Цусіма

Сторінка 134 з 262

Олексій Новиков-Прибой

Я витяг з кишені штанів хусточку і розгорнув її. На ній були дві голубі літери: "А. Н.", вишиті рукою матері, коли я їздив додому у відпустку. Я ні разу не користувався цією хусточкою і тільки в день битви чомусь взяв її із своїх речей. Тепер, стоячи біля правої башти, я вперше почав витиратися нею і, хоч не був поранений, побачив на ній кров. Це мене дуже засмутило: відмиється кров чи ні?

Не було сумніву, що корабель напружує останні свої зусилля. І водночас у голові в мене снувала дріб'язкова думка: "Коріи випрати хустку з содою, то., мабуть, кров змиється, але на ній може полиняти голуба вишивка..." Передо мною, зовсім близько, обпаливши жаром обличчя, мелькнула сяюча зірка, завбільшки з дитячу голову. Це пролетів оско-лочок з палаючою на ньому вибуховою речовиною і за два сажні від мене вп'явся в палубу. Від нього, звиваючись, поповзли золоті змії. Раптом щось зім'яло мене, зжужмило, засліпило. Здавалося, що я попав в обійми морської потвори і, задихаючись, полетів разом з нею за борт. Не одразу можна було здогадатися, що на мене обвалився стовп води. Під його вагою я покотився по палубі. А коли підвівся на ноги, то побачив, що ворожі судна повернули від нас праворуч "всі враз" і направились в норд-остову чверть. Востаннє, мабуть, з кормових гармат було зроблено залп уже по заграві пожежі, що охопила наш корабель. За кормою у нас одночасно упало близько сорока снарядів, стільки ж зметнулося фонтанів, що спалахнули вогняним блиском, і на цьому денний бій закінчився.

У НАС ТРИСТА ПРОБОЇН

Швидко настала ніч.

"Николай І", на якому перебував контр-адмірал Небогатое, став обганяти наш броненосець, тримаючи на щоглах сигнал: "Іти за мною. Курс норд-ост 23%.

Через кілька хвилин флагманський корабель вступив у голову ескадри, а наш "Орел" зайняв друге місце в строю. За нами йшли "Апраксин", "Сенявин" та інші броненосці, що уціліли від денного артилерійського бою.

В цей час на зміну головним ворожим силам з'явилась на горизонті мінна флотилія. Швидкохідна, вона мала виконувати ту ж роль, яку виконує на суші кавалерія: остаточно добити дезорганізовані й відступаючі сили противника. Розділившись на невеликі загони, міноносці темними силуетами наступали на нас з півночі, зі сходу, з півдня. Порівняно з броненосцями ці суденця здавалися маленькими і невинними іграшками. Море накривало їх рваними плащами хвиль, а вони, захлинаючись водою і падаючи з борту на борт, швидко наближалися до нас. Але ми добре знали, яку руйнівну силу несуть вони броненосцям. Кожна вдало випущена з міноносця торпеда, ця сталева самохідна сигара, начинена п'ятьма пудами піроксиліну, загрожує нам неминучою загибеллю.

' Почалася паніка. "Николай І", ухиляючись від мінних атак, повернув ліворуч. За ним пішли й інші кораблі. Але одні з них поверталися "всі враз", інші — "послідовно". Кільватерний стрій розсипався, і судна збилися докупи. Але це тривало недовго: після того як броненосці схилилися на південь, вони знову витяглися в кільватерну колону.

Наші крейсери з міноносцями і транспортами, які до того йшли за головними силами, тепер опинилися попереду нас. Настала мить, коли крейсери й міноносці мали б наблизитися до броненосців і взяти їх під свій захист від мінних атак. Такий самий обов'язок мали і наші міноносці. Але сталося щось незбагненне. Крейсери і міноносці теж повернули на південь і, збільшивши хід, сховалися в темряві. Мимоволі поставало питання: якими міркуваннями керувався командуючий загоном крейсерів контр-адмірал Енквіст? Біля броненосців лишився тільки один крейсер "Изумруд". Небогатое наказав йому триматися на лівому траверзі "Николая" і відганяти противника.

По лінії колони було передано світловим семафором розпорядження адмірала:

"Мати хід тринадцять вузлів".

Під хмарами, що плоско зависли над морем, шумів вітер. В густій темряві гойдалися, як привиди, білі гребені хвиль. Броненосці, відбиваючись од мінних атак, спалахували багровими проблисками, ніби довгий ряд маяків. До пострілів дрібної артилерії, що стали частішими, приєднувались сухі, стрекотливі звуки кулеметів. Часом бухали великі гармати. Ворожі міноносці, ледве помітні для людського ока, відступали під градом наших снарядів, але незабаром знову з'являлись уже з іншого боку.

Чотири передні броненосці, серед них і "Орел", на якому встигли погасити пожежі, йшли, оповиті мороком, без звичайних зовнішніх вогнів і без бойового освітлення. На кормі кожного корабля горів лише один ратьєрівський ліхтар, вогник якого, прикритий з боків, мерехтівся, як із щілини. Цим світлом ми й керувалися, ідучи в кільватер головному. Контр-адмірал Небогатов ще під час переходу на Далекий Схід привчив кораблі свого загону ходити без вогнів. І тепер це пригодилося. Інші наші судна, що були в хвості, безупинно кидали проміння прожекторів.

"Орел", що тільки тепер випадково попав під командування Небогатова, не користувався бойовим освітленням з інших причин. З шести прожекторів, що були в нас, жоден не уцілів. Усі вони, незважаючи на вжиті заходи захисту від осколків, були знищені. Вирішили пристосувати прожектори, які перед боєм зняли з катерів і сховали внизу судна, їх негайно витягли нагору. Мінери під керівництвом молодшого мінного офіцера, лейтенанта Модзалевського, подали до нас летючі проводи від головної динамо-машини, але в результаті вийшло таке слабе світло, що воно не виправдувало свого призначення і лише привертало до себе увагу противника. На великий жаль начальства і команди, довелося відмовитись од бойового освітлення, але, як потім ми дізналися, це було нам на користь.

Відбивати мінні атаки на "Орле" могла лише частина артилерії: носова дванадцятидюймова башта з однією гарматою {у другої гармати була відірвана дульна частина), одна права носова шестидюймова башта, що працювала вручну, і чотири 47-міліметрові гармати, встановлені на містках. Уціліла ще кормова дванадцятидюймова башта, але при ній лишилося тільки чотири снаряди, їх берегли на той випадок, коли, може, знову доведеться зустрітися з лінійними кораблями противника. Збереглося також кілька 75-міліметрових гармат, але ними не можна було користуватися: досить було тільки відкрити півпорти, як у батарейну палубу одразу ж починали попадати хвилі. Інші баштові й казематні гармати були або зовсім виведені з ладу, або потребували значного ремонту. '