Командир пішов, ют спорожнів.
Три доби лютував шторм, що досягав десяти балів. Шуміли хвилі, виростаючи в білопінні горби. Блискавки з тріском і гуркотом рвали чорні хмари. На океан обрушувались зливи дощу. Здавалося, все небо задиміло від спалахів вогню, але хтось невидимий відразу ж заливав їх з гігантських шлангів, густо розбризкуючи струмені води. І серед цієї розбурханої стихії, хитаючись і черпаючи бортами хвилі, йшла самотня "Олдгамія". Більш за всіх мучилися кочегари, працюючи в закупореному і душному пеклі. Багато з них, хворіючи на морську хворобу, вибували з ладу. їм на зміну ставали верхньопалубні матроси.
По півночі 15 травня пройшли повз острів Аога. Погода покращала, вітер стих. На кораблі настало заспокоєння. Визначили девіацію на всі тридцять два румби. Матроси, відпочиваючи, найбільше розмовляли про 2-у ескадру і по-різному гадали про неї, але ніхто з них не знав, що в цей день рештки її, оточені переважаючими силами противника, витримують другий день бою. Машиніст Кучеренко, певна себе людина, розповідав своїм товаришам:
— На броненосці "Александр III" нас декілька чоловік було зверх комплекту. Я сам напросився на "Олдгамію". Дуже вже хотілося мені дізнатись, яке обладнання на англійському судні.
Стройовий матрос Леконцев, низькорослий дебелий хлопець, скаржився:
— А я, як дізнався, що мене призначили на пароплав, вирішив залишитися на броненосці. Звертаюсь до начальства з проханням — де там! Я знову своє — хочу, мовляв, воювати. А мені — по фізіономії. Кров з рота і носа...
Рульовий Шматков знизав вузькими плечима і, зігнувши свою високу і худу постать, пожартував:
— От воно й виходить, наче ти на війні побував.
Два дні стояла хороша погода. Командир Трегубов перестав стежити за горизонтом і зайнявся іншими справами. Сутулячись, він корпів над відібраними в англійців документами.
— Не вірю я англійському капітанові,— говорив він прапорщику Лейману.— Обманює він. Вантаж, звичайно, йшов у Японію, а не в Гонконг. Сто п'ятдесят тисяч дерев'яних ящиків, а в кожному ящику по дві пудових бляшанки з гасом. Я думаю, що ящиків у них буде менше. А під ними, мабуть, приховано військовий вантаж — гармати або снаряди...
Обшукуючи колишню каюту англійського капітана, командир зазирнув за шафу і дуже зрадів: знайшовся документ, що підтверджував його підозріння. Вантаж дійсно був адресований в Японію. У Трегубова в цей день був хороший настрій. Проходячи по верхній палубі, не прибраній і брудній, він поморщився, але кричати на матросів, як звичайно, не став. Зате на другий день, 16 травня, командир' розлютувався зранку. Сутулячи свою високу постать, він повільно обходив верхню палубу і сердито поглядав чорними блискучими очима на прапорщиків, що супроводжували його,— малорослого Потапова і повнотілого Лей-мана.
— Дивитись гидко, в який смітник перетворили корабель. Дивуюся вам, панове. Ніби ви ніколи в житті не служили на суднах. Прошу вас негайно зайнятися чистотою і наведенням порядку.
Назустріч офіцерам трапився боцман Гоцка. На нього й вилився весь гнів командира. Але той ніскільки не збентежився і, весело дивлячись в лице Трегубова, заговорив:
— Насмілюсь доповісти, ваше благородіє, після шторму команда тільки що отямилась. Завтра ж все буде в порядку. А до Владивостока "Олдгамія" прийде пофарбованою і чистенькою, як іменинниця.
Командир пригрозив боцману покаранням, якщо він не підтягне команду.
— Єсть, ваше благородіє!
Але й після цього впертий боцман продовжував усе робити по-своєму. В нього були свої розрахунки — не.мучити передчасно матросів, їхня енергія й сили можуть придатися для відповідальніших моментів, які в далекому плаванні несподівано випадають на долю моряків.
Другого дня, перше ніж свистати команду на прибирання, боцман з'явився на містку. Але офіцерам було не до нього. Прислухаючись до їхньої розмови, він зрозумів, що авралу не буде.
Лейман, показуючи на море, звернувся до командира.
— Андрію Сергійовичу І Щось температура води почала різко падати, і колір її на очах змінюється. А подивіться, як захмарюється горизонт.
Трегубов оглянув свинцеву муть моря, що починало хвилюватися, і, повернувшись до свого помічника, квапливо заговорив:
— От, от, я цього чекав. Значить, ми перебуваємо недалеко від Ку-рильських островів. Течія проток позначається. Це й є те, про що попереджав мене флагманський штурман полковник Філіпповський.
Командир перевів погляд на прапорщика Потапова:
— Тепер уважніше слідкуйте за зміною кольору води й частіше вимірюйте температуру. Старайтеся мати обсервацію. За обчисленням ми будемо вибирати протоку Фріза або Буссолі.
Старший офіцер Лейман побачив боцмана і, зійшовши з ним на палубу, привітно заговорив:
— Ось що, голубчику. Попередь, щоб усі люди були на своїх місцях. Накажи тому, хто дивиться вперед,— хай не ловить гав. Наближаємося до проток. Погода псується, всім буде жарко.
На містку залишились Трегубов, Потапов і рульовий Рекстен. Вони з тривогою дивилися на мутну завісу, що насувалася з горизонту. Туман, напливаючи, скорочував видимість, денне світло помітно мерхнуло. Вода з синюватої робилася мутно-свинцевою, температура її впала до шести градусів за Реомюром.
Вночі тривога серед людей посилилась: найшов густий туман, і стало ще холодніше, наче корабель наближався до меж Заполяр'я. Офіцери не спали. ВранцМ9 травня вони зібрались на містку і з подивом оглядали один одного. Безсонні обличчя їх були землисто-бліді, повіки припухли і очі зробилися якісь слюдяні, безбарвні, наче їх виїв за ніч туман.
Старший офіцер стояв перед командиром на відстані простягненої руки і все-таки погано його бачив. Він говорив:
— Ось ми і в смузі вічних туманів, Андрію Сергійовичу. Тепер підемо без обсервації. Для визначення свого місця ми можемо керуватися тільки компасом, лагом, беручи до уваги ще місцеву течію. Зараз же треба вирішити, якою протокою ми підемо — Фріза чи Буссолі?
Командир насунувся всією своєю високою постаттю на Леймана, щоб краще його побачити в тумані, і сказав:
— Полковник Філіпповський наказував: куди ближче, туди йдіть. А нам зараз за обчисленням протока Фріза ближче, ніж Буссолі. І помилка буде менша. Розпорядіться взяти курс на два градуси правіше.