Напередодні бою підполковник звернувся до командира:
— Скажіть, Володимире Олександровичу: якщо ви вийдете із строю, хто вас заступатиме?
— Ясно, що старший офіцер,— не задумуючись, відповів Попов.
— Цілком правильно, але не ясно буде далі. Може статися, що і старший офіцер буде поранений або навіть убитий. Хто тоді прийме на себе роль командира? А тим часом, за морським статутом, ця честь має належати мені як старшому по чину серед інших офіцерів крейсера. Але про це вам доведеться наперед оголосити наказом по кораблю. Все мусить бути офіціально оформлено. Без цього, як без світла, люди починають діяти наосліп — кожен по-своєму.
Маневський домігся свого: прізвище обер-аудитора в переліку заступників командира стояло в наказі другим.
Коли ескадра вступила в бій з головними силами противника, старший артилерист "Мономаха", лейтенант Новиков, наблизився до командира.
— Дозвольте, Володимире Олександровичу, відкрити вогонь по "ІдзумЬ. Він для нас найбільш підходяща ціль. Відстань до нього не дуже велика.
Командир Попов заперечив:
— Як же ми можемо почати стрільбу, коли на це не було сигналу адмірала? Нам потім дістанеться за сваволю.
— Адмірал більше і не підійматиме сигналу, бо вся ескадра уже б'ється.
Командир опирався. Новиков доводив:
— До речі, є слушна нагода розрядити наші шестидюймові гармати. З такими доводами командир нарешті згодився. Але лейтенант Новиков звернувся до нього з новим проханням:
— Дозвольте мені управляти вогнем з верхнього містка.
— Згідно з морським уставом, ви повинні бути під час бою в бойовій рубці.
— Я знаю це, але в той же час гадаю, що ви згодитесь зі мною, коли зважите, що з бойової рубки відкрита лише одна третина горизонту. Спереду—фок-щогла і клітки з курми. Праворуч і ліворуч — мінні катери, баркаси і знову клітки з курми. Позаду — димова труба, ростри, грот-щогла з великою площадкою для прожекторів, катери, вельботи, шестірки, що висять на шлюпбалках, і знову клітки з курми. При таких умовах я не можу коригувати стрільбу, не бачачи попадань своїх снарядів.
Командир неохоче протягнув:
— Ви завжди що-небудь придумаєте всупереч уставу. Ну, гаразд, будьте на верхньому містку. Тільки частіше доповідайте мені про результати стрільби.
До "Ідзумі" виміряли відстань, перевірили її пристрілкою. І тільки після цього відкрили вогонь всім правим бортом по ворожому крейсеру. У відповідь полетіли снаряди і з боку противника.
Досить ляснути в долоні, щоб усяку птицю знервувати. А тут бухали свої гармати, розривалися навколо судна ворожі снаряди. З курми почалась істерика. їм ніколи не доводилося переживати такого гуркоту.
Вони несамовито кричали і, в безумному пориві сховатися куди-небудь від жаху, безупинно підстрибували, билися об покрівлю свого житла, падали одна на одну, перекидалися, розмахували крилами і билися, як у корчах. Від кліток летіло пір'я, що носилося над палубою судна, наче великі пластівці снігу. Шум крил і гомін пташиних голосів, разом з гуркотом гарматних пострілів, заглушали команди начальства. Не можна було розібрати слів. Офіцери і матроси, що були на містках, на всі лади проклинали курей.
— Щоб вони подохлиі —г Сказилися, кляті!
З перших же російських пострілів крейсер "Ідзумі" почав зазнавати поразки. Снаряди влучали в його передню частину. Він став зариватися носом. Через п'ятнадцять хвилин ворожий крейсер повернув праворуч і, збільшивши хід, став віддалятися. На короткий час він зник у млі. Але незабаром знову побачили його. Він ішов назустріч "Мономаху" за сорок кабельтових. По ньому знову відкрили посилений вогонь. На цей раз корма "Ідзумі" обгорнулася димом, і це змусило його покинути поле бою і звернути ліворуч40.
"Владимир Мономах" лишався цілий. Ворожі снаряди робили недольоти або перельоти, і тільки один з них влучив у корабель. Командир Попов радів. Коли до нього підійшов старший артилерист Новиков, він, стараючись перекричати галас курей, які все ще не заспокоїлися, торжествуючи, заговорив:
— Та й добре ж ми йому всипали! Як п'ятами накивав! Повним ходом помчав від нас.
Командир не розумів, що він був тут ні при чому. Успіх стрільби залежав головним чином від лейтенанта Новикова і від комендорів, вихованих ним. Цей освічений офіцер добре знав свою спеціальність. Ще в 1903 році, плаваючи в учбово-артилерійському загоні, він дістав приз за вміле керування гарматним вогнем і влучну стрільбу. Під час походу від Лібави до Цусіми вся увага його була спрямована на те, щоб тримати справною артилерійську частину, і краще навчити своїх підлеглих, йому не доводилося вдаватися до лайки і мордобою. Комендори* далекомірники і прислуга подачі бойових припасів розуміли його з одного слова. Виконуючи свої безпосередні обов'язки, він захоплювався і військово-морською історією, зрідка займався і літературною роботою41. Йому були властиві дві суперечливі риси — сентименталь-. ність і войовничість. Він любив людей, незалежно від їхньої раси, любив їх до сліз і в той же час з захватом міг би пустити на дно ворожий корабель, наповнений живими людьми.
Командир Попов подивився навкруги. Йому здалося, що російська ескадра повертає на схід і розходиться з японською. Він сказав:
— Битва кінчилася. Ми мирно підемо у Владивосток. Ну, а як ваші шестидюймові гармати? Сподіваюсь, що ви їх розрядили у ворога по кілька раз? І більше не заряджали?
— Ні, вони знову заряджені,— відповів Новиков.— Після сигналу "дроб" належить...
Попов, розсердившись, перебив його:
— Як же це так? Я вам говорив, що не слід заряджати, а ви все-таки по-своєму робите. Адже битва кінчилася.
— Навпаки, вона тільки починається. Командир більше не став з ним розмовляти.
Незабаром, за сигналом адмірала Енквіста, "Владимир Мономах" вступив у кільватер "Дмитрию Донскому" і відкрив вогонь по ворожих крейсерах. Він стріляв досить влучно, але сам терпів мало. Японці, стараючись спочатку вибити кращі російські кораблі, не цікавились старим крейсером. І все ж біля четвертої години він тільки випадково врятувався від загибелі.
Розірвався снаряд біля носового елеватора шестидюймової артилерії. З елеватора вирвалось яскраво-жовте полум'я і, засліплюючи, закучерявилось, як гребінь хвилі. Це загорівся порох у погребі. Матроси, що були внизу, заметалися від жаху. Тільки двом з них вдалося проскочити в шахту, звідки вони, б'ючись головою об скоби трапа, спішили вибратися нагору. Інші були приречені на смерть. Дехто притулився по кутках і, закривши руками обличчя, задихався в атмосфері розпечених газів. Троє, що ближче стояли до елеватора, зразу ж були охоплені вогнем. Всім, хто лишився в погребі, судилося бути живцем засмаженими. Ще одна мить — і весь крейсер з страшенним гуркотом пішов би в морську пучину. Але несподівано із стін і стелі погреба бризнув штучний дощ, 3 кутка, біля самої палуби, забив потужний фонтан, розкидаючи широкі струмені води. Вогонь погас. Жар спадав, люди стали дихати вільніше. Через хвилину-другу матроси, змучені, в обгорілому лахмітті, з пухирями на шкірі, перебуваючи по пояс у воді, рушили до виходу з погреба. Вибравшись на батарейну палубу, вони всі пішли в перев'язочний пункт, все ще не розуміючи, кому дякувати за свій порятунок.