— Ви порушили товариську морську етику. Мене вражає сухість і черствість вашої душі. Я скажу вам більше: я вас не вважаю за порядну людину.
Баранов на це тільки знизав плечима і пихато відвернувся.
На міноносці він вставав о дванадцятій годині дня. Суднові офіцери не діставали від нього ніяких вказівок ні щодо суднових робіт, ні щодо розписів і проведення навчання. За півтора року "Бедовый" лише один раз провів учбово-бойову стрільбу на Бізертському озері — артилерійську і мінну. Тому як бойова одиниця міноносець нікуди не годився. Але Баранова це зовсім не бентежило. Виходячи на палубу, він гучно кричав на своїх підлеглих:
— Я вимагаю, щоб моє судно блищало, як царська яхта!
Він був на диво лінивий, нічого не робив і все-таки зажурено скаржився в кают-компанії своїм же офіцерам:
— Я сам, помічників у мене нема.
Управляв кораблем Баранов погано. Швартовка міноносця тривала у нього хвилин двадцять-тридцять. Морського окомір а у нього не було зовсім.
Чим же все-таки цікавилася ця тупа і обмежена людина? Кар'єрою, найпростішою наживою і, як це не дивно, різними винаходами. Він щось вигадував і чимсь хотів здивувати світ. Розмовами на тему про винаходи він жити не давав своїм офіцерам. Якось він натхненно сказав:
— Я вірю, що люди згодом винайдуть прилад для подружнього співжиття на відстані.
На "Бедовом" не було жодної людини, яка ставилася б до свого командира без затаєної ненависті. Офіцери про нього казали:
— Йому б тільки командувати портовим буксиром, а не бойовим кораблем.
— А я не діждуся того часу, коли вийду з-під влади цього шахрая, що ганьбить офіцерський мундир.
Ще гірше жилось матросам. Для них був створений каторжний режим. Маючи ве/іичезну фізичну силу, Баранов бив їх до крові; під ударами його кулака багато хто падав на палубу. Скаржитися не було куди і не було кому, і тільки між собою ділились вони гіркотою свого життя:
— Хіба це — його високоблагородіе? Ні! Це—його високопідло-родіє!
— Адміральський підлиза! Тільки скажи йому Рожественський, що, мовляв, щітки нема, чоботи нічим почистити, так Баранов зараз же кинеться до нього в ноги і своєю бородою вичистить йому чоботи.
Взагалі, це була людина жорстока, нечесна, без принципів, без почуття обов'язку, позбавлена навіть натяку на будь-яке благородство. Як же все-таки цей офіцер тримався у флоті? Як терпіло його те середовище, в якому він обертався? Яким чином він міг плавати цілих два роки як старший офіцер на царській яхті "Полярная звезда"? Але таких офіцерів немало було у флоті. Тому Баранова не тільки не гнали з морського відомства, а навпаки, нагороджували: він мав п'ять російських і сім іноземних орденів, в тому числі один японський — орден Сонячного сходу.
На броненосці "Александр III" плавав його син, мічман Баранов, високий і худорлявий юнак, з сором'язливим рум'янцем на безвусому обличчі, з наївно-ясними очима. Для нього, що тільки-но вирвався з жовтих стін Морського кадетського корпусу, життя розцвітало яскравими квітами заманливих надій. Але при зустрічі з батьком він ставав сумний. Одного разу, снідаючи в кают-компанії міноносця, він звернувся до офіцерів з питанням:
— За що тут так не люблять мого батька?
Офіцери переглянулись між собою, але нічого йому не сказали.
"Бедовый" з Барановим-батьком щасливо добрався до Цусімської протоки. Адмірал Рожественський весь цей час продовжував вважати Баранова за зразкового командира. І тільки 14 травня, в день бою з японцями, командуючому довелося жорстоко розчаруватися в своєму улюбленці.
Флагманський броненосець "Князь Суворов", що стояв на чолі ескадри, вистроєної в бойову кільватерну колону, перший відкрив стрільбу по ворогові лівим бортом. Але зараз же сам попав під ураганний вогонь противника. В цей час. згідно з бойовим наказом, міноносець "Бедовый" разом з репетичним крейсером "Жемчуг" був на правому траверзі флагманського корабля, в чотирьох кабельтових від нього.
Поки не загрожувала небезпека, Баранов був на містку, гордо тримаючи голову і кидаючи навсібіч орлині погляди. П'ятибальний вітер бавився його атласною бородою, розсипаючи русяве волосся по широких плечах або здуваючи його в один бік. Але перший же стовп води, що здибився недалеко від борту міноносця, змусив командира зіщулитися. Піднявши плечі до самих вух, він повів "Бедового" далі від ескадри, туди, куди не долітали ворожі снаряди.
Гинув броненосець "Ослябя" — перша жертва Цусімського бою. В цю мить "Бедовый" випадково проходив близько від нього. Видно було, як з броненосця стрибали в море люди. Замість того, щоб подати їм допомогу, Баранов розвернув свій міноносець і повним ходом пішов геть від "Осляби". Такий вчинок викликав протест офіцерів і нижніх чинів. На міноносці почулося глухе ремствування. А деякі, не стерпівши, почали голосно викрикувати.
— Чому не рятуємо тих, що гинуть?
— А якщо з нами таке трапиться?
— Ворогам і то подають допомогу...
На цей раз Баранов не посмів не послухатися своїх підлеглих. Довелося повернути міноносець назад. Але було вже пізно. "Ослябя" зник з поверхні і людей з нього підбирали інші міноносці — "Буйный" і "Бравый", які, хоч були від гинучого корабля далі, ніж "Бедовый", появились на місці раніш за нього. Щоправда, кілька чоловік все-таки можна було б виловити, але ворог відкрив вогонь по міноносцях, і "Бедовый", не довго роздумуючи, знову помчав у безпечніший бік. На нього не взяли жодної людини. Але це мало бентежило Баранова. Він навіть ніби зрадів і, бажаючи заспокоїти інших, заговорив:
— Який жаль, що ми запізнилися! А втім, набрати таких мокрих і брудних гостей для нас не дуже велика втіха. Вони вижили б нас із приміщень.
Пізніш вийшов із строю броненосець "Александр III". Баранов, умисно вважаючи його за "Суворова", спрямував "Бедового"-до нього. Зблизившися з ним так, що можна було перемовлятися, командир міноносця почав кричати:
— На "Александре"! Чи можна викликати мічмана Баранова? Перекажіть йому, що його хоче бачити батько!
Йому ніхто нічого не відповів. Броненосець, порешечений, з розворо-ченими нутрощами, з розбитими верхніми частинами, був весь у вогні. Люди гасили пожежу.