Господь відповів:
— Сину, та ж ти ще не повернувся до свого дому.
Якось турист відвідав одного відомого рабина.
Його дуже вразило те, що в кімнаті, наповненій книжками, єдиними меблями були стіл і дерев'яна лавка.
— Де ж решта ваших меблів? — спитав турист.
— А ваші де?
— Мої? Я ж тут тимчасово, — здивовано відповів турист.
— І я також, — сказав рабин.
* * *
БАВИТИСЯ З БОГОМ
Якось один чоловік затримався біля гурту хлопчаків, які бавилися на подвір'ї між будинками. Він почав підстрибувати, танцювати та виробляти всілякі блазнівські штучки, щоб забавити їх.
Мати одного з них побачила це зі свого вікна. Через якийсь час вона вийшла на подвір'я, підійшла до свого сина і сказала:
— Це, напевно, святий. Сину, йди до нього.
Чоловік поклав хлопцеві на рамено праву руку і спитав:
— Мій любий, що би ти хотів робити?
— Не знаю, — відповів хлопець. — А ви що хочете, щоб я робив?
— Це ти мені маєш сказати. Що тобі подобається?
— А... Я дуже люблю бавитися!
— А хочеш бавитися з Богом?
Здивований, хлопець не знав, що відповісти. Тоді чоловік додав:
— Якщо ти будеш бавитися з Богом, то зробиш найкращу річ у світі. Бо всі ставляться до Бога так серйозно, що виглядає, ніби Він смертельно нудний і суворий. Бався з Богом, сину! Такого милого товариша до забави, як Він, не знайдеш ніде!
Один книжник ходив по базарі і приглядався до людей. несподівано йому з'явився пророк Ілля.
Скориставшись нагодою, книжник спитав пророка:
— Просвіти мій розум: чи хтось з цих торговців увійде до Царства Божого?
— Ніхто, абсолютно ніхто! — відповів Ілля, заперечливо похитуючи головою.
У цю хвилину на базар прийшли двоє незнайомих мужчин. Вони почали виробляти різні кумедні викрутаси, щоб привернути до себе увагу. Незабаром навколо них зібрався чималий натовп дорослих і дітей, які весело сміялися і плескали їм у долоні.
Пророк Ілля звернувся до книжника:
— Ці напевно увійдуть до Царства Божого.
Книжник підійшов до блазнів і спитав:
— Що ви продаєте?
Ті відповіли:
— Хоч часто наше серце наповнене смутком, ми продаємо усім радість життя.
* * *
"ЗРУЧНИЙ" ПРИВІД
— Я випадково не залишила у вас свою парасолю? — спитала мене одна пані, сусідка, яка якось приходила поговорити зі мною.
— Так, — відповів я.
Пані щиро подякувала, а потім додала:
— Ви — справді чесна людина! Я була у багатьох сусідів і питала, чи не залишила у них свою парасолю, і, уявіть собі, всі відповідали, що ні.
Жила собі на селі черепаха. Якось племінниця, що мешкала в місті, запросила її до себе. Бажаючи побачити трохи світу, сільська черепаха прийняла запрошення.
Дорога була недалека (не більше кілометра), але для черепахи це — довгий шлях. Та вона собі думала, що швидко подолає його, і тільки наступного дня вранці пустилася в дорогу.
"Якщо я буду рухатись в такому темпі, — міркувала черепаха — то в обід якраз буду на місці". І пошкандибала, мугикаючи собі під ніс якусь пісеньку.
Йде, йде, йде... До полудня бідолаха пройшла ледве двісті метрів. Коли годинник почав вибивати 12 годину, звіщаючи полудень, вона невдоволено забурмотіла: "Який дурний годинник! Ще й година не минула, як я вийшла з хати, а вже вибиває полудень... Він, мабуть, заржавів всередині!"
Йде, йде... Вже сонце зайшло і на небі заблищали зорі, а черепаха ще й половини дороги не пройшла.
Страшенно розлючена, вона почала верещати: "Світ вже не такий, як колись! Сонце заходить раніше, зірки з'являються коли хочуть, а дні вже не мають двадцяти чотирьох годин!"
І так вигукуючи, повернулася додому, проклинаючи нерівну та покручену дорогу.
Завжди знайдеться якийсь "зручний" привід, щоб думати зле про ближнього.
* * *
СТРАТЕГІЯ ЛИСА
Один лев з широко розкритою пащею наблизився до вівці і спитав її, чи від нього не тхне.
— Так! — відповіла вівця.
— Дурна! — сказав лев і з'їв її.
Потім поставив те саме питання вовкові.
— Ні! — відповів вовк.
— Підлабузнику! — заричав лев і розірвав його.
Те саме лев запитав й у лиса.
— Кажучи правду, пане, — відповів лис, — у мене такий нежить, що абсолютно не чую жодних запахів.
Учень одного філософа пішов відвідати свого вчителя, який лежав на смертному ложі.
— Залишіть мені у спадок трохи вашої мудрості, — просив він.
— Бачиш мій язик? — спитав філософ.
— Бачу, — відповів учень.
— А мої зуби? Чи всі ще там?
— Ні, не всі.
— А знаєш, чому язик тримається довше від зубів? Бо він м'який і гнучкий, а зуби тверді — тому й випадають. Тепер ти знаєш усе, що треба знати. Іншої мудрості не маю.
* * *
СИЛА ДУМКИ
Йшов собі полем подорожній — і раптом у траві побачив якийсь предмет дивної форми.
— Це змія, — подумав він.
Змія кинулась на нього і вкусила.
Пізніше тією ж дорогою йшов інший подорожній. Він також побачив предмет дивної форми.
— Це птах, — подумав він.
Затріпотіли крила, і птах полетів у небо.
Одному водієві несподівано вночі посеред поля пробилося колесо автомобіля. Він засмутився, бо не мав потрібного інструменту, щоб його замінити. Раптом вдалині він побачив маленький вогник — це був одинокий селянський будинок.
Водій швидко пішов у тому напрямку. Дорогою він думав: "А що, як ніхто не відкриє дверей?" "А що, як не буде потрібного інструменту?" "А що, як не схочуть його позичити?"
Від таких непевних думок його тривога зростала, і коли нарешті водій дійшов до того будинку, то був такий знервований, що, розмахуючи кулаком під носом у господаря, закричав: "Тримай собі свій домкрат!"
Подобається це нам, чи ні, але наші думки визначають маршрут нашої земної мандрівки, званої життям. Якщо будемо думати тільки про невдачі, то вони переслідуватимуть нас. Якщо ж думатимемо, що ми нелюб'язні, невиховані, то такою буде і наша поведінка. Якщо говорити дитині, що вона дурна, то такою вона і виросте.
* * *
ПІСОК І РУКА
Тринадцятилітній Юрко прогулювався з мамою пляжем. Нараз спитав її:
— Мамо, як вберегти приятеля, якого дуже любиш?
Мама подумала трохи, потім, нахилившись, набрала в жмені піску. Одну руку стиснула в кулак і пісок почав вислизати поміж пальців. Чим більше стискала кулак, тим більше пісок вислизав.
Другу руку, натомість, тримала відкритою і пісок залишився в ній.
Хлопчик зі здивуванням спостерігав, а потім радісно скрикнув: