Гори спокійно зирили на зануреного у суперечливі думки Михайла. Здавалося, що вони тихенько і лиховісно регочуть.
60
Лежить розпростерте, просякнуте анестезією, велетенське тіло. Матері? Мачухи? Неродиці?
Його б'ть стусанами. Йому підвивають фальшиві і щирі фіміами. Його люблять і ненавидять. Зневажають і сподіваються. Патріотствують.
Від нього тікають за тридев'ять земель, але містичне тіло переслідує блукальців, не потрібних ні вдома, ні на еміграції. Знаходяться і такі, що вдало відщеплюються від пуповини циклопічного тіла. Інші повертаються до його наркотичних обіймів, зачаровані фантомом motherland-y.
Цим гігантським тілом вкотре пробігає пропасниця. Воно хворе і зачакловане лінню та байдужістю власних дітей. І ці діти (їх кількадесят мільйонів) завжди живуть в очікуванні як матеревбивства, так і материнського воскресіння.
Вони готові. Навіть до чийогось глумління над покірною і рабською монументальною плоттю. Для декого з них день матерестрати стане днем їхньої смерті. Для декого — днем дикого недоброго торжества. Для більшості — звичайним і буденним. Більшість не помітить (чи не зрозуміє, чи спідлоба зиркатиме зомбічними зіницями) наруги над велетенським тілом, розтріснутим на схід і захід. Це у якихось комахоподібних відновлюється до попереднього стану кожна відірвана частина плоті.
Але це тіло — не комашине. І марно сподіватися на реґенеретивні фокуси. Ти вже хочеш відійти на вічний відпочинок, титанічне плоте із кількадесятимільойнних доль і надій? Чи ще знайдеш усередині власної самовідтворювальної сутності сили для братання зі своїми європейськими родичами?
Мовчить страхітливо-прекрасне тіло. І тільки шугає на його просторах, змагаючись на життя та смерть, чорний і білий вітер.
61 ?Не вір, не бійся, не проси? ?Вір, бійся, проси? Уже три тижні Владислава не зустрічалася з Віктором, десятою дорогою оминаючи район його місце-існування. Коли вахтерка із гуртожитської прохідної посилала певного заспаного студіозі першого скликання (себто курсу); там, мовляв, телефонує вам якийсь чоловік, так настирно, уже четвертий раз, то дівчина незмінно повідомляла, що її немає.
...Пропала. Вознеслася вітром. Стала попелом або мрією. Пролітає над містом як фея-охоронниця дітей від недоброго ока. Реінкарнована в абхазьку бабусю-довгожительку. Вибухнула провісною східною пожежею. Брала участь у погребному жертвопринесенні як одна із рабинь спочилого деспотичного князя. Зробилася зачарованою зміючкою-Оленкою, а можливо, Івасиком-Телесиком. Пішла за тридев'ять земель, шукаючи ключа від дванадцятої кімнати. Скинувши шкіру старого досвіду, відродилася...
Але одержимі можуть поглядом переплавлювати залізо, вкоськувати скаженого слона чи мати здатність до левітації, пролітаючи над землею, як обважнілий беркут. Гордіїв вузол, пов'язаний із Владиславиним зникненням, Віктор розрубав просто:
— Що трапилося (далі — багатоповерхова мисленнєва лайка), ні фіга не розумію? Куди вона поділася, як, зрештою, сміє не приходити! Я... я згною її! Спочатку — привселюдно і для профілактики дам кілька разів по зубах, а потім залигаю нашийником і насильно приведу додому. А там так відтрахаю, що вона не зможе підвестися із постелі...
Віктор подався до університету. Дорогою деспотичні інстинкти поволі змінювалися страхом:
— Якщо я її вдарю, можуть забрати до психушки, а там вколять галоперидол чи насильно нагодують лепонексом — і не випустять звідти уже ніколи. Лепонекс і галоперидол, ременями до ліжка, грати на вікнах і триразова миска баланди...
61а
Коли Владислава на міжлекційній перерві вийшла до коридору і побачила Віктора, то...
...Зараз він зґвалтує мене на цьому паркеті або затягне до комп'ютерного класу. Він буде мене ґвалтувати і бити. Страх відбере мою мову, і ніхто не бачитиме його скотовподібнення. Потім, знесилівши, він задушить мене або затягне у темний підвал-лабораторію. Там (а поруч — тінь голомозого садиста-хіміка менгеле) він колотиме мені заборонені препарати. Він здригатиметься від кількаразових оргазмів, неначе епілептик (ще античним медиком було підмічено, що статевий акт нагадує симптоматику падучої). А потім залишить у тій лабораторії, напустить туди голодних щурів, вимкне світло і зачинить мене на три товстелезні колодки...
— Чому не приходиш, що трапилося (його бліде антидонорівське обличчя); — вибач, вибач, я обов'язково прийду днями, — лепетала Владислава, біла від переляку,
— зараз мушу бігти на пару;
— я з тобою, бляха-муха, — нетямився Віктор, — боти знову втечеш;
— ні! ні! обіцяю, що прийду;
— дивися мені, бо якщо не прийдеш...
Віктор розвернувся і поплівся до виходу. Kratos i gloria стояла, як наркотизована.
62
Після гір Микита почувався вимордуваним. Але... треба мати цвяхи замість нервів! Міцна людина не копається у лайні саморефлексій. У нашій країні виживе, а не проіснує, лише сильний, бо ще мало банально зжувати за скільки-то років стільки-то тонн хліба і м'яса. Сильний не клястиметься, як він любить, як тяжко він страждає над вівтарем власної сльози. Сила (хоча мудрий ніколи не уявлятиме себе моральним сильвестром сталлоне) — у стоїцизмі, у жорсткому і колючому — навіть із цвяхами замість нервових закінчень — діяльному терпінні.
І ми, справжні стоїки і прагматичні громадяни, що знають, звідки береться долар, а не безсила патріотична сльоза, перетворимо нашу занапащену і занечищену країну на один із розкішних європейських садів. Лише подалі від цупких обіймів балалайочників та імперського ведмедя, що ось-ось зірветься із ланцюга, від усіляких хитрувато-ексцентричних картопляних "бацьків", а також президентів-комунарів у країні виноградників, де селяни продають власну нирку чи легеню заради виісновування; від примітивних азійських деспотій, баша-джан, де на кожному кроці і в повен ріст, розумієш, портрети правителів.
Геть! Викреслити і забути! Всі слов'янські альянси повинні орієнтуватися лише на оксцидентальний світ! "Космополітизм, плазування перед Заходом!" —заверещать свої малоосвічені хуторяни, грунтівці і прапраукраїнці, котрі вважають, що нашим був і Христос, і взагалі, наша мова — найдревніша. Яка поверхова сублімативна істерія, який синдром марґінала...