Хмельницький посміхається, дізнавшись про це, і дає їм влучні прізвиська: першого, гладкого пана, який дуже любить погуляти, поспати, смачно поїсти, прозиває "периною", другого за молодість — "дитиною", третього, вченого —; "латиною".
Усього шляхти зібралося 48 тисяч, не рахуючи челяді. Пани знову збираються на війну, як на весілля. Гусари красуються своїми оксамитними кунтушами 23, кінськими уборами, золоченою дорогою "зброєю. У багатьох шовкових шатрах стоять столи з дорогим фарфоровим посудом, смачними закусками, солодкими винами. Срібла в таборі далеко більше, ніж свинцю. Бенкет іде за бенкетом.
— Не варт на цю наволоч витрачати куль,— знову бундючаться пани.
А ще більше гоноровиті вигадують таку молитву:
"Боже, не помагай ні нам, ні козакам, а тільки дивись, як ми з ними розправимося".
Хмельницький виступає назустріч полякам з величезним військом. Здається, вся Україна підвелася, щоб відбити ворогів. На відміну від польського табору — у козаків сувора дисципліна, пильність і піднесення.'
"А коли хтось з козаків візьме з собою на війну хоч одного воза, тому накажу відтяти голову. Я сам, крім сакви, Нічого з собою не візьму",— наказує Богдан.
Невеличка річка Пилявка розділяє обидва табори. Обабіч річки розляглися болота, впоперек іде гребля. Спочатку греблю займають козаки, другого дня — поляки, потім знову козаки її відбивають. Як і під час Корсунської битви, Богдан Хмельницький надсилає розвідника до поляків, який повідомляє, що до козаків надійшла допомога татар в 40 тисяч.
Третій день почався хитрощами Хмельницького, який був невичерпний на всякі воєнні вигадки. Він переодягає своїх козаків у татарський одяг і разом із справжніми татарами, яких зовсім було небагато, вони безупинно і без утоми кричать на різні голоси: "Алла! Алла!"
В польському таборі метушня, а поле вкриває густий туман. Навколо болото, а з тилу вже підступає Кривоніс.
Кунтуш — верхній одяг.
До нього ще й ще приєднуються загони повсталих селян. 13 вересня 1648 року військо Богдана Хмельницького розгромило польську армію. Той, хто лишився живим, тікає до Львова. Начальники польського війська теж втекли.
Конєцпольський з-під Пилявців "побіг на двох конях і тікав з півмилі. Зброю з себе обрізав, і під ним кінь спіткнувся, і він звалився з коня і лишився пішим. На дорозі узяв шкапину у селянина і одежу з того селянина на себе одяг, і тікав, забувши себе".
Польські пани так швидко тікали, що шлях до Львова близько трьохсот кілометрів пробігли за три доби.
Ярема Вишневецький теж тікає за всіма на простому возі.
Шляхтич Твардовський, який чудом лишився в живих, записав до свого щоденника:
"Бодай би ніхто ніколи про Пилявці не чув, краще б у них жили гірканські леви й тигри! Бо тут загинули найро-довитіші мужі польські, слава яких поширювалася навіть за Геркулесові стовпи 24.
Тікаємо всі. Коли грізний Юпітер 25 посилає бурю, спочатку беруться порохом попелища спалених полів, потім, збуджені вихором, зашумлять ліси і гаї і розійдуться сполохані отари, а чередники поховаються в свою яму.
Такі пани-проводирі, такі ж швидкі, як і хоробрі. Перші повернулись додому, хоч у багатьох з них дорога була дуже далека! Розгромлене військо в безладді тікало. Ледве, загнавши коней, коло самої Вісли спинилось, щоб стерти піт і стримати стукаюче, як тяжкий молот, серце".
Вранці виїхали козаки на герць 26, але герцювати було ні з ким — табір польського війська був порожнім.
Величезні багатства дістались козакам — 120 тисяч возів з кіньми, 80 гармат, на 10 мільйонів різних дорогих речей, зброї, соболиних шуб, персидських хусток, сувоїв матерії, закусок, вина. Співають переможці бадьору пісню про червону калину — вільну Україну:
Розлилися круті бережечки, гей, гей, по роздоллі, Пожурились славні козаченьки, гей, гей, у неволі.
94
Геркулесові стовпи — так звалися в стародавніх легендах дві гори біля Гібралтарської протоки, на європейському і африканському берегах.
25 Юпітер — у древніх римлян — верховний бог неба, громовержець.
26 Герць — тут: поєдинок воїнів з ворожих таборів перед битвою.
Гей ви, хлопці, ви добрі молодці, гей, гей, не журіться. Посідлайте коні воронії, гей, гей, садовіться Та поїдем у чистеє поле, гей, гей, у Варшаву, Та наберем червоної китайки, гей.гей, на славу! Гей, щоб наша червона китайка, гей, гей, не злиняла, Та щоб наша козацькая слава, гей, гей, не пропала. Гей, щоб наша червона китайка, гей, гей, червоніла, А щоб наша козацькая слава, гей, гей, не змарніла! Гей, у лузі червона калина, гей, гей, похилилася. Чогось наша славна Україна, гей, гей, засмутилася. А ми ж тую червону калину, гей, гей, та піднімемо. А ми ж свою славну Україну, гей, гей, та розвеселимо.
А МИ Ж СВОЮ СЛАВНУ УКРАЇНУ, ГЕИ, ГЕИ, ТА РОЗВЕСЕЛИМО
Богдан з військом підступає до старовинного українського міста Львова. Спочатку польська шляхта має намір захищатися у Львові. Але, почувши про наближення Хмельницького, Вишневецький і Остророг таємно тікають. Починається облога. Львівські українські міщани допомагають козакам. За їхніми вказівками козаки відводять од міста воду і все щільніше замикають кільце облоги.
На крутій горі коло Львова стоїть "Високий замок", який служить основною фортецею і захистом Львова.
Богдан Хмельницький доручає взяти замок своєму другові і "першому полковникові" Максиму Кривоносу.
Кривоніс нездужає після тяжкого поранення в боях під Костянтиновом. Але що всі рани і хвороби завзятому козакові! Він веде військо на штурм і здобуває фортецю.
Львів здається, сплачує контрибуцію грошима, крамом. Львівський гарнізон Богдан відпускає, взявши з нього слово честі не брати участі у війні. У Львові Богдан залишає охоронну грамоту.
Здобуття міста Львова відкриває шлях на Варшаву.
— Веди на панів! Кінчай панів! Веди на Варшаву! — кричать і вимагають козаки.
Але Богдан не йде далі. Настала осінь. Він бачить, що продовольства мало, його армія одягнена кепсько, настає бездоріжжя. Значить, важко буде підвезти потрібне. Почалася епідемія чуми, яка косить людей. Вмирає його вірний друг Максим Кривоніс. Треба тимчасово припинити воєнні дії.
Богдан ще думає, що можна налагодити справу з королем, якщо король буде прихильним до козаків. Король Владислав помер. У Варшаві саме обирають королем Яна Казимира, брата Владислава. Богдан Хмельницький і новий король обмінюються листами. Король просить Хмельницького одступити від Замостя, яке військо Хмельницького тримає в облозі.