— Далі від бортів! Чорт забери! Вас затягне водоворотом! Далі відпливайте!
В цю мить, перед лицем смерті, він був прекрасний.
Броненосець перекинувся догори кілем і, задираючи корму, почав поринати в море. Гребний гвинт правої машини, все ще працюючи, спочатку швидко обертався в повітрі, а потім, в міру того, як судно занурювалося, забурлив воду. То були останні судороги потопаючого корабля:
З машиністів і механіків ніхто не виплигнув за борт. Всі вони, двісті чоловік, лишилися задраєними в своїх відділеннях. Кожен моряк може виразно уявити, що з ними сталося. Коли броненосець перекинувся, всі вони полетіли вниз разом з предметами, які не були прикріплені. В гарячій пітьмі зойки змішалися з гуркотом і тріском від падіння важких предметів. Але одна з трьох машин і після цього ще якийсь час працювала, розриваючи на шматки людей, що потрапляли в неї. Водою ці закупорені відділення наповнилися не зразу. Отже, ті, хто не був ще вбитий, довго лишалися живими, провалюючись в безодню до самого морського дна. І, може, минула не одна година, поки смерть покінчила з ними.
ЧАСТИНА ДРУГА
НА КУРСІ НОРД-ОСТ 23°
ЄСТЬ... ЛЕЙТЕНАНТ ГІРС!
Був великий піст. Протяжно й сумно кликав дзвін жителів села до покаяння. Покірні й смиренні, йшли селяни до дерев'яної церкви, щоб у стінах її за свої трудові копійки скинути з душі тягар гріхів. Але в повітрі вже відчувалася весна. Березень здолав зиму. З кожним днем тепліше світило сонце, розливаючись по білості снігів таким яскравим світлом, що боляче було очам. Стріхи хат обростали довгими бурульками.
В один з таких ясних і тихих днів, брязкаючи бубонцями і дзвіночками, влетіли в наше село дві тройки ямських коней. Приїхав на полювання зі своїми єгерями граф, старик Воронцов-Дашков. Для нього в наших лісах облягли ведмедя. На другий день на допомогу графові вийшло чоловік сто нагоничів, серед яких був і я, вісімнадцятилітній хлопець. Погода зіпсувалася: падав сніг і дув, замітаючи сліди, поземок. Ми пройшли версти зо три полем, стільки ж лісом, загрузали по пояс у снігу, нарешті, нас тихо розставили колом недалеко від барлогу. Під гуркіт холостих пострілів єгерів ми загорлали на всі голоси, затюкали, як п'яні. Ніхто не жалів своєї горлянки — за це обіцяли нам по тридцять копійок на кожного. Але наші старання були даремними: граф не вбив ведмедя, хоч і влучив у нього двома пострілами. Поранений звір сховався в лісових хащах. Воронцов-Дашков повернувся в село, стомлений і знервований. В світлиці одного багатого лісопромисловця, насупивши сиві брови, він мовчки їв шинку, сир, вершкове масло і пив-дорогі вина. Я тоді вперше дізнався, що великий піст існує тільки для селян. Не встиг граф попоїсти, як на городах у нас з'явився ведмідь. Йому легко можна було б сховатися, особливо користуючись тим, що поземок вмить замітав його сліди. Але, ошалівши від ран і пережитого жаху, він сам прийшов по смерть. За ним погнались графські єгері, і через якийсь час величезна туша велетня, вагою пудів на двадцять, уже лежала на селянських ґринджолах. Наша ескадра уподібнилась цьому ведмедеві.
Отже, японці, здійснивши свій маневр, загубили нас за димом і млою. Ми в цей час відходили на південь. Нам треба було б продовжувати свій шлях в тому ж напрямі, коли з'ясувалося, що прорватися до Владивостока не можна. Але директива адмірала Рожественського, як невидима узда, тягла нас назад. 1 наша ескадра, поранена і приголомшена, знову повернула на північ, ніби нам обридло життя, і ми самі навмисне лізли в смертельну западню. Кільватерний стрій суден на чолі з броненосцем "Бородино" випрямився. Тепер він вів ескадру, за ним ішли: "Орел", "Сысой Великий", "Александр III", "Наварин", "Адмирал Нахимов" і третій загін контр-адмірала Небогатова: "Николай І", "Апраксин", "Сенявин" і "Ушаков". Позаду, ледве помітні, йшли крейсери з міноносцями і транспортами. На "Орле", як і на інших наших суднах, загасили пожежу, встигли впоратися з деякими пошкодженнями, поставити до гармат нових людей замість тих, хто вибув із строю, і перев'язати поранених.
А через півгодини ліворуч на горизонті показались сірі силуети японських кораблів. Вони розстрілювали флагманський броненосець "Суворов", а він, без руля, маневруючи тільки машинами і роблячи зигзаги, весь у вогні і в клубах диму, все ще намагався пробратися на північ. Наша ескадра почала обганяти його. Противник, помітивши наші головні сили, пішов до нас на зближення. У нього, крім двох авізо, знову було дванадцять броненосних кораблів, бо крейсер "Асама", упоравшись з пошкодженнями, встиг уже знову пристроїтися до своєї ескадри. Через кілька хвилин бій відновився з попередньою силою. Японці застосували попередню тактику, випереджаючи нас і натискаючи на нашу голову.
О четвертій годині, вже на південному напрямі, запалав "Сысой Великий". Цей броненосець вийшов із строю і, повернувши назад, незабаром приєднався до крейсерського загону. Третім в строку тепер був "Александр". Броненосець "Наварин", у якого одна з чотирьох труб була знищена, дуже відстао. В проміжок, що утворився між кораблями, за-ходячи з лівого боку, зверненого до ворога, вступив загін контр-адмірала Небогатова.
Небогатов мав би стати із своїм флагманським кораблем на чолі ескадри і керувати нею, але він не мав на це права. За чотири дні до бою Рожественський видав наказ (№ 243), в якому говорилося, що коли головне судно виходить із строю, то ескадру веде дальший мателот за порядком номерів. Але цей наказ під час бою перетворився на кайдани для молодших флагманів: він скував їх волю, він заважав їм прийняти те чи інше рішення. Все відбувалося так, як було наказано командуючим: коли вийшов із строю "Суворов" ескадру повів "Александр", потім його заступив "Бородино". Це було якесь безглуздя. На кожен з ведучих броненосців сипалось найбільше ворожих снарядів, і ніхто не міг би сказати, чи уцілів на ньому командир чи принаймні старший офіцер. Таким чином, адмірали, що лишилися живі, підлягали невідомо кому.
При цій зустрічі з японцями "Орел", займаючи друге місце в строю, попав під ще жорстокіший обстріл, ніж першого разу. Почалися влучання в нього одно за одним. Бувало, що від вибуху великого снаряда величезний корпус корабля, здригнувшись, на мить зупинявся, ніби осаджений вудилами кінь, а потім знову йшов уперед, оповитий хмарами диму й могутніми сплесками води.