Три бажання (збірка)

Сторінка 71 з 83

Іваненко Оксана

Богдан відірвався од листа, прислухався. Це співали козаки з "Дона тихого".

"Ну, браточки, а тепер ви!" — почув він, і розлилася широка пісня:

Засвіт встали козаченьки в похід з полуночі, Заплакала Марусенька свої чорні очі. Не плач, не плач, Марусенько, возьмем тя з собою, Як будемо виїжджати в чужую сторону.

Ой йшли ляхи на три шляхи, дороги питали: "Сли сюди козаки йшли, чи ви не видали?" Всі поляки, які йшли, по три коні мали, Хвалилися поляченьки, що в'ни звоювали. "Ми підемо, пане-брате, козаків рубати, А як прийдеть зла година будем утікати".

Навколо вогнища, де сиділи козаки, зареготали. — Здорово, братки!

Богдан усміхнувся. "Браточки", "братки" — авжеж брати. Чималий загін донських козаків влився в його військо, так, як бувало і запорожці ходили на Дон допомагати донцям. І знову він ще дужче замислюється над тим, що давно вже визріває в голові. Возз'єднання з російськими братами. Це єдиний вірний шлях для України. Хіба він один так думає? Як до рідних, до своїх, тікали здавна люди з панської неволі, а козаки так і тягнуться бути з кревними братами однієї віри, одних звичаїв.

Він пише листа цареві Олексію Михайловичу, закликаючи йти війною проти ненависної панської шляхти і що "зычили быхмо собе самодержця господаря такого в свой земли, яко ваша царская вельможность, православный хрестиянский цар". Це бажання всіх козаків: "а ми зо всем войском Запорозким услужить вашей царской вель-можности готови смо".

Та російська держава сама тільки-но пережила лихоліття, сама зазнала польської шляхетської навали, була розорена і ослаблена війнами, вона не могла зараз розпочинати нову війну.

Останні роки на Україні був великий неврожай, і російський уряд дозволив везти без мита на Україну хліб, сіль, інші продукти.

Це була величезна допомога.

Російський уряд не відмовляв, він тільки відкладав свою згоду, а сам у цей час допомагав чим міг. І все більше й більше росіян вливалось у військо Хмельницького, і разом з українськими піснями співали в походах і російські. .

Взвейся, взвейся, песнь моя. Удалая, развесёлая,—

заводив хтось з донців.

І вже всі — і донці, і запорожці, і повстанці з міст і сіл — підхоплювали:

Над долами, над лесами, Над родимой стороной!

І всі без винятку знали — йдуть на боротьбу за "родимую сторону"!

ГЕЙ, НЕ ДИВУЙТЕ, ДОБРІЇ ЛЮДИ, ЩО НА ВКРАЇНІ ПОВСТАЛО

Висипався хмель з міха, наробив панам лиха.

Народна пісня

Звістка про блискучі перемоги гетьмана Хмельницького шириться по всій Україні. Цілими загонами селяни вливаються в запорозьке військо, стають головною силою у визвольній війні. Народ виступає проти панів, поміщиків, старост та орендарів. Не тільки пани-ляхи, а й українці-магнати — Четвертинські, Єрличі, Верещаки та інші розплачуються зараз за свою жорстокість з народом.

Україна охоплена повстанням. Селяни нападають на панів, забирають їхнє добро, підпалюють маєтки. Пани тікають на захід.

"Знай, ляше,— по Случ наше",— вигукують повстанці. Серед повстанців особливо завзяті броварники 20, наймити, пастухи — найбідніші, найпригніченіші. Багато жінок сміливо борються в лавах повстанців. Повстання охоплює Лівобережжя, Київщину, Брацлавщину, Поділля, Волинь, докочується до Карпат. Селяни Білорусії, Польщі приєднуються до загонів.

Допомогою повсталим селянським загонам особливо уславився серед селян полковник Максим Кривоніс. Народ вважає його характерником і складає про нього пісні:

Гей, не дивуйте, добрії люди, Що на Вкраїні повстало. Там за Дашевим під Сорокою Множество ляхів пропало.

Гей, Перебийте 21 просить не много, Сімсот козаків з собою, Рубає мечем голову з плечей, А решту топить водою...

До панів він був нещадний. Саме ім'я Кривоноса наводить жах на панство. Навіть сам Ярема Вишневецький мусив врешті поступитись перед цим козаком.

Ярема Вишневецький був нащадком знаменитого Дмитра Вишневецького, прозваного Байдою. Весь рід Вишне

Броварники — пивовари. Так звали Кривоноса в народі.

вецьких був православним. Мати Вишневецького, двоюрідна сестра Петра Могили 22, Раїна Могилянка, все життя дбала про освіту, допомагала оборонцям православної церкви. І в такій родині народжується хлопець, який у Львівській єзуїтській колегії не тільки міняє свою віру, а робиться заклятим ворогом свого народу, фанатиком-ка-толиком. Він володіє незліченними багатствами на Україні, в Червоній Русі, на Волині, майже вся Полтавщина належить йому. її привласнив він грабіжницьким захватом. Гордий, норовистий, честолюбний, він не поважав ні чужої власності, ні закону. З польським панством поводив себе неприступно, гордо, але з своїм військом він ладить. Він тримає величезні загони, які під його проводом роблять наїзди на чужі маєтки, грабують, сваволять, і цим привертає до себе своїх жовнірів, в числі яких всякий набрід.

Козаків, "хлопів" він ненавидів. Немає такої лютої кари, щоб її не застосував Ярема проти полонених козаків. "Мордуйте їх,— кричить він часто своїм катам,— катуйте їх так, щоб вони почули, що вмирають", і любить сам бути присутнім при тортурах.

Як барс, він кинувся на повстанців. Про мир він не хотів і слухати. Та й цей грізний і найжорстокіший пригноблювач, українського народу, Ярема Вишневецький, відступив перед талановитим керівником селянських загонів безстрашним Максимом Кривоносом, який "ляцьку славу загнав під лаву", тобто дістав перемогу над шляхтою, в боях під Костянтиновом трохи не вбив самого Вишневецького.

ПОСІДЛАЙТЕ КОНІ ВОРОНІЇ!

."Золотом виблискували їхні щити, султани, бунчуки, палаші й мечі, від срібла ломилися шатра, шафи й столи; навіть найбільш ласому ворогові і половини цього було б досить. Не знали вони, що всі ці багатства, як на ярмарку, обміняють на просте залізо, на самопали, ремінь конопляні попруги, шоломи, рядна, бурки і бідні свити",— записує до щоденника шляхтич Твардовський про польське військо, в якому перебував.

Перемога Богдана Хмельницького і широкий рух повстань, які охопили Волинь, Галичину і перекинулись в

Петро Могила — відомий діяч тих часів, був київським митрополитом.

Білорусь і навіть саму Польщу, показали панам, що це не простий "бунт", а повстання всього народу. Польський уряд виставив проти України велике військо. Керівництво польським військом доручають трьом панам — Заславсь-кому, Конєцпольському та Остророгу.