— Повний впеїред!
Одночасно він смикнув за ручку машинного телеграфу, повторюючи те саме розпорядження.
І "Громкий" кинувся навперейми страшному саморушному снарядові. Очевидно, в командира був такий план: хай краще він сам злетить у повітря разом із своїм судном водотоннажністю тільки в триста п'ятдесят тонн і з командою в сімдесят три чоловіка, ніж загине крейсер водотоннажністю в п'ять тисяч п'ятсот дев'яносто три тонни з населенням понад шістсот чоловік. У темряві геройство Керна лишилось непоміченим. На крейсері не знали, що маленьке судно йде на самопожертву і готове ціною свого життя врятувати життя іншого корабля, прийнявши на себе підводний удар. Зате на "Громком" одразу розгадали намір командира, і серця моряків, чекаючи вибуху, відлічували останні секунди свого життя. На щастя, міна, яку, розраховуючи на низьку осадку великого корабля, поставили на чимале заглиблення, пройшла під кілем "Громкого". Вона щасливо минула і "Мономаха".
Дув п'ятибальний вітер. Шуміли хвилі, гриміли гарматні постріли, на мить освітлюючи спінені брижі моря.
"Владимир Мономах" був підірваний іншою міною. Знівечений корабель з креном на правий борт, втративши надію досягти Владивостока, повернув на захід. "Громкий", що зв'язав з ним свою долю, супроводжував його до самого ранку. Розвиднілось. Близько проти носу корабля непривітним громаддям встали чужі береги острова Цусіма. А осторонь, далеко на північному горизонті, позначились димуючі японські допоміжні крейсери й міноносці. Командир крейсера капітан 1-го рангу Попов дозволив "Громкому" самому рушити у Владивосток.
Довго командир Керн не віднімав бінокля від очей. Ворожі судна наближались. Він уже розгледів три міноносці і зрозумів намір японців узяти росіян у кільце. Опустивши бінокль, Керн звернувся до мічмана Шелашникова:
— Усіх панів офіцерів до мене!
Один по одному вони за хвилину уже з'явилися на місток. Старший офіцер лейтенант Паскін, русявий здоровань, середнього зросту, з короткою шиєю, впевненою ходою наблизився і запитливо підвів на командира суворі брови над утомленими від безсоння великими очима. Командир, не давши йому нічого сказати, запобігливо почав сам:
— Почекайте, Олександре Олександровичу. Справа стосується всіх. Лейтенант Паскін, який добре знав свого командира, одразу здогадався, що має статися щось важливе.
— Єсть,— відповів лейтенант і перевів свій погляд на судна, що наближалися. Але командир все ще дивився на профіль його довгастого голеного обличчя з прямим гарним носом і короткими шовковистими бачками, начебто заздалегідь хотів угадати думку свого першого помічника.
Трапом швидко вбіг, обірвавши на півфразі басову ноту незакінчено-го мотиву, молодий весельчак. Цей безтурботний мічман ПотьомкІн за всяких обставин любив тихо наспівувати. Зараз трохи сконфужений — співати в таку хвилину,— він виструнчився перед командиром усім своїм масивним корпусом.
Останній, не поспішаючи, ввійшов, обсмикуючи засмальцьовані поли темно-синьої куртки, огрядний, вгодований судновий інженер-механік Сакс, в манерах якого не можна було помітити і сліду військової виправки. Посміхаючись, він мав зараз вигляд людини, що задоволена життям: бій минув, його кочегари і машиністи, котли й машини цілі і працюють у повному порядку. Не знаючи в чому річ, він побачив офіцерів, які зібралися навколо командира, і своїм звичаєм звернувся до них з дотепом:
— Наш Папілов учора так промочив свою бороду, що вона досі не обсохла.
Сталося хвилинне замішання. Командирове обличчя було серйозне. Він перепинив дотепника запитанням:
— Чи вистачить нам вугілля до Владивостока?
— Так, якщо йти економним ходом — не більше, ніж дванадцять вузлів.
— Проти нас три міноносці. Насамперед я хочу прорвати вороже кільце. Тому треба розвинути найбільшу швидкість, хоча б на дві години бою, а там уже зменшимо. Але битися будемо до останньої можливості. Висловлюйтесь, панове.
Офіцери одностайно згодились.
Недалеко від них, виблискуючи в промінні сонця, знялися водяні стовпи. І відразу ж, якимись незвичними для ранішньої тиші звуками, докотився до міноносця і перший гуркіт далеких пострілів. Противник уже почав обстріл. На містку залишились командир і штурман Шелаш-ников. Люди поспішно зайняли свої місця за бойовим розписом. Але і в таку грізну хвилину постійний розпорядок на кораблі не порушувався. Судновий дзвін відбивав склянки — була рівно восьма година.
"Громкий" ліг на курс норд-ост і, відстрілюючись, одразу розвинув повний хід до двадцяти п'яти вузлів. Так почався перший бій. Ворог не встиг завершити оточення. За "Громким" гнались три міноносці. Незабаром два з них стали помітно відставати, і бій перетворився на дуель уже тільки з одним міноносцем на відстані близько двадцяти кабельтових. Противник стріляв з носової 75-міліметрової гармати. Йому відповідала тільки одна кормова 47-міліметрова гармата. Раз у раз навколо "Громкого" вибухали снаряди. Командир Керн часто міняв курс, заважаючи противникові пристрілятися. Разом з цим він таким чином давав можливість, мічманові Потьомкіну час від часу вводити в дію носову 75-міліметрову і дві бортові 47-міліметрові гармати. Так тривало дві години. На одному з поворотів комендор Петро Капралов вистрілив з носово! гармати. Минуло кілька секунд, і сигнальник Скородумов збуджено вигукнув:
— Японець зайнявся, ваше високоблагородіє!
— Бачу,— промовив своїм звичайним тихим голосом командир Керн, не віднімаючи бінокля від очей.
На верхній палубі почулися окремі радісні вигуки, що перейшли в загальне тріумфування. Ворожий міноносець зник за клубами чорного диму. Стрільба на хвилину припинилась. "Громкий" знову ліг на норд-ост 23°. І раптом одна кормова гармата знову почала стріляти: з-за диму на повороті до берега знову показався уже не ніс, а весь борт японського міноносця. І тепер добре було видно, що на його носовій частині розгорялася пожежа. Підбитий ворог прямував до острова Цу-сіма, щось телеграфуючи по радіо. Телеграфіст на "Громком" Таранець заважав йому, працюючи на своєму апараті.
Ворог зник. На "Громком" —зіграли відбій. План Керна було виконано блискуче: на протязі двох годин не було жодного влучання в його корабель. Шлях на Владивосток був вільний. Команда могла відпочити. Командир обходив корабель і дякував всім за виконання обов'язку. Багато хто неспроможний був навіть підвестися, коли він наближався: на палубі покотом розляглися в різних позах машиністи і кочегари, які змінилися після двадцятигодинної безперервної бойової вахти біля машин і котлів. Від жари і перевтоми дехто лежав непритомний. їх відливали водою.