— ЄстьГ—відповів Воробйов і, спантеличений таким розпорядженням командира, пішов до вугільних ям. На палубі, перед тим, як спуститися в люк,, він побачив машиніста Попова і, кивнувши головою на місток, забурмотів.
— Вони там наводять тінь на ясний день. Казали б просто — не хочемо, мовляв, більше битися. А мені ця війна тим більше непотрібна.
— Я вже давно помітив, як вони підгинають хвости,— промовив Попов.— Але це буде номер, коли ми без бою здамося. Ахне вся Росія, коли дізнається про все.
Тим часом за розпорядженням начальства сигнальники приготували білий парламентерський прапор (скатертину) і прапор Червоного Хреста, причепивши їх до фалів.
На містку між командиром і штабними чинами йшла розмова, покваплива, з відтінком розгубленості.
— Наш "Бедовый" — тільки госпітальне судно,— говорив Баранов, оглядаючи всіх з таким виразом на бородатому обличчі, наче просячи в них ще раз підтвердження цієї безглуздої думки.
— Так, так, цілком вірно,— вторив йому полковник Філіпповський, сутулячись і киваючи головою, обмотаною бинтом.
Він був спокійніший, ніж інші, але чомусь часто зривав з товстого носа пенсне, нашвидку протирав хусточкою скельця і знову приставляв їх до темно-карих, трохи банькатих очей.
— Звичайно, на ньому стільки поранених,— згоджувався флаг-капітан Клап'е де Колонг, незадоволено насуплюючи чорні густі брови.
— А головне — сам командуючий ескадрою вийшов із строю,— заявляв флагманський мінер, лейтенант Леонтьев.
В їхніх міркуваннях були і лицемірство і брехня, але вони й далі наводили всякі докази на користь висунутого положення, немов хотіли переконати і один одного, і самих себе в своїй правоті. І ніхто на це не заперечив, що, згідно з міжнародним правом, госпітальне судно, на протилежність бойовим кораблям, повинне мати особливе забарвлення та інші відмітні знаки. Про це заздалегідь повідомляють противника. А в даному випадку бойовий міноносець вважали за госпітальне судно тільки на підставі того, що на ньому було кілька чоловік поранених. З такою логікою можна було б перший-ліпший крейсер, перший-ліпший броненосець поставити під захист Червоного Хреста — на яких суднах наших не було поранених?
А тим часом ворог не ждав. Маючи хід майже вдвічі швидший, ніж "Бедовый", він з кожною хвилиною наближався. Тепер уже неозброєним оком можна було бачити, що гоняться японські міноносці. На місток ще раз був викликаний інженер-механік їльютович.
— Володимире Володимировичу, коли саме будуть готові пари? — спитав командир.
— Через півгодини,— відповів їльютович. Флаг-капітан Клап'є де Колонг сказав:
— Розводьте ж швидше пари!
їльютович пішов, але його знову окликнули:
— Ні, постривайте. Не треба!
Інженер-механік став боком до начальства і, повернувши до нього лише голову, раптом збичився. Бронзове обличчя його, чорнооке, з яструбиним носом, ворушачи звислими вусами, набрякло і нахмурилось. Він втупився в Клап'є де Кол он г а погрозливим поглядом і, витримавши невелику паузу, голосно крикнув:
— Як — не треба?
— Добре, розводьте,— ледве чутно пробелькотів флаг-капітан.
На юті байдуже стояли флаг-офіцер, лейтенант Кржижановський, лікар Тржемеський і волонтер Максимов. Потім з кают-компанії виліз наверх капітан 2-го рангу Семенов і, кульгаючи на праву ногу, пошкандибав у напрямі до містка. Ця маленька і кругла людина, або, як його прозвали моряки, "ходячий пузир", був найметкіший і найхитріший офіцер у флоті. З усякої паскудної справи він міг вийти сухим, як гуска з води. Кают-компанія на міноносці була така мала, а говорили в ній офіцери так багато про підготовлювану здачу судна, що не можна було їх не почути. Все це було йому відоме. Але тоді він мовчав. І хіба не йому належала ідея, що виникла ще на "Буйном", перетворити бойовий корабель на госпітальне судно? А тепер, коли задуми його колег по штабу і самого адмірала здійснювались на практиці і коли біля обох щогл уже стояли сигнальники з прапорами напоготові, він звертався до кожного зустрічного і обурено кричав:
— Що таке? Чому не даємо повного ходу?
Те ж саме Семенов повторяв, наблизившись до містка, і потрясав руками, як актор, бажаючи звернути на себе увагу, Таким чином його невинність у здачі в полон була забезпечена. Назад, до корми, не соромлячись свого штаб-офіцерського чину, він поліз рачки, ніби зовсім знемагаючи, і зник у кают-компанії 35.
"Грозный" догнав "Бедового" і, зайшовши на його правил траверз, запитав семафором:
— Що будемо робити?
— Скільки можете дати ходу? — і собі запитав "Бедовый".
— Двадцять т|>и вузли.
— Ідіть до Владивостока.
— Чому йти, а не прийняти бій?
На останнє запитання "Грозный" не дочекався відповіді.
Японські міноносці наблизились на відстань пострілу. "Грозный", пробивши бойову тривогу, почав розвивати повний хід. На "Бедовом" комендори, не дожидаючись розпорядження начальства, розійшлись до гармат. Але зараз же залилась дудка, а слідом за нею пролунав голос боцмана Чудакова:
— Чохли з гармат не скидати!
З містка спустились на палубу штабні чини. Лейтенант Леонтьев, бігаючи від однієї гармати до іншої, почав кричати на комендорів:
— Не смійте цього робити! Жодного пострілу! Хіба ви не розумієте, що ми рятуємо життя адмірала?
— Як же це так, ваше благородіє? Японці потоплять нас, як щенят.
— Не мають права: наш міноносець — госпітальне судно. Полковник Філіпповський умовляв матросів лагідніше:
— Братці, ми рятуємо адмірала, а він для Росії коштує дорожче, ніж міноносець. т
Клап'є де Колонг додав:
— Міноносець — дрібниця: можна новий збудувати, а от адмірала такого не знайдеш!
В цей час хотіли підняти прапори, але флаг-капітан, спохватившись, послав лейтенанта Леонтьева доповісти адміралові. В супроводі мічмана Цвєт-Колядинського, Леонтьев побіг униз і, скоро повернувшись, сповістив:
— Адмірал погодився.
Ту ж мить знялися вгору: на фок-щоглі білий прапор (скатертина.), на грот-щоглі — прапор Червоного Хреста. Потім підняли сигнал: "Маю поранених".
"Грозный" віддалявся під повними парами. За ним погнався двотрубний міноносець "Качеро". Між ними зав'язалась перестрілка. Другий японський міноносець "Сазанамі", чотиритрубний, відкрив вогонь по "Бедовому". Це сталось о 3 годині 25 хвилин з лівого боку острова