке разюче опрощенство командира особливо дивувало команду ще й тому, що їм довелось якось бачити Ріхтерового батька, який приїжджав на міноносець,— генерал-ад'ютанта, начальника царської квартири. Від своїх офіцерів матроси знали й те, що їх командир Отто Оттович, який так привернув їх до себе і нічим не нагадував аристократа, в дитячі роки виховувався й грався разом, з Миколою Романовим, тоді ще наслідником престолу.
На панібратство командира з командою офіцери дивились як на юродство. Вони різко позаочі засуджували його за таку поведінку, не гіДну дворянського звання і несумісну з офіцерським чином. Але скаржитись по інстанціях на поведінку Ріхтера вони не наважувались, знаючи, що у вищих сферах його, як сина царедворця, завжди підтримають. Офіцери "Быстрого" добре запам'ятали один характерний випадок у поході. На стойнці в Носсі-Бе (Мадагаскар) Ріхтер не підкорився старшому за чином і віком командирові міноносця "Бедовый" капітану 2-го рангу Баранову. Будь-кого іншого за такий вчинок і порушення військової дисципліни адмірал Рожественський з властивою йому люттю суворо покарав би, не зупинившись і перед арештом. А щодо Ріхтера, замість цього, Рожественський в наказі своєму № 142, датованому в Носсі-Бе 27 лютого 1905 р., обмежився тільки різким засудженням його в таких виразах: "Я з жалем упевнююсь, що тривале командування міноносцями перекрутило його (Ріхтера) поняття про службу". Тому офіцери мовчали. А матроси по-різному ставились до свого командира. Декому він дуже подобався, вони вважали його простою людиною, любили, як благодійника, і таких була більшість. Інші, жартуючи, висміювали невластиві командирові вчинки, вважаючи його просто диваком, нешкідливим і не небезпечним. Але деякі поводилися з ним насторожено. Особливо в цьому відношенні вирізнявся мінний квартирмейстер Петро Галкін. Мовчазний взагалі, він ніколи не висловлював своєї думки про командира і тільки одного разу, слухаючи суперечки про нього, не витримав і випалив: