— Вугілля маю сорок дев'ять тонн. Для економічного ходу вистачить його на дві доби. Можу дати і повний хід — двадцять п'ять вузлів.
З "Буйного" знову спитали:
— За скільки часу можете дійти до Владивостока?
— За півтори доби,— відповів Баранов.
Такі ж запитання ставили і "Грозному" і теж дістали задовільні відповіді. Але штабні чини на чолі з адміралом чомусь все-таки вирішили пересісти на міноносець "Бедовый". Всі чотири судна стояли з застопореними машинами, похитуючись на мертвих брижах. Крейсер "Донской" дістав семафором накая спустити шлюпки. Баркас і гребний катер моментально опинилися на воді. Катер пристав до правого борту "Буйного", щоб зняти адмірала і його помічників. Але минула ціла година, перш ніж винесли командуючого нагору. Тим часом баркас, пристаючи до протилежного борту, почав переправляти на крейсер ос-лябську команду, яка дуже переповнила міноносець.
Баранов весь час був на містку свого міноносця і схвильовано приставляв до очей бінокль. Вигляд у командира був дуже розгублений. О дев'ятій годині катер під помахами весел почав наближатися до борту "Бедового". Тепер ніякого сумніву не було: перевозили самого Рожественського, який лежав на носилках, його важко було б упізнати, але разом з ним були чини його штабу: флаг-капітан — капітан 1-го рангу Клап'є де Колонг, флагманський штурман — полковник Філіп-повський, той і другий з пов'язками на головах, завідуючий військово-морським відділом — капітан 2-го рангу Семенов, старший флаг-офіцер — лейтенант Кржижановський та інші. Баранов, зірвавшись з містка, помчав до трапа з такою поспішністю, наче за ним гналися з ножем. Лице його то блідло, то вкривалося червоними плямами, а губи, силкуючись щось сказати, судорожно кривились. Він ясно усвідомлював: якщо раніш Рожественський йому протегував, то вчорашня його витівка навряд чи буде прощена. Адже він так по-зрадницьки покинув свого командуючого і вважав його уже мертвим. А насправді адмірал був живий і дивиться з носилок прямо на нього пронизливим чорним оком.
Гребці пошабашили, гакові зачепилися за трап. Мічман Гернет, що управляв катером, звернувся до адмірала:
— Ваше превосходительство, чи не буде яких наказів на "Донской"? На це Рожественський відповів твердо і рішуче:
— Іти у Владивосток!
Лейтенант Леонтьев, що вискочив на палубу, сказав команді, яка приготувалася прийняти носилки:
— Обережніше, братці, адже це адмірал.
Баранов розправив свою атласну бороду на дві половини і, набравши повні груди повітря, весь витягнувся. Права рука його, піднята до козирка кашкета, здригалася, очі налилися тваринним страхом. Однак побоювання його були даремні. В інший час, при інших умовах, незважаючи на свою знеможеність від ран, адмірал, звичайно, розгромив би такого командира, який не виконав бойового наказу. Але в даний момент це не входило в його розрахунки. Опинившись на палубі, Рожественський прямо з носилок простяг руку командирові і ласкаво сказав:
— Як нас ррзкатали!
Зворушений такою несподіваною милістю, Баранов почав цілувати руки свого начальника, розсипаючись перед ним підлесливим говірком: ' — Так, так, ваше превосходительство, розкатали. Але я страшенно радий, ваше превосходительство, що хоч ви лишилися живі...
Тут же стояли матроси, похмуро позираючи на адмірала.
Всього тільки добу тому, коли б він прибув на палубу міноносця, всіх охопив би стан того заціпеніння, яке буває, коли бачиш божевільного, озброєного сокирою. А тепер, після бою, він, втікши від решток розбитої ескадри, відразу перетворився в нікчему. Його розглядали з цікавістю і в той же час із смутком, ніби дивуючись, як досі вони могли йти за таким бездарним командуючим.
Адмірал поздоровкався з командою, і на його привітання мляво і різнобійно, ніби люди розучились відповідати вищому начальству, залунали голоси:
— Здравія бажаєм, ваше... итество!
Рожественського віднесли на ют. Тут зняли з носилок і посадили на парусинову койку. А коли почали спускати по вузькому трапу вниз, Баранов закричав на матросів, які хотіли допомогти:
— Не сміти! Не сміти доторкатися до його превосходительства! Я сам спущу його превосходительство!
Внизу, на палубі, адмірал став на ноги і, підтримуваний командиром, ввійшов у його каюту і ліг на койку.
3 "Донского" негайно викликали молодшого лікаря Тржеменського для догляду за Рожественським.
"Бедовый" пішов на північ, піднявши сигнал: "Грозный", іти за мною". Але командир цього міноносця, капітан 2-го рангу Андржієв-ський, не послухався сигналу, вважаючи Баранова молодшим за себе. Зараз же був піднятий другий сигнал: "Грозный", що сталося?" Аидр-жієвеький відповів: "Нічого". Але все-таки дав хід вперед і, наблизившись до "Бедового", запитав семафором: "Які і від кого маю накази?" Йому семафором же відповіли: "Адмірал Рожественський на міноносці, поранений, більшість штабу також, ідемо у Владивосток, якщо вистачить вугілля: в противному разі — в Посьєт; ідіть так, щоб ваш дим не попадав на нас". Тільки після таких переговорів "Грозный" вступив у кільватер "Бедовому" і тримався від нього на чималій відстані.
"Донской" і "Буйный" лишилися на місці. З міноносця все ще перевозили ослябців на крейсер. Але незабаром довелося відмовитися від цієї операції: на горизонті помітили підозрілі димки: "Донской" підняв шлюпки, дав хід уперед і, супроводжуваний "Буйным", попрямував на північ.
Два наші міноносці, що пішли вперед, були ледве видні. За ними не можна було поспіти. З появою штабу на "Бедовом" зараз же хтось запитав:
— Чи є на міноносці білий прапор?
Згодом так і не вияснили, хто перший промовив цю фразу. Командир Баранов приписував її флагманському штурманові, мічман О'Бріен де Лассі — флаг-капітанові, а сигнальник Михайленко і вістовий Ба-лахонцев — самому Рожественському. Можливо, що всі троє, заклопотані однією і тією ж думкою, поставили те саме питання в різний час.
Баранов і Філіпповський зустрілися як два старі знайомі: учень і учитель. Адже перший колись брав у другого уроки штурманської справи. На містку міноносця між ними відбулася розмова про білий прапор. Тут же був мічман О'Брієн де Лассі, юнак років двадцяти, стрункий, з дівочо ніжним обличчям, з аристократичними манерами. Цей офіцер погано знав морську справу. Але він був багатий і походив, за його словами, з ірландського королівського роду.