— Ой, боляче, боляче! Обережніше...
Нарешті його з силою висмикнули з башти. Адмірал знепритомнів,
Поки возилися з ним, "Буйный" терпляче чекав, перебуваючи сам в надзвичайній небезпеці. Він дуже гойдався на брижах, рискуючи розбити свій тонкий корпус об важкий борт броненосця. Поблизу падали снаряди і, вибухаючи, підіймали стовпи води. Командир Коломейцев добре розумів, що, відважившись врятувати адмірала з штабом, він взяв на себе страшну відповідальність. Кожну мить можна було чекати, що його маленьке судно провалиться в безодню з усім екіпажем і з ослябською командою, яка вже побувала в морі і ковтнула солоної води. У високих хвилях моря, в пожежі флагманського корабля, в громовому гуркоті ворожої артилерії і в вибухах снарядів дихала сама смерть. Пронизуване сталлю повітря хиталося і лунко вібрувало, ніби в ньому простяглися товсті, туго натягнуті струни. При кожному польоті снаряда ослябці, що були на верхній палубі міноносця, присідали, прикривали голови руками, тремтіли. Бліді обличчя з виряченими очима були безтямні. Але командир Коломейцев, високий чоловік з борідкою, схожою на пласку щіточку, зовні був спокійний. Він випрямився, як вартовий на посту. Брови пружинами підтяглися до перенісся, його розпорядження були владні й короткі, як змахи шаблі.
Недалеко від "Суворова" гойдалась плавуча майстерня "Камчатка", прозвана Рожественським^ "Брудною прачкою". В неї влучив снаряд біля труби, піднявши чорний стовп диму. Труба звалилася.
З палаючих руїн броненосця нарешті показалась група офіцерів і кілька чоловік команди. Адмірала несли на руках. Це вже був не начальник, не владний і біснуватий самодур, перед яким тремтіла вся ескадра. Тепер він справляв жалюгідне враження: весь одяг пошматований, вкритий брудом і кіптявою, одна нога в черевику, а друга обгорнута матроською форменкою, голова перев'язана рушником, обличчя замазане сажею і кров'ю, частина бороди обгоріла. В такому вигляді адмірал не викликав до себе колишньої ненависті. Треба було з ним поспішати. Вибравши момент, коли палуба міноносця, піднята брижами, зрівнялася із зрізом броненосця, Рожественського перекинули на руки команди "Буйного". Адмірал втомлено розплющив чорні очі і, блукаючи ними, раптом здивовано розширив зіниці: на нього, не то жаліючи, не то торжествуючи, пильно, з якоюсь загадковою настійливістю дивилась ненависна йому людина, тепер рятівник, капітан 2-го рангу Коломейцев. Це тривало кілька секунд. Обличчя адмірала здригнулось, розбухлі вії важко опустились. Командуючого віднесли в каюту командира.
Слідом за ним перебрались на міноносець і чини його штабу: флаг-капітан, капітан 1-го рангу Клап'є де Колонг, флагманський штурман, полковник Філіпповський, завідуючий військово-морським відділом, капітан 2-го рангу Семенов, мінний офіцер, лейтенант Леонтьев, флаг-офіцери: Кржижановський і мічман Демчинський, юнкер Максимов. Крім того, встигли стрибнути на міноносець чотирнадцять чоловік з суворовської команди, матроси різних спеціальностей: боцман, писар, сигнальник, кочегар, машиніст, ординарець та інші.
Серед них був і вістовий адмірала — Петро Пучков.
Клап'є де Колонг звернувся до прапорщика Курселя, що стояв на зрізі:
— А ви не хочете?— Ні, я лишусь на броненосці до кінця,— твердо сказав він.
Так само відмовились перебратися на міноносець ще два офіцери — лейтенанти Богданов і Вирубов. На пропозицію флаг-кадітана залишити броненосець вони нічого не відповіли, ніби не розчули слів, звернених до них. Богданов зник у глибині палаючого судна, а Вирубов лишився на зрізі броненосця. Лишилась і команда, що складалася з дев'ятисот чоловік (в числі яких були поранені і вбиті). І ті з живих, хто бачив всю цю операцію, з тривогою дивились на втечу вищого начальства: чи надішле воно який-небудь корабель до гинучого, "Суворова", щоб врятувати з нього людей?
Досі "Буйный" прикривався від ворога корпусом броненосця. Але як йому відвалити від навітряного борту при таких брижах? Він дав задній хід і почав розвертатися.
Коли борти обох суден відокремились один від одного, на "Буйный" вирішив перебратися ще один матрос. До цього моменту він вагався, лишатися йому на "Суворове" чи рятуватися. Але осколок, що розідрав на ньому фланелівку, розвіяв його сумніви. Невеликий і сухорлявий, він легко, як білка, перемахнув сажневу відстань і, цупко ухопившись за поручні міноносця, піднявся на його палубу. В ньому впізнали мінера Жильцова. Ще один матрос, що стрибнув за прикладом Жильцова, схибив, і, не попавши на міноносець, що відпливав, з криком поплив за ним.
По "Буйному" ворог відкрив убивчий вогонь. Снаряд, розірвавшись біля борту, пробив осколком носову частину міноносця, вище ватерлінії. На юті був убитий наповал врятований з "Осляби" квартирмейстер Шувалов.
На "Суворове" мало лишилось офіцерів у строю. Майже всі вони було або поранені, або вбиті. Прапорщик Курсель постояв трохи і, похнюпивши голову, пішов до корми, в свій каземат, де уціліла тільки одна тридюймова гармата. Лейтенант Вирубов продовжував стояти на зрізі і, розмахуючи кашкетом, щось кричав услід міноносцеві, що віддалявся. Суворовці, що пересіли на "Буйный", востаннє пильно дивилися на свій корабель. Раптом перед їхніми очима на тому місці, де стояв Вирубов, розгорнувся в повітрі червоний зонт. Через секунду на зрізі броненосця вже нічого не було видно: від снаряда, що розірвався, людина блискавично зникла, як від спалаху порошок магнію.
"Буйный" дав повний хід вперед, намагаючись швидше вийти із сфери вогню. Через годину він догнав наш крейсерський загін. За розпорядженням Клап'е де Колонга. на міноносці підняли сигнал: "Адмірал передає командування адміралові Небогатову". Слідом за цим було доручено міноносцеві "Безупречному" наблизитися до флагманського судна "Николай І" і сповістити Небогатову, що він вступає в командування всією ескадрою.
За весь час бою це було друге й останнє розпорядження Рожественського.
Фельдшер Кудінов подав йому першу медичну допомогу. Рожественський мав кілька поранень: під правою лопаткою, в правому стегні, в лівій п'ятці і на лобі. З усіх ран найсерйознішою була остання. Але адмірал був при повній свідомості. До нього приходили в каюту командир міноносця і офіцери штабу. Він розпитував їх про враження битви і сам вставляв свої зауваження. Щодо курсу він сказав: