— Ну, мерщій, швабра, для тебе не новина по-вчорашньому купатися,— глузував з нього, пихкаючи й віддихуючись, Антон Федоров. І голова бороданя зникла під водою. Паскін знав, що пірнув машинний хранитель Юхим Папілов.
Це подавання патронів з води за ініціативою самих матросів продовжило вогонь артилерії і перешкоджало ворогові наблизитись до "Громкого". Японці так і не наважились взяти міноносець на абордаж і тримались від нього на відстані п'яти-восьми кабельтових. Ворогові він іноді здавався добитим, але цей умираючий корабель раптом оживав і дошкульно огризався. Дорого віддавали своє життя мужні моряки. Було видно, як на "Сірануї" російські снаряди кілька разів збивали бойовий прапор, як сам міноносець загорявся, викидаючи полум'я і дим, а іноді огортаючись парою, і як, нарешті, він закрутився на місці, мабуть, втративши рульове керування.
Опівдні на "Громком" збили стопорний клапан котла номер другий. Ошпарені парою кочегари ледве встигли вискочити з кочегарки. їх відправили в носовий кубрик на перев'язку, але єдиного фельдшера було вже тяжко поранено в спину з переломом хребта. Поранені самі перев'язували один одного. Якийсь час кочегари не могли спуститися в носову кочегарку, що була наповнена гарячою парою. Рискуючи життям, вони все-таки незабаром проникли туди і підняли пару в котлі номер перший. Міноносець, хоч і малим ходом, все ж іншов уперед.
На початку першої години на "Громком" діяли ще всього один котел, один кулемет, одна права середня 47-міліметрова гармата, інші п'ять були пошкоджені і замовкли. Число підводних пробоїн збільшилось. Вода все прибувала, затоплюючи відсіки. Але ніщо не лякало людей, які боролися за живучість свого корабля. "Громкий" все ще йшов. Єдина гармата і кулемет стріляли.
Паскін рушив верхньою палубою, щоб оглянути пошкодження. Коли він на правому борту порівнявся з радіорубкою, що розташована на машинному кожусі, в ній пролунав страшенний тріск. Враз вискочила з неї людина, і Паскін побачив перед собою знайому маленьку постать Таранця. Але кирпатого обличчя радиста з вибитим оком і відірваним вухом не можна було впізнати. Хитаючись і піднімаючи праву руку до знівеченої голови, він виструнчився і скрикнув:
— Ваше благородіє... я...— не скінчивши фрази, Таранець із стогоном упав на кожух.
Один з японських міноносців став наближатися до "Громкого", очевидно, наміряючись ним оволодіти. Але японці помилились. На містку стояв непохитний Керн, що, як і вся його команда, був сповнений рішучості боротися до кінця. Командир знав, що кожний його офіцер і матрос ненавидить ворога. Бажаючи завдати якомога більше шкоди противникові, він повернув "Громкого" на "Сірануї", маючи на меті протаранити його. Той, побачивши рішучий маневр Керна, відхилився від небезпечного маневру і відступив. А "Громкому" не вистачало швидкості, щоб його наздогнати. На цьому повороті грот-щогла разом з андріївським бойовим прапором полетіла за борт. Командир наказав:
— Міцно прибити цвяхами стеньговий прапор на фок-щоглі. Нехай противник не думає, що ми здаємося.
Сигнальник Скородумов, завжди ретельний і спритний хлопець, зник усередині корабля і швидко повернувся з молотком і цвяхами. Захопивши прапор, він підбіг до фок-щогли і, не вагаючись, почав видиратися наверх, обхоплюючи щоглу чіпкими матроськими руками й ногами. На запеклу стрільбу ворога він.не звертав уваги. Із спритністю акробата він видирався дедалі вище на стеньгу до самого клотика. З містка тривожно дивились на сигнальника. Кожну секунду його могли поранити і, падаючи з височини, він розбився б на смерть. А смільчак, немов обнявшись із смертю, на верхній частині стеньги все-таки умудрився виконати завдання. Над доблесним міноносцем знову майорів бойовий прапор.
Люди "Громкого" билися далі.
Лейтенант Паскін знав свою дружну і стійку команду, але й він, стежачи за діями матросів, дивувався їх бойовим якостям. З історії воєн в його пам'яті збереглося багато різних прикладів, що прославили на весь світ російську зброю. Захищаючи свою вітчизну, російська армія і флот завжди показували гідну подиву хоробрість. Сам народ, якщо тільки його не підводило бездарне начальство, ніколи не схиляв голови навіть перед найсильнішим ворогом. Це здавна визнавали найкращі полководці всіх країн. Але як могло таке саме статися і в бою "Громкого" з противником? Паскіну добре було відомо, що російсько-японська війна, яку затіяли цар та його сатрапи за концесії на ріці Ялу, не була популярна в народі. І все ж хоробрість і мужність російських моряків з усією повнотою виявилися й тут. У нерівному бою міноносець вже дуже потерпів від ворожих снарядів. Проте його захисники тримались з надзвичайним піднесенням, з непохитною твердістю духу і відданістю своєму кораблю. Здавалося, що смерть товаришів не тільки не злякала моряків, але ще більше надала їм сили й рішучості. Тут героями були всі: мінери, комендори, кочегари, машиністи, рульові, сигнальник, фельдшер, офіцери і сам командир.
До кінця Керн залишався на командному містку, являючи собою високий зразок командира. Його ніщо не лякало: ні вдвічі сильніший ворог, ні втрата людей, ні тяжке становище корабля, який щохвилини втрачав свою живучість. З сімнадцяти кочегарів уцілів тільки один. Тепер командир міг зробити лише один останній подвиг. Він вирішив: не віддавати до рук ворога навіть цей зруйнований уламок, що до бою називався міноносець "Громкий". Думку свою Керн висловив не відразу. Холоднокровно, немов збираючись пообідати, він звернувся до старшого офіцера Паскіна:
— А котра тепер "годин а?
— Пів на першу,— відповів той, здивований.
Ця розмова була така далека від того, що відбувалося в них перед очима. В нього виникла цілком природна підозра: чи при здоровому розумі його начальник? А втім, Паскін засоромився з свого припущення. Розмірено, як на навчанні, Керн відчеканив розпорядження:
— Я вирішив потопити міноносець. Відкрити кінгстони. Забивання пробоїн припинити. Викинути за борт сигнальні і секретні книги, шифри і грошовий ящик. Всім надіти рятувальні нагрудники.
Паскін збіг з містка. Сигнальник Скородумов прив'язував до книг кришку від горловини вугільної ями, щоб потопити їх. Мічман Потьом-кін з комендором Жижко і матросом Салейко вибивали пробки з пробоїн. Судновий механік Сакс разом з машиністами відкривали кінгстони і клінкети, перерубали труби, щоб вода вільно проникала з одного відсіка в другий. Морякам боляче було своїми руками руйнувати власний корабель, але ще болючіше було б, якби він потрапив до ворога.