П р і а м. Ти зраджувала мені?
Г е к а б а. З одним тобою, але сотню раз.
Д е м о к о с. А хіба Андромаха зраджувала Гектора.
Г е к а б а. Залиш Андромаху в спокої. Жіночі історії не для неї.
А н д р о м а х а. Якби Гектор не був моїм чоловіком, я з ним самим обдурила б його. Якби він був бідним кульгавим рибалкою — я б прибігла до нього в його хатину, лягла б на ложе з раковин і водоростей і народила б йому незаконного сина.
М а л е н ь к а П о л і к с е н а. Вона ночами лежить із заплющеними очима і не спить.
Г е к а б а. (Поліксені). Не смій базікати! Ти ... Обурливо! Я забороняю тобі.
С л у ж н и ц я. Немає нічого гіршого чоловіка. Але ось цей!
Д е м о к о с. Тим гірше, якщо жінка нас обманює. Тим гірше, якщо вона сама зневажає і свою гідність і саму себе. Якщо вона сама не здатна зберегти ту ідеальну форму, яка підтримує її і усуває зморшки з її душі, — ми повинні це зробити.
С л у ж н и ц я. Оце так!
П а р и с. Жінки забувають тільки про одне, що вони не ревниві.
П р і а м. Дорогі дочки, ваше обурення тільки доводить, що ми праві. Хіба існує більша великодушність, ніж та, яку проявляєте ви, коли люто і всіма засобами захищаєте мир. А що він вам дасть? Мужів кволих, нероб, боягузів, в той час, як війна зробить вам з них справжніх чоловіків.
Д е м о к о с. Героїв ...
Г е к а б а. Ми знаємо словниковий запас троянців. Під час війни чоловіка звуть героєм. Війна не робить його хоробрішим, але все одно він вважається героєм, нехай хоч і тікає з поля бою.
А н д р о м а х а. Батько мій, благаю вас. Якщо в вас хоч трошки жевріє почуття дружби до жінки, вислухайте те, що скажу я вам від імені всіх жінок. Залиште нам наших чоловіків такими, якими вони є. Нехай вони зберігають свою жагу діяльності і свою хоробрість. Боги оточили їх стількома живими і неживими предметами, захоплюючими для них! Нехай це буде гроза або сама звичайна тварина! І поки на землі існують вовки, слони, леопарди — чоловік завжди буде мати проти себе противника і суперника більш підходящого, ніж людина. Всі ці величезні птахи, які літають навколо нас, зайці, яких ми, жінки, часто не можемо відрізнити від степного кураю, — все це мішені, що привертають увагу лучника набагато краще, ніж серце супротивника, захищеного латами. Кожен раз, коли я бачила, що вбивають оленя або орла, я відчувала до нього почуття глибокої подяки. Я знала, що він помирав за Гектора. Чому ж ви хочете, щоб я зберегла Гектора ціною життя інших людей?
П р і а м. Я цього не хочу, дорога моя. Але чи знаєте ви, чому ви, всі жінки, такі прекрасні і такі доблесні? Тому що ваші чоловіки, батьки, предки були воїнами. Будь вони ліниві в ратній справі, не знай вони, що тьмяне і безглузде заняття, зване життям, іноді освітлюється і набуває сенсу завдяки презирству, яке люди до нього відчувають, то, запевняю вас, ви самі відчували б себе боязкими і, щоб позбутися цього, зажадали б війни. До безсмертя один лише шлях в цьому світі — забути, що ти смертний.
А н д р о м а х а. О, звичайно, батько, — і ви це добре знаєте! На війні гинуть хоробрі! Не бути вбитим — це справа випадку або великої спритності. Потрібно хоча б раз схилити голову або стати на коліна перед небезпекою. Воїни, які урочисто проходять перед тріумфальною аркою, — це ті, хто втік від смерті. Як може країна примножити і честь і силу, втрачаючи і те й інше?
П р і а м. Перше боягузтво — це перша зморшка на чолі народу.
А н д р о м а х а. А в чому полягає найгірше боягузтво? Бути боягузом перед самим собою і викликати війну?
Д е м о к о с. Полохливий той, хто смерть за Батьківщину не вважатиме за краще інший смерті.
Г е к а б а. Я очікувала цю поезію. Вона не пропустить випадку ...
А н д р о м а х а. Завжди вмирають за батьківщину! Якщо живеш гідним її, діяльним, мудрим, — таким же і вмираєш! Убиті не можуть спокійно лежати в землі, Пріаме. Вони не розчиняються в ній для відпочинку і для вічного спокою. Вони не стають ні землею, ні прахом. Коли в землі знаходиш людський скелет, поруч з ним завжди лежить меч. Це кістка землі, стерильна, безплідна кістка. Це воїн.
Г е к а б а. Хай вже старі будуть воїнами. Будь-яка країна — це країна юності. Вона вмирає, коли вмирає юність.
Д е м о к о с. Ви мені набридли з вашої юністю. Через тридцять років і вона стане старістю.
К а с с а н д р а. Омана.
Г е к а б а. Омана! Коли зрілий чоловік досягає сорокарічного віку його підміняють старим. Сам він зникає. Між цією людиною і старим залишається лише видимість подібності. Один не продовжує іншого.
Д е м о к о с. Слава про мене буде жити, Гекабо.
Г е к а б а. Це правда ... І ревматизм ...
Новий вибух сміху служниць.
Г е к т о р. І ти, Парисе, слухаєш все це, не кажучи ні слова. Тобі не спадає на думку жертвувати своєю любовною пригодою в ім'я порятунку нас від багатьох років чвар і вбивств?
П а р и с. Що ти хочеш, щоб я тобі сказав? Випадок зі мною носить міжнародний характер.
Г е к т о р. Ти дійсно любиш Олену, Парисе?
К а с с а н д р а. Вони — символ любові. Їм навіть не потрібно любити один одного.
П а р и с. Я обожнюю Олену.
К а с с а н д р а (на краю тераси). А ось і Олена.
П а р и с. Якщо я зможу посадити її на корабель, ти погодишся?
П а р и с. Так, погоджуся.
Г е к т о р. Батько, якщо Олена погодиться повернутися в Грецію чи будете ви її утримувати силою?
П р і а м. Навіщо говорити про неможливе?
Г е к а б а. Чому про неможливе? Якщо жінки є хоч чвертю того, що ви думаєте про них, вона поїде.
П а р и с. Батьку, тепер я вас прошу про це. Ви бачите і чуєте їх. Вся ця царська фамілія, як тільки мова заходить про Олену, негайно ж стає збродом тещ, невісток, свекрів, гідних вершків буржуазії. І в такій численній сім'ї немає ролі більш принизливої, ніж роль сина-спокусника. З мене вистачить їх натяків. Я приймаю виклик Гектора.
Д е м о к о с. Олена належить не тобі одному, Парисе. Вона — надбання міста. Надбання країни.
Г е о м е т р. Вона частина нашого пейзажу.
Г е к а б а. Замовкни, Геометре.
К а с с а н д р а. А ось і вона, Олена!
Г е к т о р. Батько, прошу вас ... Залиште мені цю останню надію. Чуєте? Нас кличуть на парад ... Залиште нас, я потім приєднаюся до вас.