Коли "Наварин", беручи участь у денному бою, оповивався пороховим димом від своїх пострілів, старший сигнальник Іван Седов стояв біля входу бойової рубки, бо за броньованими її стінами і без нього було тісно. Великий і незграбний, він, не кваплячись, приставляв бінокль до очей в білявих віях і стежив то за ворогом, то за своїми кораблями. Його товстом'ясе обличчя, усіяне ластовинням, ніби розпухло від напруження. Іноді він виходив на місток, щоб краще стежити за картиною бою. Він перший сповістив командирові:
— Ваше високоблагородіе, "Суворов" вийшов із строю. Фітінгоф на це тільки буркнув:
— Так!
Скоро товстом'ясе обличчя Седова зблідло. Він крикнув у рубку:
— "Ослябя" гине!
Всі офіцери захвилювались, а командир знову вимовив одно тільки слово:
— Так!
Спокій і байдужість командира дратували Седова.
Від сильного вибуху з лівого борту "Наварин" вильнув управо. Зараз же в рубку сповістили, що вода заливає відділення носового мінного апарата. Командир розпорядився:
— Залатайте пробоїну!
Пізніше, на одному з поворотів ескадри, Фітінгоф побачив, як броненосець "Суворов" знемагав від ворожих снарядів. Командир наказав спрямувати свій броненосець для захисту флагманського корабля. В цей час "Наварин" дістав у корму два великі снаряди — з одного борту і з другого. Вся офіцерська кают-компанія була зруйнована і охоплена вогнем. Даремно стривожився Седов. Командир, як і раніш, байдужим голосом віддавав розпорядження, зовсім не змінюючись на обличчі, наче воно закостеніло. В бойову рубку надійшла звістка, що з пожежею справились, а пробоїни, які були біля самої ватерлінії, забили мішками і клоччям, матрацами і ковдрами, хоч цими заходами тільки почасти удалося зупинити течу.
Були ще незначні пошкодження у верхніх частинах корабля. Дехто потерпів з особового складу. Операційний пункт прийняв сімнадцять чоловік матросів і трьох офіцерів — лейтенанта Ізмайлова, мічмана Шолкуйова і Лемішевського.
Командир вийшов на місток. Саме в цю мить ворожий снаряд ударив у площадку фор-марса. Згори посипались осколки і шматки заліза. Фітінгоф зразу став навколішки, а потім усівся на дерев'яний поміст містка, не випустивши жодного стогону. Тільки лиса голова, кашкет з якої злетів, стала блідою, як сніг. Крізь розідрані штани виднілись рани на
обох ногах. Зігнувшись, він підтримував руками живіт. Коли Седов підлетів до нього, він промовив:
— Так!
Зараз же його оточили офіцери.
— Бруно Олександрович, дуже вас зачепило? — запитав старший офіцер, капітан 2-го рангу Дуркін.
— Чимало! Здається, порвало кишки,— відповів командир, не змінюючи свого звичайного тону, немовби мова йшла про ґудзик, що відлетів з тужурки.
— Може, ще видужаєте,— спробував його заспокоїти Дуркін. Командир підвів голову, але меркнучий погляд свій спрямував мимо
старшого офіцера, ніби вдивлявся за межі життя.
— Ні, вже оджив на цьому світі.
. Коли його уклали на носилки, він, ні до кого не звертаючись, промовив: '
— Я знав, що загину по-дурному.
Фітінгофа віднесли в операційний пункт, який містився в жилій палубі.
Броненосцем став командувати старший офіцер Дуркін. Наближалась ніч.
Ескадра за сигналом адмірала Небогатова розвинула хід до дванад-цяти-тринадцяти вузлів. "Наварин" не відставав від інших суден і успішно відбивав мінні атаки. На містках і верхній палубі стояли матроси, стежачи за нічним горизонтом. Раз у раз чулися тривожні голоси, які попереджали про наближення противника. Зрідка броненосець вогняними спалахами розривав густу пітьму.
Старший сигнальник Сєдов був дуже стомлений, хотів спати, але небезпека примушувала його пильнувати. Він весь час був біля бойової рубки, майже не відриваючи очей від бінокля. Прикро було, що артилерія могла користуватись тільки димним порохом і що після кожного пострілу ворожий міноносець ставав невидимим. О дев'ятій годині на місток прибігла якась людина і, зіткнувшись у пітьмі з Сєдовим, сторопіло запитала:
— Де старший офіцер?
Сигнальник по голосу впізнав старшого боцмана.
— В бойовій рубці. А для чого він тобі?
Боцман, не відповівши Сєдову, кинувся в бойову рубку і поспішно вигукнув:
— Дозвольте, ваше високоблагородіє, доповісти.
— В чому річ? — запитав капітан 2-го рангу Дуркін.
— Всю кают-компанію залило водою. Мабуть, від великого ходу це стаііося. Треба думати — пристрої на пробоїнах не витримали тиску води.
Дуркін, не задумуючись, наказав:
— Задраїти непроникні двері. Боцман не відходив.
— Ну, що ще?
— Треба б, ваше високоблагородіє, підвести пластирі під пробоїни.
— Для цього довелося б зупинитися і відстати від ескадри. Роби краще те, що тобі наказано.
— Єсть, ваше високоблагородіеі — відповів боцман і побіг униз. Слідом за ним, з розпорядження старшого офіцера, пішов вахтовий
начальник, лейтенант Пухов. Через деякий час він повернувся на місток і доповів, що наказ виконано. Скоро помітили, що броненосець починає відставати від ескадри. Старший офіцер Дуркін, нагнувшись до переговорної труби, закричав у машину:
— Повний хід! Дайте самий повний хід!
Він лаяв кочегарів, проклинав механіків. Проте, незважаючи на його рішучий наказ, броненосець не міг встигати за ескадрою. Передні судна віддалялись. На місток надійшла звістка, що занурюється корма. Через хвилину сповістили з машинного відділення: в носовій кочегарці лопнула парова магістраль, що змусило виключити з дії три котли. Швидкість ходу значно зменшилась.
/^Тїоки "Наварин" ішов разом з ескадрою, ворожі атаки були мало успішними. Спільними силами легше було від них оборонятися. Якщо він чомусь не помічав наближення міноносців, то вони не могли заховатися від інших суден. Для нього, що стріляв димним порохом, найгірше було залишитися самому.
Седов чув, як старший офіцер, розпалившись, кричав у переговорну трубу голосом, що зривався:
— Негайно полагодити парову трубу! Вживіть для цього всіх засобів! Чуєте? Я наказую... я арештую...
Японці і далі переслідували броненосець.
Старший артилерист, лейтенант Ізмайлов, командував:
— Стріляти сегментними снарядами!
Ворожі міноносці поділилися на два загони, зайшли з обох боків "Наварина" і, тримаючись трохи попереду, спрямували на нього промені прожекторів. Цей маневр був зроблений, очевидно, для того, щоб спантеличити росіян. Мета була досягнена. Офіцери і прислуга коло гармат, зосередивши всю свою увагу по боках лівого і-правого бортів, не помітили, як один з міноносців зайшов з корми, його побачили тільки тоді, коли він уже опинився поруч броненосця.