Згідно з наказом командуючого, "Дмитрий Донской" разом з іншими крейсерами повинен був під час бою охороняти транспорти. Покладені на нього обов'язки він виконував у денному бою 14 травня досить сумлінно, його шість шестидюймових гармат і шість 120-міліметрових при кожній слушній нагоді вливали свої голоси в загальний артилерійський рев ескадри.
На початку бою на "Донском" щось сталося з рульовою машиною: відмовилась працювати. Негайно був викликаний на місток старший офіцер, капітан 2-го рангу Блохін. Командир судна, капітан 1-го рангу Іван Миколайович Лебедев, звертаючись до нього, заговорив своїм звичайним м'яким голосом:
— От у чому річ, Костянтине Платоновичу. У нас чомусь скисла рульова машина. Негайно ідіть на задній місток і звідти будете управляти крейсером.
— Єсть,— підкинувши праву руку до козирка, шанобливо відповів старший офіцер.
Блохін зійшов на палубу і важкою ходою, похитуючись, пішов до корми. Ручний штурвал під його керівництвом швидко був пущений у роботу. На задньому містку старший офіцер лишився надувно.
Часом великолоба голова його повільно поверталася, охоплюючи поле бою оцінюючим поглядом холодних сірих очей.
На сорок третьому році життя фігура його була кремезна і дебела. Кругле і загоріле обличчя його поросло русявою бородою, якій перукарські ножиці надали форму лопати. Широкий, товстий ніс упевнено сидів над його білявими пухнастими вусами.
Сам ретельний і точний, Блохін вимагав того самого і від своїх підлеглих. Він закінчив Морську академію і вважався хорошим математиком. До призначення його на посаду старшого офіцера він служив вихователем у Морському корпусі, де викладав астрономію, морську зйомку і математику. Кадети побоювались його за суворість. Читаючи лекції, він тримався з такою впевненістю, що йому дали прізвисько: "Непохитний апломб". Корабель свій тримав у порядку і чистоті, наскільки дозволяли умови плавання. В кают-компанії любив попиячити з офіцерами, але на верхній палубі був до них дуже вимогливий. У нього була пристрасть до суперечок. Цілими годинами він доводив мінним і артилерійським офіцерам, що вони неправильно виховують своїх спеціалістів. Команда, затиснута ним у залізні лещата дисципліни, боялась його. А він, маючи прекрасну пам'ять, знав усіх матросів на судні не тільки на прізвища, але по особистих властивостях кожного з них. Характер у нього був спокійний, але твердий і рішучий' у потрібний момент.
Командир Лебедев, який був років на дванадцять старший за свого помічника, являв собою інший тип. Високий, худорлявий, з борідкою клином, з сивиною на висках, з постійним неспокоєм у чорних очах, над якими розкинулись крилаті брови, він не любив надмірної офіційності і ставився до всіх простіше і щиріше. Хороший капітан, він терпіти не міг вислужуватись перед вищими чинами і знав собі ціну. Такій людині трудно було ужитися в морському відомстві, де, незважаючи на зовнішній блиск, всякий свіжий розум обростав пліснявою рутини. І Лебедев не витримав — кинув службу у флоті і поїхав за кордон. Він був тоді тільки лейтенантом. Не легко йому було і на чужині. В погоні за заробітками йому доводилося братися за першу-ліпшу роботу, яка підверталася під руки. Кілька місяців він працював простим вантажником у Гаврському порту, відчуваючи на собі весь тягар фізичної праці. Цей невеселий період його життя скрашувала тільки молода дружина, яку він узяв з бідної французької сім'ї. Від неї він мав двох дітей. Через кілька років, гнаний бідністю, він повернувся в Росію і знову вступив у флот. Російсько-японська війна застала його в чині капітана 1-го рангу.
Командував він крейсером "Дмитрий Донской" краще за багатьох командирів, але Рожественський не любив його. Під час походу на Далекий Схід найменший промах Лебедева командуючий ескадрою роздував у злочин і, роздратовуючись, кричав своїм флаг-офіцерам:
— Підніміть сигнал з доганою цьому смердючому лібералові.
Дістаючи несправедливі догани і розноси, Лебедев не лишався в боргу. Хай позаочі, лише в присутності своїх офіцерів, але він зрідка згадував адмірала:
— Так, нічого не вдієш: на кожному плечі у нього по два орли. Але ж усім відомо, що ці птахи люблять сідати на падло.
Через якихось півгодини після початку битви з японцями Лебедев уже розумів, що діло безнадійно програне. Він не раз виходив з бойової рубки і, стоячи відкрито на передньому містку, міг добре спостерігати хід подій. Давно вже горів флагманський корабель "Суворов", потім запалав "Александр III", а броненосець "Ослябя" перекинувся. Наша ескадра билася невміло, маневрувала дуже погано. Але найбільше його обурювали транспорти, які пленталися за ескадрою без будь-якого строю, безладною купою. Звертаючись до своїх офіцерів, він показував на транспорти і кричав:
, — Адже це не воєнні кораблі, а набрід, табун плавучих посудин! Ви тільки подивіться! Вони скупчились, ніби в гавані. На якого чорта взяв їх з собою командуючий? Для охорони їх скільки крейсерів довелося відтягти від головних сил!
Ворожі другорядні кораблі, бачачи привабливу ціль, все більше і наполегливіше натискали на наш ар'єргард, з'являючись то з одного його боку, то з другого. Під їх натиском транспорти кидались в інтервали між своїми крейсерами, прорізуючи їхній стрій кільватерної колони. В такі моменти нашим суднам загрожувало зіткнення одного з одним. "Донской", перекладаючи руль то направо, то наліво і маневруючи, змушений був постійно крутитися, стопорити машину, іноді навіть давати хід назад. Від стрільби на циркуляції крейсера японці нітрохи не терпіли, завдаючи в той же час великої шкоди нашим суднам.
Командир усе це бачив і розумів, що тут, у далеких водах Японського моря, поблизу острова Цусіма, безповоротно гинуть останні надії Росії. Він був з хоробрих людей, але ніякою відвагою не можна вже було врятувати безнадійного становища. І, насуваючись на очі, хмурились його крилаті брови.
Блохін невідлучно був на задньому містку, стояв твердо і нерухомо, ніби вдовбаний в поміст палуби. Обов'язок служби для нього був насамперед. Він не покидав свого поста до того часу, поки полагодили рульову машину.